Через життєві обставини наші співвітчизники опиняються в різних країнах. І їм мимоволі доводиться звикати не тільки до іншого клімату, соціуму, а й до особливостей раціону місцевих жителів, та вивчати екзотичні продукти і страви.
Везли з України червоний буряк
Та спочатку кілька штрихів про те, як наші співвітчизники сумують за національною гастрономією. І які притрафунки відбуваються.
Приміром, уже стало класикою те, що наші співвітчизники страшенно полюбляють сало. Отож усякими способами просять рідних передати його з України або ж самі намагаються якось оминути карантинні заборони і провезти цей національний продукт через кордон.
На територію країн Європейського Союзу заборонено ввозити такі продукти:
- свіже молоко;
- м’ясні продукти тваринного походження – свіже м’ясо, сало, а також ковбасу, сосиски тощо;
- кисломолочні продукти.
Фруктів та овочів можна везти до 5 кг. А ось морської продукції та риби – до 20 кг.
А як щодо інших країн? Приміром, до африканських. Звісно, правила Державної митної служби України щодо заборонених продуктів діють і тут. Та що не зробиш заради сала?
“Ми зі співробітницею втратили свій рейс, коли намагалися провезти 3,5 кг сала до Лівії. Рейс обслуговувала одна із арабських авіаліній, і митники причепилися до нас не так через саме сало, а через надлишок ваги валізи в ручній поклажі, – розповідає Іванна, яка працює в одній із лівійських державних компаній. – Радили чогось позбутися, а ми вперлися. Та з арабами сперечатися не варто! Отож нас зняли з рейсу, і довелося шукати нові квитки. Варто додати, що раз на рік компанія оплачує співробітникам переліт у відпустку і назад. А тут довелося самим розкошелитися. Ото наїлися того сала”.
А можете уявити ситуацію, коли мама з Коломийщини везла дочці в Дубаї червоні буряки: бо там вони занадто дорогі або ж і попросту немає. А так хочеться наварити для рідної дитини домашнього борщику!
“Так само на літак із собою беру з десяток пляшок води до Об’єднаних Арабських Еміратів, бо в цій спекотній країні вона ледь не на вагу золота”, – пояснила пані Лідія.
Ще одна класична ситуація з нашими співвітчизниками, коли вони в країнах перебування готуються до українських релігійних свят. Треба зварити кутю, а її днем з вогнем не знайдеш! Про таку ситуацію розповідали знайомі, які живуть в одній зі Скандинавських країн.
“Ми пробували кутю з рисом, але то не той смак, тож просили рідних передати через перевізників нашої “впиханої” пшенички, – пригадує уродженка Городенківщини Анна. – Тепер уже і в нас є чимало крамниць з українськими продуктами, то потреба відпала”.
А ми до вас – зі своїм
Після лютого 2022 року українські біженці опинилися в різних країнах світу і відкривають власні заклади національної кухні, чи й крамниці з вітчизняними продуктами. Варто сказати, що вони популярні не лише серед наших співвітчизників, а й серед іноземців, які прагнуть спробувати українські смаки.
У крамницях є цілі відділи з українськими продуктами: і Київський торт, й огірки по-ніжинськи, інші консервації. Багато цукерок популярних марок. Товар не застоюється: така гастрономічна дипломатія.
А в закладах громадського харчування найпопулярнішими в меню є український борщ, вареники та картопляники. А ще кулеша з бринзою, шкварками чи грибною юшкою, узвар із сушениць. Полюбляють іноземці й наші страви на основі м’яса – різні гуляші.
Особливо багато таких закладів у сусідній Польщі. Адже через близькість культур національні кухні двох країн мають багато спільного.
“Ми спочатку орієнтувалися на наших співвітчизників, – розповідає біженка з Луганщини Марина. – А тут на “п’єроґі” стали приходити поляки цілими сім’ями. Популярними є й деруни – їх тут називають “зімнякамі”. Часто замовляють смажене м’ясо та наші борщі. Цікаво, що самі поляки здебільшого варять м’ясний бульйон на кілька днів. Але щодня на його основі готують різні супи: джурек тощо. Особливо заморочуватися не треба, бо є супові напівфабрикати”.
Дивом для мешканців багатьох країн Євросоюзу є збір диких грибів і риболовля, як то практикують у нас. На них там видають платні квоти. Просто так у лісі не можна збирати й дикорослі ягоди. А от із маркою “українські” можна придбати.
Так само користується попитом український мед. Проте наші пасічники розповідають, що підприємливі іноземці скуповують його за нашими гуртовими цінами, а фасують і маркують уже по-своєму. Звісно, реалізують за значно нижчими цінами.
Солене, перчене, ще яке?
Випробувати страви різних національних кухонь можна і у своїй країні. З японською більшість наших громадян, особливо молоді, добре знайома. Адже суші-бари є повсюдно у великих містах.
Останнім часом набирають популярності індійські, китайські, в’єтнамські ресторани. Їх об’єднує велика кількість спецій, тож треба врахувати цю особливість при замовленні страв.
В азіатському фьюжн-ресторані пропонують страви із поєднанням елементів різних кулінарних традицій. Це не прив’язано до певної національної кухні, а скоріше є сплавом смаків і способів приготування з різних кухонь світу. Приміром, суп із бульйону та маринованого яйця – це японський класичний Рамен.
