У кількох селах Прикарпаття зберігся унікальний праукраїнський звичай.. Детальніше про дивовижу дізнавалася журналістка ПІК.
За словами Дмитра Стефлюка, голови Всеукраїнського товариства «Гуцульщина», гріти Діда—це не лише розпалювання вогню. Головну роль у цьому звичаї відіграють діти, які ходять від хати до хати та вигукують:
«Грійте Діда!». Це ніби нагадування господарям, що треба палити вогонь біля хат, в якому має згоріти все зло, що накопичилося за зиму. За таке нагадуванням дітям дають булочки з кукурудзяного чи пшеничного борошна, які на Гуцульщині називають «кукуци». Булочка діаметром 5–7 сантиметрів, важить 100-200 грам. Тепер “віддячують” не лише булочками, а й печивом, цукерками, горіхами. Хоча багато горян дотримуються традицій і дарують лише «кукуци», – розповідає пан Дмитро.
Дло слова, ці смачні подарунки — символічні і нагадують, що та чи інша родина готова пожертвувати чимось матеріальним (в даному випадку булочками, (хлібом), аби діти — чисті невинні душі, згадали про їхніх предків.
«Гріти Діда» ходять діти віком від 3 до 14 років. Зазвичай йдуть не самі а збираються по 2-6. Вони одягаються у новий одяг, беруть невеличкі тайстрочки — полотняні торбинки (тепер вже – сумочки, наплічники, целофанові торбинки), заходять на подвір’я, стають перед дверима хати та тричі вигукують: «Грійте Діда!»,— каже Стефлюк.
Він також зазначає, якщо господарі довго не виходять, то вчетверте малі гукають: «Грійте Діда—дайте хліба!». І великою ганьбою є не вийти і не обдарувати маленьких провісників оновлення та весни. У деяких селах перед Великоднем сповіщати про те, що треба «гріти діда» ходять дівчатка. Кажуть, що чим більше малих гуцулочок прийде на подвір’я, тим багатшою буде родина. Бо дівчата—це майбутні жінки, а жіноче начало пов’язане з народженням, збільшенням, примноженням.
А ще Діда гріють теплом вогню, який запалюють горяни перед своїми обійстями. Пан Стефлюк стверджує, що якогось чітко визначеного місця, де повинні розкладати вогонь «для Діда», немає. Є лише правила безпеки, за якими з правіків вогонь розпалювали на певній відстані від хати, стайні та комори, аби не доведи Боже, якась іскра не кинулася на приміщення. Зазвичай, вогонь розпалюють перед або позаду господи.
До речі, у цю ватру ніколи не кидають сміття. Хоча логічно так би мало бути. Та це своєрідне святе полум’я, яке не слід поганити непотребом. Тому у дідівській ватрі спалюють лише хмиз. Цей вогонь ніхто не гасить, і він може горіти й до світанку. Біля ватри сидять старші чоловіки, зрідка хлопці. Сидять, допоки не згасне остання іскра. Опісля жінки збирають попіл та викидають на город.
Записала Злата Леміш.
Читайте також:
Кладовище – не смітник! – міський голова Коломиї розвінчав комуністично-атеїстичні квіти
Городи Прикарпаття: чи варто садити картоплю (ФОТО)
Ірина Білик розлучається з чоловіком: сказала чому
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
