Івано-Франківськ
17.67
USD: 27.05
EUR: 32.1

«Як захищати інтереси простих людей, треба повчитися у Василя Стефаника» – Володимир Федорак, Прикарпаття

Вшанування пам'яті Стефаника засвідчило про справжне ставлення краян до його генія.

188341187 867841527419634 8693286811822062286 n scaled

Василь Стефаник, ювілей якого святкували 14 травня, в уяві його земляків наче повернувся до рідного Русова – настільки добре були організовані урочистості з нагоди 150-х роковин письменника. Знаючи про це із медіа, прикарпатці, які не були на ювілейних заходах, хочуть знати якомога більше про те, що змінилося у Русові до ювілею знаменитого краянина, як сам Василь Стефаник оцінив би свою малу батьківщину сьогодні.

У розмові з журналістом ПІК позповідає Володимир ФЕДОРАК – начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА.

– Пане Володимире, розпочнемо розмову з того, що попри літературний геній Стефаника, односельці шанують його за добре серце…

– Через покоління вони знають, що Василь Стефаник завжди старався допомагати людям, коли мав щонайменшу змогу. У людських справах він написав сотні листів, позовів до різних гілок австрійської влади, а пізніше й радянської. Причому, допомагав безплатно. І це має особливо вагу, бо знайдіть мені сучасного адвоката, який би зараз безплатно допоміг.

Стефаник робив це дуже щиро. І коли його запитували: «Пане Василю, за кого ви весь час просите?», він спокійно відповідав: «Та це мої братчики, сестрички, в мене велика родина».

Насправді це були його односельці або мешканці інших покутських сіл та містечок, інших галицьких теренів, які потребували його підтримки. Він був жертовним, не сріблолюбом, він робив це з однією думкою – тільки б вдалося допомогти.

– Володимире Васильовичу, ви згадали про владу часів Стефаника. Але й теперішній владі народні посланці не дають спокою. Зазвичай що б влада не зробила, людям виглядає все не так. І раптом, народ добре оцінив організацію та проведення 150-літнього ювілею великого українського письменника Василя Стефаника. Чи поділяєте думку, що дійсно все вийшло добре, і завдяки чому?

– Завдяки тому, що впродовж трьох років у цьому сегменті була злагоджена співпраця всіх гілок влади, творчих спілок та представників громадськості.

Є особлива заслуга у цьому Олександра Сича – голови Івано-Франківської обласної ради та заступника голови Василя Гладія, які підтримали ініціативу депутатів облради про підготовку обласної комплексної програми, яка так і називалася – «Відзначення 150-річчя Василя Стефаника в Івано-Франківській області». Ідею живо підтримала обласна державна адміністрація. 25 травня 2018 року тодішній голова ОДА Олег Гончарук підписав розпорядження щодо підготовки програми, а вже 22 червня депутати її прийняли.

Тут доречно зауважити: часто владу критикують за те, що нібито на папері пише багато, та, на жаль, багато чого не виконує. У цьому випадку маємо позитивний момент: було написано те, що дійсно необхідно, і все зробили.

– Що саме?

В першу чергу це стосується інфраструктури рідного села Стефаника села – Русова. Виконали велику роботу щодо впорядкування території, зокрема, благоустрою центру села. Зробили освітлення сільських вулиць та капітальний ремонт ряду об’єктів. Зокрема, набрала оновленого вигляду місцева школа, де знаходиться й дитячий садочок. Здійснено капітальний ремонт літературно-меморіального музею. Також зробили повний благоустрій подвір’я, території біля малого пам’ятника Василю Стефанику.

І це ще не все. Мешканці села раді, що за сприяння голови Івано-Франківської ОДА Андрія Бойчука у них розпочався ремонт дороги.

– Уяву про сільське життя Стефаника у Русові відкриває його садиба, що збереглася до сьогодні. Наскільки її торкнулася рука майстрів.

