Іван Гаврон – топовий український готельєр, якого знають в Європі. Він засновник та власник люксового готелю Romantik Spa Hotel з термальними басейнами та спа у Яремчі.
Однак сьогодні наша розмова не тільки про відпочинок в Карпатах та його яремчанські принади. Цікаво знати, зокрема, думку пана Івана про збудник громадського спокою – «карантин вихідного дня», який зачіпає й готельний бізнес, пише ПІК.
Ми почули відверто резонансні оцінки, на які здатні тільки успішні, самодостатні люди.
– Пане Іване, як протидієте пандемії, яка, так чи інакше, відбирає у кожної людини певні фінансові ресурси, у багатьох випадках – й життя?
– От треба робити наголос на слові «життя». У цьому має бути суть нашої поведінки в умовах пандемії. Я не лікар, я не епідеміолог, але я можу з впевненістю сказати, що ми маємо чуму XXI століття.
Тому карантинні обмеження мають бути. Які? Весною, в період жорсткого карантину ми діяли таким чином. От є сьогодні у нас мало відпочивальників в готелі, значить – мінімальна кількість працівників виходить на роботу. Ті, які з причин коронавірусу не виходять, ми звертаємося в державну установу – в обласний центр зайнятості.
У першу хвилю коронавірусу Центр суттєво зумів нам допомогти. Мої працівники за той період отримали приблизно 400 тисяч гривень державних коштів через Центр зайнятості. Ми вийшли з того жорсткого карантину дуже легко. Як то кажуть, ми сміялися.
Щоправда, складність була спочатку ось тут – у моїх мізках. Як і тисячі бізнесменів та підприємців, я не вірив, що обіцяне владою можна отримати. Треба було сказати собі: «Я вірю в це, починаю діяти, може щось й вийде».
– Хто додатково вселяв у вас цю віру?
– Скажу відверто – пан Василь Цимбалюк, директор Івано-Франківського обласного центру зайнятості, просто підштовхнув мене на це. Він сказав просто: «Іване Олексійовичу, ви оформляйте та подавайте документацію, а далі подивимося, як воно буде, є урядова програма». Вийшло на добре.
Я й сьогодні не буду просити у влади жодної допомоги, але якщо вона буде, я від неї не відмовлюся, звичайно.
– А як би ви протидіяли поширенню коронавірусу, як факту, який за розмахом набагато страшніший, ніж був навесні?
– Локдаун! Тобто треба було вже зробити строгий карантин, на місяць, не на вихідні. Для того, щоб уже 15 грудня всі відкрилися. Щоб була можливість зробити усім передріздвяну торгівлю, щоб потім насолодитися відпочинком та святами. Все інше – дурня.
Якщо кількість захворювань на коронавірус буде зростати в Україні щотижня і ми прийдемо до нового року з 25 тисячами інфікованих за добу, то що на нас чекає?
Ці крикуни, які проти, вони що – не вміють рахувати? Вони не бачать статистики? Невже у них немає розуміння, що якщо ми закриємося бодай на місяць, то побачимо погашення стрімкого збільшення захворюваності, як це було весною. Інших варіантів, на превеликий жаль, немає!
– Але закрити, скажімо, на місяць ресторан, це залишити без зарплати персонал. Не випадково ж ресторатори влаштовують акції протесту.
– Жлоби, жлоби ці ресторатори, перепрошую. Кожен має закрома, щоб пережити місяць локдауну. Хай замовчать і тихо посидять. Як на мене, то український уряд надто обережно приймає рішення щодо карантинних обмежень.
Послухайте, ці базарники, які найбільше кричать – вони жлоби, у яких подушки набиті грішми. Вони тільки бояться витягнути пару гривень та віддати своєму працівнику. Вони можуть легко покрити втрати за місяць, який люди не працюють.
– А Ви можете показати приклад – закритися?
– Можу. Причому, коли був перший жорсткий карантин, я не чекав засідання Верховної Ради, у мене вже до того заклад був закритий. Я сам прийняв таке рішення і закрив, бо не хотів ризикувати життям людей – і гостей, і своїх працівників.
– Зараз навіть деякі мери, в містах яких кількість вражених коронавірусом аж зашкалює, не підтримують впровадження жорстких карантинних обмежень.
– Звичайно, що бувають помилки. Бо їх не робить той, хто взагалі нічого не робить. От наш мер якось сказав: «Не дай Боже, щоб водій муніципального транспорту вигнав з салону бодай одного пенсіонера».
Щодо ставлення до літніх людей, він молодець.Тільки в умовах агресії коронавірусу він не правий. Бо на кону стоїть життя людей. Треба дотримуватися карантинних обмежень. Ви хочете втратити рідну чи близьку людину? І ніхто не хоче.
Але я бачу, що ті ж ресторатори уже пхаються у депутатство, вони хочуть на щось впливати. А я вважаю, що нехай вони роблять свою справу, а держава та урядовці мають займатися своєю роботою. І не варто вважати, що все у них не так.
