Понеділок 27 травня оголошено днем жалоби у Харкові. На жаль, внаслідок ракетного удару в спальному районі міста, а саме по гіпермаркету «Епіцентр», уже відомо про загибель 18 людей. Ще 40 поранені та 5 вважаються зниклими безвісти. До регіону, без перебільшення, прикута увага всієї країни.
Журналіст Роман Кривко поділився з читачами ПІК особистими спостереженнями щодо ситуації в області.
Ворог б’є свідомо
«Відбуваються щоденні обстріли Харкова, — розповів Роман. — Це як ракетні удари, так і удари авіабоєприпасами. Російські війська запускають з Бєлгородської області, з літаків, такі гібриди ракет і бомб. Вони зазвичай у масмедіа називаються як КАБи, а насправді це трохи інше: поєднання ракети і бомби, яке летить на відстань до 90 км і може вражати північні околиці Харкова та середмістя, тобто долітає до центру. І такими планерувальними боєприпасами, як вони називаються, та ракетами С-300 вони б’ють по цивільній та критичній інфраструктурі. Отож протягом травня спостерігаємо масові жертви серед мирного населення».
Роман нагадав, що під час російського ракетного удару у друкарню 23 травня загинуло 7 харків’ян, і понад 20 поранені. І через день — власне обстріл будівельного гіпермаркету в спальному районі міста. Це Салтівка, там поряд чимало торгових об’єктів, велике паркування машин… Просто влучили авіабоєприпасом і вбили велику кількість людей. Кількість жертв може зрости, адже тривають ДНК-експертизи.
Повітряні тривоги по десять годин
«Щодо ситуації загалом — чи реагують люди на тривоги, то реагують, коли прилітає. Звісно, це мій суб’єктивний досвід, — наголошує Роман. — Звичайно, намагаються зайти в під’їзд чи найближчу будівлю: це як перша реакція. Харків — велике місто, це 9 районів, і сказати, що ось так усі після ракетного удару відразу кудись ховаються — такого, звісно, немає».
Співрозмовник пояснює, що навіть приліт авіабоєприпасу можна не почути в іншому мікрорайоні міста: на відміну від ракети С-300 він менше чується. Якщо прилітають КАБи, то теж не всюди чутно.
«Відповідно людина може жити в Харкові і, скажімо, не потрапляти під удар, під обстріл, і трошки втрачати пильність, — каже журналіст. — Зараз тривоги в місті тривають дуже довго, це десятки годин. Звісно, не всі магазини зачиняються на цей час. У частині з них немає сховищ, і люди мали б переходити до інших приміщень, де є або найпростіші укриття, це підвали, або захисні споруди, як вони трактуються нормами ДБН».
За словами Романа, серед понад мільйонної кількості жителів Харкова нині близько 500 тисяч переселенців із області та сусідніх регіонів. Десь половина із них зареєстрована офіційно. Донедавна тривала активна евакуація населення із північного напрямку — із прифронтових з росією районів.
Найбільше з Липецької та Вовчанської громад, де почали наступ росіяни. Звідти виїхали близько 11 тисяч людей, які частково осіли в Харкові. Тобто вони порівняно безпечно почуваються, бо пережили страшніші обстріли та удари.
«Регулярно фіксую зведення щодо ворожих обстрілів: якщо раніше були перерви на кілька днів по Харкову, то тепер щодоби, — акцентує Роман. — Щодо обстрілів області — то найбільше це північний напрямок: Куп’янський, Слобожанський — прикордоння. Щоденні жертви, поранення. Російська армія б’є і вдень, тобто свідомо розуміючи, що може бути велика кількість жертв. Бо прилітає по центральному парку, по житловій забудові північних районів області та самого Харкова».
Десь раніше були випадки, що підвали багатоповерхівок комунальники частково зачиняли через боязнь вандалізму: щоб там не збиралися люди, які ведуть асоціальний спосіб життя. Тепер усе відчинено. Чи то адаптувалися харків’яни до реалій — масово до цих найпростіших укриттів не ходять.
«Харків живе зовні наче мирним життям: працюють підприємства, десь на 90 відсотків, за моїми спостереженнями, задіяний малий бізнес, — зазначає Роман. — Гуляють батьки з дітьми, люди старшого віку. Активно в парках, на спортивних і дитячих майданчиках. Їздить транспорт. Трафік так само звичайний. Гарні сучасні автобуси, подаровані партнерами із західних країн. Безкоштовний проїзд у всьому комунальному транспорті».
