Понад три роки українське небо залишається закритим для цивільної авіації. Але за цей час навколо нього сформувався новий економічний простір — і не на користь України.
Поки літаки не можуть злітати з Києва, Харкова чи Одеси, сусідні країни перетворили свої прикордонні аеропорти на вигодоотримувачів українського попиту. Цей феномен — не лише географічний, а економічний. І він має стати відправною точкою для стратегії повернення української авіації.

Як наголошує Денис Костржевський, голова Ради директорів Міжнародного аеропорту «Київ» і експерт у сфері державно-приватного партнерства, у своїй статті «Небо мовчить, але не назавжди: як Україні готуватися до повернення авіації», сусідні держави зуміли швидко конвертувати кризу в розвиток. Польський Ряшів збільшив пасажиропотік у чотири рази, Кишинів — удвічі, а румунські Ясси — більш ніж утричі. Половина їхніх пасажирів сьогодні — українці.

Регіональна авіація як економічний прискорювач

Показово, що ці аеропорти не просто обслуговують транзитний потік — вони стали центрами регіонального зростання.
У Ряшові будують нову злітно-посадкову смугу, у Яссах – транспортну розв’язку з українським кордоном, у Дебрецені подвоїли площу терміналу. Кожне таке рішення створює робочі місця, підтягує туризм, логістику, сферу послуг.

Для України це не просто сусідський успіх — це дзеркало упущених можливостей. За словами Костржевського, коли українські аеропорти запрацюють знову, вони зіштовхнуться не з порожнім ринком, а з конкурентами, які вже закріпилися. І повернути пасажирів буде непросто, навіть попри патріотизм.

Концесії як нова мова фінансування

Ключове питання, яке ставить Костржевський: як профінансувати повернення українського неба?
Відповідь лежить не у бюджетних субвенціях, а у новій філософії партнерства держави й бізнесу. Концесійні механізми, які давно працюють у Європі, можуть стати основою модернізації українських аеропортів.

Але цього недостатньо. «Під час пандемії COVID-19 уряди Німеччини, Франції та Польщі не обмежилися кредитами, — зазначає Костржевський. — Вони запровадили податкові пільги, гарантії, а подекуди — навіть цільові фонди для підтримки аеропортів».
Це створює гнучку екосистему фінансування, яка дозволяє одночасно зберігати державний контроль і забезпечувати ефективність приватних інвестицій.

Україні потрібна така ж система — багаторівнева модель фінансування, яка поєднує концесії, податкові стимули, інвестиційні фонди й спеціальні інфраструктурні збори. Це не “м’які” заходи, а жорсткі економічні інструменти, які визначають темп відновлення.

Час — ключовий фактор конкурентоспроможності

Регіональні аеропорти у Центральній Європі вже отримують прибутки з українського трафіку. Якщо процес відновлення затягнеться, цей трафік може не повернутися взагалі.
Тому, як підкреслює Костржевський, готуватися треба зараз — навіть попри те, що повноцінне відкриття неба, за оптимістичними прогнозами, відбудеться не раніше 2026–2027 років.

Для інвесторів головне — прогнозованість. Для держави — системність. А для пасажирів — довіра.
І саме поєднання цих трьох складових визначить, чи стане Україна після війни учасником авіаційного ринку, чи залишиться його спостерігачем.

Небо як метафора відновлення

«У світі авіації, як і в небі, головне — вчасно злетіти», — підсумовує Денис Костржевський.
Його слова виходять за межі галузевої теми. Вони стосуються всієї післявоєнної економіки України.
Бо відновлення авіації — це не лише відновлення рейсів. Це відновлення віри у можливість планувати, інвестувати, рухатися вперед.

РЕКЛАМА