У день працівників сільського господарства, який відзначають сьогодні, 15 листопада, ПІК розповідає про меткого працьовитого чоловіка.
Родину Вепруків добре знають на Прикарпатті. У них — родинний бізнес: козячо-овеча ферма та сироварня. Голова родини, пан Іван, був на заробітках, працював будівельником, торгував, але повернувся до села й почав господарювати. Зараз родина має понад 300 овець та кіз. І дивовижею для гуцульського села стали майже коротковухі кози породи Ла Манча.
За словами пана Івана, порода дуже давня. Кажуть, що ці коротковухі кози відомі ще з часів Стародавньої Персії, але загальноприйнятою версією є їхнє іспанське походження. Так назва “Ла Манча” походить від однойменної іспанської провінції. Тут доречно згадати твір світового класика Мігеля де Сервантеса “Дон Кіхот з Ламанчі”. Отож у цій провінції, звідки походив благородний рицар-дивак, жили коротковухі кози.
На початку ХХ століття іспанці привезли цих кіз на всесвітню виставку тварин в Париж. Козами зацікавилися і почали розводити по всі Європі та Америці. А офіційно породу зареєстрували у США , в 1958-ому році. За словами господаря, кози породи Ла Манча заввишки 70, цапи– 75-77 сантиметрів, важать від 50 до 70 кілограм. Шерсть– біла, коричнева, чорна або ж плямиста, м’яка, гладка, недовга. Вуха у тварин завжди маленькі, до 2,5 сантиметрів.
Тварини добре дояться. Так за день від однієї кози можна надоїти до чотирьох літрів молока 4-відсоткової жирності, без характерного запаху. Молоко можна пити або ж використовувати для виробництва сирів. Останнє якраз і робить пан Вепрук. Аби кози добре доїлися, чоловік годує їх три рази на добу. В теплі пори року кози пасуться та ще й їдять ячмінь, кукурудзу, овес, буряки, капусту, моркву.
За день одна доросла коза з’їдає до трьох кілограмів овочів. Дуже люблять ламанчі конюшину, вона для них, як цукерка. П’ють тварини воду з висівками. До речі, вода та посуд, з якого тварини п’ють, мають бути дуже чистим.
“Якщо, скажімо, нести козі воду в мисці, з якої хоча би курка напилася, то рогата туди й не подивиться, – каже господар. – А коли сама коза ненароком стане у миску копитами, то треба посудину міняти”.
Так само не буде тварина і їсти те, що впало з жолоба додолу. Не будуть кози і жити в неприбраній стайні, тому в Івана Вепрука такий порядок у господарських приміщеннях, що не у всіх хатах так є. Чоловік зазначає, що утримувати безвухих кіз просто, вони дуже добрі та звикають до господаря. Іван Вепрук жартома називає їх “котокози”, бо тварини труться об ноги та ходять за ним, як коти.
Із козячого та овечого молока у господарстві Вепруків виробляють традиційні гуцульські продукти: будз та вурду та сири пармезан і моцарелла. Гості господарства мають можливість не лише скуштувати сири, але й побачити як їх виготовляють.
Фото Злати Леміш та з архіву господарства
Злата Леміш
Читайте також у ПІК:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