– Якщо слухати певну категорію людей, то «на горі» все не так, у нас чи не кожний знає, як управляти державою… Хоча в управлінні дійсно багато промахів.
– Нажаль, вибачайте, але у нас зараз кожний не впевнений в собі бачить себе революціонером. Щось не по його, він вже йде перекривати дорогу. Щось йому «встрілило», він вже організовує і веде на демонстрацію.
У мене до таких активістів запитання: «А що для людей аж такого ви особисто зробили, щоб мати право їх збурювати?». Я постійно працював, брав на себе за все відповідальність, щоб у підсумку було краще мені й тим людям, які зі мною працюють, які у нас відпочивають. Це не просто. Це дуже складно, але треба себе заставляти, не гаяти дурно час.
– Як це виглядає на практиці, наведіть приклад.
– От якось я прийшов на роботу і задумався, чому Яремче без “all inclusive” (“все включено”)? Я обговорив цю непросту ідею з одним зі своїм працівників. І уже в той день експериментально прийняв рішення – впроваджуємо таку систему сервісу. Скажу чесно, у мене були якісь залишки алкоголю, і вони мені в цьому допомогли. А далі була важка робота і є результат.
До слова, Гарвард пише так: якщо вам приходить хороша ідея, жміть на газ, вмикайте голосно музику і дійте. Я так іноді роблю.
– Не стоять на місці й Ваші конкуренти, пане Іване. Образно кажучи, теж тиснуть на газ.
– Так, сьогодні уже не один Романтік Спа Готель робить погоду. Можете поїхати у “Красну садибу” чи ще кудись і подивитися. Я люблю конкурентів, бо вони задають тон. Є на кого рівнятися. Або ти когось підтягуєш під якість, або сам підтягуєшся. Звичайно, я самолюбивий, я люблю бути флагманом.
– А щоб ним бути, обов’язково треба мати голову-академію?
– Насамперед треба просто мати голову. Але, якщо вам просто інтуїція підказує, що треба робити те і те, то довіряйтеся інтуїції. Світова історія знає багато імен, які довірились їй, вони не знали, куди виведе їх задум. Вони не догадувались, який прогрес вони принесуть своєму суспільству, а принесли прогрес людству. Ви гадаєте що Ілон Маск – американський підприємець, винахідник, інженер й у підсумку мільярдер – завжди завчасно знає, куди виведе його ідея? Але він довіряється інтуїції та валить вперед повним ходом.
– Пане Іване, а що нарешті скажете про відпочинок в Карпатах?
– Запевняю всіх, що Карпати вже давно не совдепівські. Тут уже відпочивають на європейському рівні, навіть не на турецькому.
Ключова перевага нашого сервісу – це люди, виключно українці, які в цій сфері працюють. Чуєте, навіть не цілющі води та соснове повітря, а наші працьовиті люди.
Щоправда, для розбудови держави їм треба ще трошки більше самодисципліни, кожному більше самоорганізації і таким чином ми збудуємо європейську Україну. Але ще треба вибудувати систему цього руху. І усвідомити, що в наших інтересах не революції, а еволюційний шлях розвитку – крок за кроком вперед, без потрясінь.
– Іване Олексійовичу, а що, в готелях, скажімо Австрії, не такий добросовісний персонал як у Вас в Яремче?
– Я б сказав, що в ряді місць Австрії персонал дещо зіпсувався. Там працює цілий інтернаціонал. Мови досконало не знають, толком пояснити необхідне не можуть, країну, де працюють, своєю не відчувають, з культурою спілкування теж не все в порядку. Тому персонал там часто вимушені міняти.
– А у Вас?
– І я міняю. Коли працівник не дотягує до необхідного рівня. І як керівник, не цураюся критики з боку гостей. Своїми зауваженнями вони вчать мене жити. Суть зауважень ретельно перевіряю, запрошую до себе людину, яка має претензії та з’ясовуємо, що сталося, як це було? Якщо винна наша сторона, в мені просинається строгий начальник. Бо не дай Боже збочити раз – можна втратити в іміджі надовго.
– То Ви строгий начальник? Зовні не скажеш.
– Перш за все керівник повинен бути одержимий своєю справою. А потім вже колектив спостерігаючи за ним, стає одержимим. Керівник не може бути не строгим. Бо інакше – це розмазня. Коли я бачу, що працівник починає вішати локшину на вуха, що, скажімо, неможливо щоденно підтримувати в ідеальному порядку кухню – то це таки локшина, яку деякі власники бізнесу не знімають з вух. В мене вона одразу розлітається у всі сторони, причому, з тріскотом. Даруйте, але ненавиджу тих працівників, які прийшли на своє перше робоче місце, і вже такі мудрі, що знають, як це все робити. І знають, що зробити це неможливо.
Як на мене, добрий керівник це не той, який хрясне по столі й скаже: «Ви зробіть мені!». Це може бути одноразово, щодо окремого працівника. Серйозний керівник це той, який вибудовує систему.