– Садиба, хата Стефаника, пройшла через капітальний ремонт та благоустрій подвір’я. В першу чергу зробили фантастичну роботу щодо водовідведення, гідроізоляції стін та укріплення фундаментів, бо за останні десять років будівля дуже осіла. Місцями її дещо підняли.

Зробили повний порядок з дубовою підлогою, яка місцями вже була поточена короїдом. Окрім того, повністю збивали штукатурку зі стін, аж до самої основи. І зробили все заново – за старою покутською технологією, яка була в часи Стефаника: глина, вапно, руки доброго майстра.

– Живим дотиком до Стефаника учасники урочистостей називали присутність представників його родини. Ви з ними періодично спілкуєтесь, ви їх знаєте. Розкажіть і нам трішки про них.

– Розпочну з пані Мотрі Стефаник – це є дружина внука Василя Стефаника – Юрія Стефаника. А син Юрія – пан Василь Стефаник, як і його великий тезка, є правнуком, прямим нащадком Василя Семеновича Стефаника. Пан Василь (правнук) є професором Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій. Його сестра Олеся Стефаник є співробітницею Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника.

Вони з дитячих років зростали у спогадах про свого великого родича, перечитали його твори, тому не просто носять в собі стефаниківський генофонд. Вони дуже активно працюють над популяризацією імені письменника. Стефаники, про яких ми говоримо, –  сучасні потужні українці, які добре знають, як думав, як працював, яким вимогливим до себе і до своїх рідних, до своїх трьох синів, був Василь Стефаник, залишаючись в душі дуже доброю людиною.

У спілкуванні з нащадками Стефаника розумієш, що це не просто рідна кров, а це духовно близькі йому люди. Вони щиро переживають за сьогодення і завтрашню добу української держави, рідної землі. І це не просто високі слова, це свята стефаниківська правда.

До слова, під час проведення заходів у Русові, 14 травня цього року, представники родини Стефаника подарували місцевому музею 50 оригінальних листів письменника, які він писав у тривожний період першої світової війни, коли галичани воювали на боці австро-угорської армії, а пізніше – за самостійність України на стороні УНР та ЗУНР. Якраз у ці періоди було листування Василя Стефаника з різними людьми, юридичними особами. І це вже можна буде побачити – вважаю, що у найближчій перспективі ці листи вдасться надрукувати.

«Як захищати інтереси простих людей, треба повчитися у Василя Стефаника» - Володимир Федорак, Прикарпаття

– Та повернімось до хати Стефаників у Русові. Експонати, які там є, вони теж пережили оновлення?

– Зроблено реставрацію стола, скрині, особистих речей Стефаника. Зокрема, стараннями пані Мотрі Стефаник львівські фахівці відреставрували капелюх, сорочки, предмети верхнього одягу письменника, його книги, картини. І цей процес триває.

Приємно сказати, що долучалися до великої роботи з підготовки ювілею небайдужі мешканці Русова, які переживають за долю садиби Стефаника і хочуть, щоб вона достойно виглядала. І, звісно ж, до цієї справи прикладалась родина Стефаників, адже садиба це їх приватна власність.

– Ось як…

– В Україні є закон про державно-приватне партнерство і я вважаю, що завдяки цьому Івано-Франківська обласна рада та обласна державна адміністрація змогли фінансово та технічно забезпечити цей благоустрій. Роботи тривали майже впродовж року.

Водночас дуже приємно, що власники садиби, довіряючи державі, дають згоду використовувати цю садибу для людей – вона реально є живим, меморіальним музеєм.

До речі, є в ньому дві закриті кімнати, в яких, приїжджаючи до Русова, можуть зупинитися члени родини Стефаника. А три кімнати в меморіальній хаті є суто музейною частиною.

– Мабуть,  буде не зайвим запитати, які джерела фінансування були використані на виконання комплексної програми підготовки до 150-річчя Стефаника і скільки це коштувало?

– З бюджету області на реалізацію задумів спрямували більше, як 5,5 мільйона гривень. На утримання літературно-меморіального музею, що з 1 січня 2021-го набув статусу обласного, передбачено ще майже 800 тисяч гривень на цей рік.