”Рамен – це японський суп з локшиною, який складається з бульйону, локшини та різних топінгів, таких як м’ясо, овочі, яйця та водорості. Основою Рамену є насичений бульйон, який може бути приготований на основі свинини, курки або овочів, та локшина, яка зазвичай виготовляється з пшеничного борошна”, – читаємо у Вікіпедії.
Як і всі азіатські страви, в’єтнамські супи надзвичайно гострі. Вони багаті на приправи. До всіх додають суміш спецій карі та перець чилі: чи то суп з лапшою та курятиною, чи з морепродуктами. Національна страва цієї країни – суп Фо Ксао – з курячою грудкою і макаронами. Яку роль на тарілці відіграє скибка лимона – невідомо.
“Щодо лимону, то пригадую випадок з радянських часів, коли нам у ресторані під час туристичної поїздки до Болгарії подали серед інших страв глибоке блюдце з холодною водою, що мала запах лимона, – розповідає пані Леся. – На смак спробували – справді з лимоном, кисленька. Цитрусові в нас тоді були страшним дефіцитом! Позаяк ми не знали справжнього призначення такої подачі, то попросту випили, як звичайний напій. А виявилося, що то треба сполоснути в тій лимонній воді руки після смаженої риби: щоб не липли та не мали характерного запаху”.
Чим багаті різні країни
Хочеться під час подорожей таки випитувати місцеві фірмові страви, щоб залишити собі на пам’ять післясмак. Приміром, у прибалтійських регіонах Польщі варто спробувати рибу. Це й різноманітні наваристі супи зі свіжовиловленого судака, й смажена риба в асортименті.
“При замовленні смаженої риби маєте бути готовими до того, що разом із добрячим ароматним шматком вам дадуть ще картоплю фрі та фірмовий польський салат зі свіжої капусти. Тобто дуже часто в ресторані над морем купуєте рибу, а додатки – такі як фрі чи салат – безкоштовно. В Польщі часто друга страва так подається, натомість в Україні усе продається окремо”, – розповідає уродженка Львова Уляна Воробець.
Багата на рибу ще одна прибалтійська держава – Литва. Так само тут, на узбережжі, не варто замовляти якихось традиційних хот-догів, а скуштувати морську рибу.
В Угорщині національною стравою є гуляш. Зазвичай її готують з телятини чи яловичини. Для цього м’ясо нарізають невеликими шматочками та тушкують з дрібно нарізаною цибулею.
Для німецької кухні найхарактернішими і популярними є пиво, квашена капуста і ковбаски. Їх тут навіть продають маринованими. квашена капуста. Ці три елементи часто асоціюються з місцевою гастрономією і є основою багатьох традиційних страв.
Полюбляють німці й тефтельки – кульки з м’яса та в різному соусі.
- Ріпчасту цибулю та часник подрібнити й додати до м’ясного фаршу, посолити-поперчити. Додати свіже яйце та добре все перемішати.
- Сформувати тефтельки та обваляти їх у борошні. Обсмажити на олії.
- Для соусу змішати кетчуп зі сметаною та перевареною охолодженою водою.
- Залити соусом тефтельки і тушкувати приблизно 10-15 хвилин. Можна подавати їх із картопляним пюре.
“У Фінляндії традиційна страва національної кухні – калакукко, що походить із фінського регіону Саво. Для калакукко всередині оболонки із житнього тіста запікають рибу та свиняче сало, – розповіла уродженка Городенки, а нині мешканка цієї північної країни Надія Виклюк. – У липні 2002 року калакукко був зареєстрований як гарантований традиційний продукт Європейського Союзу”.
А ще в цій країні полюбляють грінки з різними намазками. Вони є смачним доповненням до наваристих супів.
- Хліб нарізаємо на продовгуваті скибки і підсушуємо на розігрітій пательні без жиру.
- Охолоджуємо та намазуємо соусом із вершкового масла, сушеної зелені та спецій. Посипаємо насінням кмину.
Гастрономічна дипломатія
Це лише короткий гастрономічний екскурс світовими кухнями. Сподіваємося, що літні відпустки спонукають спробувати національні смаколики, щось запозичити з рецептів та експериментувати опісля на власній кухні.
А на завершення – трохи політики. Адже поширення українських традицій, зокрема й кулінарних – це народна дипломатія.
Приміром, у фінській столиці Гельсінкі в 2023 році вдалося побувати на Фестивалі Всесвітнього Села World Village Festival. Із приємністю познайомилася із тутешньою українською спільнотою. Наші співвітчизники тут опинилися з різних причин. Крім біженців 2022-го це студенти, що тут навчаються, а також люди, які виїхали ще з десяток років тому. Тож діаспора чималенька.
На фестивалі вони мали кілька наметів із українською символікою, традиційними вишиванками. А ще – нашими національними стравами. Черга охочих скуштувати наш борщ, вареники та деруни вишикувалася чимала, тож волонтери працювали хвацько.
Отак різними засобами наші співвітчизники пропагують культуру України, допомагають пізнати її та завойовують прихильність інших народів. А в нинішній ситуації важливо демонструвати багатство наших традицій, зокрема й кулінарних.
Людмила Стражник. Фото авторки та Уляни Воробець
Оперативні новини у TELEGRAM