– А які відпочивальники зараз більш вимогливі до сервісу – іноземці чи українці?
– До нас їдуть українці, іноземці – поодинокі випадки. До коронавірусу було 2-3%. Щодо вимогливості, то українці собі у цьому не відмовляють, адже вони, в принципі, відпочивають в різних країнах світу, і добре розуміються на тому, як то має бути. Вони хочуть класної їжі, класної постелі, класних можливостей для прогулянки… У нас вони це мають.
– І мають неймовірні природні принади карпатського краю…
– Безумовно. Австрійські видання ще у 1905 році писали, що побувавши один тиждень у Карпатах, ви зробите профілактику від туберкульозу мінімум на рік.
Йдеться насамперед про цілющі води та хвойні ліси, як виділяють фітонциди, що сприяють іонізації повітря. І якщо заглибитись в історію, то ще з дореволюційних часів, з доктора Аполінарія Тарнавського, який першим збудував у Косові лічницю, було саме так. Той санаторій базувався на двох речах – це басейн з лікувальною водою та дихальна гімнастика на повітрі, насиченому фітонцидами.
– Звідки у теперішніх басейнах вода?
– Наші басейни термальні. Ми добуваємо ідеальну воду з глибини до 130 метрів, яка знаходиться під суцільними кам’яними пластами товщиною у 30-40 метрів.
Зараз працюємо з Одеським інститутом курортології для того, щоб зробити свіжий, фаховий висновок, які лікувально-профілактичні властивості аргументовано мають наші басейни. І що вони забезпечують людям, які їх приймають.
Держстандарт також аналізує нашу воду і скоро матимемо висновок, яка вода і для кого найбільш корисна – з мінімальним, середнім чи більш високим вмістом солі. До слова, вода у нас доповнена ропою.
– А щодо яремчанського повітря – в чому його цінність?
– Хвойні ліси – це уже ліки. У нас навіть є тис, у нас є модрина – це дерева-чемпіони щодо виділення фітонцидів. В парі з ними купіль добре оздоровлює людину завдяки ланцюговій реакції майже всіх елементів таблиці Менделєєва, які є у наших водах. Люди, поглинаючи у басейн, навіть не здогадуються, що організм має здібність взяти все у тих пропорціях, які йому потрібні для покращення своїх функцій.
– Однак треба сказати, що на це треба мати певні кошти, які не у кожного українця зараз є.
– Так. На жаль, не всі можуть поїхати в Романтік оздоровитися. Але в Карпатах є маса інших баз, де достатньо буде 100 гривень за ліжко. Для оздоровлення можна вибрати і Яремче, і Татарів, і Ворохту, і Косів…
– А чому Ви, пане Іване, вибираєте іноді ту ж Австрію?
– Це було не завжди. Але доробився. А починав відпочинок з сім’єю, зупиняючись у найдешевших готелях. Згадую, коли вперше поїхали на лижі в Австрію, вибирали своє розміщення з якихось садибних варіантів. Всю нашу компанію спонукало до цього й правило толерантності щодо друзів. В ті часи ми їхали великим гуртом – бувало й до 20 сімей. І якщо у когось була можливість витратити тільки 50 умовних одиниць, то інші теж мали дотримуватись приблизно таких параметрів, навіть якщо мали 200. Тепер таких масових виїздів уже не буває.
– Друзі пересварилися? Розгубили один одного?
– Стали зрілими. Ми піднімалися сходинка за сходинкою. Кожен чогось досягав у бізнесі, в особистому житті… Але не розбігалися, бо розбігаються тоді, коли мають різні погляди на речі. Самодостатні люди, особливо з роками, люблять усамітнюватися, самостійно ловити рибу, от і все. В цьому теж є свій кайф.
– І насамкінець. Ви, пане Іване, у готельній справі з 2002 року, з готелю «Водограй» – це було ваше спільне дітище з друзями. З огляду на ваш досвід – як зараз оцінюєте перспективи туристичної галузі у Карпатах?
– Перспективи безмежні! Не мають жодних меж! Треба прибрати тільки перепони. Не слухати крикунів, які під виглядом боротьби за екологію, заважають розвивати індустрію туризму так, як це роблять, скажімо, в Австрії.
Треба, щоб люди, які полюбляють робити бурхливі революції, і люди, які перебувають у владі та можуть впливати на процеси, зрозуміли: без розвитку карпатського краю не буде розвитку України.
– Це не перебільшення?
– Ані стілечки.
Господь так розпорядився, що саме з нашого боку потенційно європейські інвестори в’їжджають в Україну – з Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини, Німеччини… І коли вони бачать у нас гарні дороги, готелі, ресторани, відпочинок – вони думають: «Дивися, як багато тут зробили у складні часи без нашої допомоги. А якщо цим класним українцям ще додати наш ресурс, долучити наші інвестиції?». Це буде розвиток України. Я у це вірю.
Марія Палюга.
Фото Рома Сернецький.
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