Окрім того, коштом Снятинської районної ради та Снятинської міськради (тепер це Снятинська територіальна громада) вкладено ще понад два мільйони гривень. Сумарно з обласного та місцевих бюджетів використали понад 8 мільйонів гривень. Це не мало, як для одного села на Прикарпатті, це достойне пошанування великого краянина.

– Чудову реекспозицію, осучаснення,  літературно-меморіального музею також проплатила область? І чи дорого це обійшлося?

 

– Коли рік тому фахівці оцінювали вартість оновлення літературно-меморіального музею у Русові, вони сказали, що орієнтовно на це треба мільйон гривень. Ми вклалися у 400 тисяч. Забігаючи наперед зазначу, що музей має тепер понад 4 тисячі експонатів та одиниць збереження.

– Чи вкрай необхідна була реекспозиція, адже музей і так був цікавим?

– Знаєте, музейна наука, музейна галузь розвиваються, все іде вперед. Звичні вітрини та стенди не дуже вписуються у дійсність. Щоб українці, особливо учнівсько-студентська молодь ще краще відвідували музей, експозиції мають бути інформаційно насиченими, нестандартними, з використанням банерів, відео та теленосіїв. Відвідувач хоче чогось нового, цікавого, невідомого. Тож тепер всі багатства музею можемо показати в інтерактиві.

Наразі маємо 10 презентацій Василя Стефаника. Це є документальні, художні, науково-популярні фільми. Наразі немає, скажімо, його прижиттєвих коментарів. Але у перспективі, мабуть, й буде можливість сучасних голограм, де буде присутній майже живий Стефаник.

Зараз у музеї показали різні періоди його життя і творчості: дитячі роки, юність у Русові, навчання у Снятині та Коломиї, здобуття вищої освіти, зокрема, у Краківському університеті. Відтак – його бурхливу діяльність не тільки як письменника, а як громадського діяча, як посла (депутата) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії, де він був по суті народним адвокатом краян.

До слова, в день реекспозиції музею, коли він отримав друге дихання, було дуже приємно бачити направду щирі, закохані очі місцевих жителів, русівчан, які знали попередню експозицію музею, а тепер побачили й оцінили нову.

 

– Перепрошую, чи проявився хтось із закордонних благодійників у період підготовки до ювілею Стефаника?

– Цього року – ні. Але тема відкрита. Музей, директоркою якого є професійний філолог Ольга Ленько, має свій банківський рахунок і співробітники можуть надавати доброчинцям всю необхідну інформацію щодо використання їх коштів, якщо такі надійдуть.

– А 400 тисяч гривень, вкладених у реекспозицію музею, – це дійсно той максимум, якого справді достатньо, чи було б краще, якби витратили таки мільйон?

– Якби ми мали мільйон, то могли б відреставрувати усі раритетні речі, які є в музеї – а це десятки найменувань. Йдеться про особисті речі самого Василя Стефаника або членів його родини, листи або художньо-графічні роботи.

І, звичайно, для кожного музею важливі придбання. Як відомо, на руках у колекціонерів є унікальні речі, у тому числі особисте листування Василя Стефаника зі знаменитими сучасниками – Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським…  Але рідко який колекціонер хоче такі раритети подарувати. А продати можуть, кажу відверто. І придбання музеєм – це питання часу.

Можна було б зробити більше інтерактиву, адже ми хочемо, щоб цей музей був справді універсальним. І є завдання перед його науковими співробітниками так налагодити роботу, щоб будь-яка людина чи група людей, завітавши сюди, мали можливість отримати інформацію в універсальний спосіб. Не залежно від того – будуть це учні третіх-четвертих класів, студенти українських вишів чи іноземні туристи. І чим більше люди будуть знати про Стефаника, читати Стефаника, тим більше народу буде захоплюватись його літературним генієм. Він просто і геніально писав про людей, про їх думки, про їх побут, про їх страждання і разом з тим про їх прагнення. Це дуже важливо.

– Чи перевидають зараз твори великого новеліста?