Попри те тривожність відчувається, особливо серед жінок з дітьми. За словами Романа, багатьох людей тримає на місці робота, бо для переїзду треба здебільшого розраховувати на власні фінансові ресурси. Тож масового відтоку населення нема.
«Натомість є таке ноу-хау харківське, — говорить Роман. — Виїжджають на декілька днів до родичів за місто або навіть в інший район Харкова, щоб там перечекати якесь загострення».
Заклади вищої, професійно-технічної та загальної середньої освіти працюють здебільшого онлайн. Проте 11 шкіл в Індустріальному районі почергово займаються в новому підземному укритті. Там усе належно обладнане для 600 учнів. Так само до 2 тисяч учнів можуть займатися в метро, де так само є комфортні умови та безпека. Налагоджене харчування, медична допомога, відпочинковий простір тощо. Треба врахувати, що чимало шкіл або зруйновані або знищені вщент.
Настрої тривожні, але на житло є попит
Ще однією темою нашої розмови стали тенденції на ринку нерухомості в області. Роман Кривко розповів, що за державною програмою «єВідновлення» мешканці Харківщини отримують сертифікати на знищене житло. Тож ринок не стоїть.
«Ізюмський міський голова Валерій Марченко в недавній розмові повідомив, що такі постраждалі люди купують житло саме в Ізюмі, попри те, що це одне з найбільш зруйнованих міст не тільки Харківщини, але й України, — пояснив харків’янин. — Ціни на нерухомість я не досліджував, однак незначне падіння, звичайно ж, спостерігається. Є таке прикордонне селище Золочів, кажуть, що його колись заснували переселенці із Золочева на Львівщині. Отож там досить високі ціни на житло, а це, можна сказати, прифронтова громада».
Щодо настроїв харків’ян, то Роман розповідає про свій суб’єктивний досвід, тому не претендує на соціологію, статистику. Безумовно, міська влада підбадьорює людей, є банери, що Харків незламний. Звісно, це працює, напевне, важливо психологічно підтримати людей.
«Але, звісно, ця незламність не означає, що ми якісь безсмертні або вироблені із залізобетону, — наголошує співрозмовник. — Звичайно, психіка людей реагує: це гострі реакції на стрес після обстрілів, тривожність, скарги на порушення сну. Я би так схарактеризував: настрої тривожні, але люди відволікаються тим, що ходять на роботу, волонтерять, підтримують Збройні Сили».
Роман каже, що навіть як когось не торкнулася біда особисто, переживають за інших. Сам він нещодавно відвідував той зруйнований гіпермаркет… Адже дачний сезон: хтось садовий реманент купує, щось для ремонту. Та й товари в межах програми «єВідновлення» тут були. Можна тільки уявити масштаби трагедії, адже будматеріали вкрай потрібні. А все згоріло. Їдкий дим було відчутно в усіх районах міста.
«То була субота, 16 година дня. Ясно, що це акт терору, нищення всього українського та залякування жителів Харкова, щоб виїжджали, — резюмує Роман Кривко. — Загарбники самі не раз наголошували, що це денацифікація, проголошували, що йдуть на знищення народу. Екологічні наслідки жахливі загалом для всієї планети: скільки снарядів за день розривається…».
У першу чергу різної допомоги потребують переселенці, які живуть у Харкові: це предмети першої необхідності, гігієнічні набори, постільна білизна, побутові товари тощо. За детальною інформацією Роман Кривко радить звертатися до Харківського гуманітарного координаційного центру.
«Я спостерігав, як здійснювалася евакуація з північного напрямку до Харкова, з Вовчанської громади, — додає Роман Кривко. — Людям багато допомагали благодійники з міжнародних фондів, неурядових організацій. Однак до шпиталів треба багато всього. Знаю, що мешканці Прикарпаття активно підтримують прифронтові громади та внутрішньо переміщених осіб. Відчув це особисто, коли в 2022-му прибув на Івано-Франківщину. Мене, як і інших медійників, огорнув опікою Центр журналістської солідарності, різні благодійні фонди. Тим-то ми досі чинимо неймовірний опір російським окупантам, бо стали міцною стіною. А така сила непереможна».
Людмила Стражник. Фото надані Романом Кривком
Читайте також:
Читайте нас у тг