– Я дуже тішуся, що завдяки фінансовій підтримці з обласного бюджету Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника видав до ювілею повне зібрання творів письменника – це тритомник у чотирьох книгах, де представлені широко відомі твори, а також маловідомі, не тільки його неперевершені новели, але й, до прикладу, фейлетони.

– Де можна побачити, а ще краще – купити нове зібрання Стефаника?

– Тритомник у чотирьох книгах (загальний тираж 500 примірників) отримали бібліотеки області. Але письменники, працівники культури, громадські діячі піднімають питання про розширення тиражів самого Стефаника та накладів книг наших письменників, написаних про нього, про його добу. Тобто треба більше видавати цих книг, щоб їх купували, читали і поширювали.

– Хто читає Стефаника, той відчуває, що він завжди сучасний та визначний.

– Безумовно. Іноді запитують, з ким можна порівняти Василя Стефаника? Особисто я собі визначив деякі порівняння і тішуся, що професійні філологи десь так само думають.

Скажімо, в його геніальності передавати історії людські в короткій формі – новелі, він  – як Хемінгуей, якого знають в цілому світі, про якому зняли у Голлівуді фільми. Йому поставили пам’ятники в різних країнах, його іменем назвали вулиці.

Наш Стефаник теж на це заслуговує: його твори перекладені на 20 мов світу. Його читають як іспанською, так і англійською, як китайською, так і польською. Бо він настільки глибоко писав, що його розуміють як українці, так і представники інших націй.

188626989 115733180579050 1685268400474292945 n scaled

– Пане Володимире, Ви знаєте літературну спадщину Стефаника, надихаєтесь його біографією. Ви три роки тримали руку на пульсі підготовки до його ювілею. А якщо пофантазувати, то що сказав би Василь Стефаник, якби побачив, як останнім часом змінилися його рідний Русів, його обійстя?

– Вважаю, що він, як чоловік з гострим українським, європейським розумом, примруживши очі та усміхнувшись міг би сказати: «Добре діти, добре. Абисте зробили такий порядок в усій Україні».

Василь Стефаник тішився б усьому, що є у нашому суспільстві доброго. А про те, що не добре, він би писав. І писав би, гостро.

– Зараз Франківщина плавно розпочинає підготовку до відзначення 1125-ліття Галича – колиски української державності. Що з досвіду, набутого при підготовці до ювілею Стефаника, Ви вважали б за необхідне використати у «галицькій локації»?

– В першу чергу – системність роботи. Треба зробити програму конкретних дій, в якій чітко прописати заходи, їх адекватний кошторис, джерела фінансування та визначити структуру, яка має відповідати за реалізацію програми.

Друге – треба терміново готувати прийняття постанови Кабміну про внесення 1125-річчя Галича до списку дат та ювілеїв, які відзначатимуться 2023 року на державному рівні. Вже певні кроки напрацьовані.

Коли буде постанова, треба, щоб група лобістів, а ними насамперед можуть бути депутати Верховної Ради України, добивалась, аби було прийнято розпорядження уряду з програмою дій та її фінансовим забезпеченням. Важливо, щоб уже наступного року поступили кошти на проведення робіт: це дороги, реконструкція історичних пам’яток і таке інше. І обласна рада, обласна державна адміністрація, Галицька територіальна громада будуть у цьому напрямку активно працювати.

Людський фактор. Вже зараз варто залучити до роботи фахових людей, які мають цікаві пропозиції щодо ключових моментів підготовки святкування.

Як на мене, треба насамперед вислухати Євстахія Крижанівського та Ігоря Цепенду – ректорів ІФНТУНГ та Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. І, звичайно ж,  – науковців Національного заповідника «Давній Галич».

Попрацювати повинні й творчі спілки: краєзнавців, письменників, художників, журналістів. Має бути спільна праця та потужне інформаційне забезпечення 1125-річчя Галича. Так ми робили у Русові, тому свято вдалося.

Інтерв’ю вела Марія Палюга. Фото Івана Денисюка.

 

 

Новини партнерів





Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено