Зеновий Томащук – свого часу голова Косівскої РДА, пізніше – голова Яблунівської ОТГ, очолив районну раду в кінці 2020-го, коли в країні гуляли чутки, що життя районних рад буде не довгим? Немає чіткої відповіді про їх долю й зараз. Тож не дивно, що держава не дає коштів на повноцінну діяльність цієї владної горизонталі. А її голови жартома кажуть, що іноді почуваються “англійськими колоревами”. За таких обставин спілкуємось з чинним головою Косівської районної ради Зеновієм Томащуком, пише ПІК.
– Зеновію Юрієвичу, якби до Вас на інтерв’ю приїхав журналіст не з Івано-Франківська, а з… Парижа й запитав, що таке Косівський район сьогодні? Як би Ви йому відповіли, аби співрозмовник приємно подивувався?
– Я б сказав, що це чудовий туристичний район. І що туризм у нас – це та галузь, яка найбільш динамічно розвивається, має велику перспективу і в якій зайнято найбільше місцевих жителів. Фактично тільки за рахунок туризму район може мати поштовх до розвитку надалі. Адже у нас немає заводів чи великих переробних підприємств, які б давали людям роботу, а бюджетам – доходи. Але є туризм у широкому розумінні слова.
– А саме?
– Це не тільки неповторні краєвиди, відпочинок у лісі чи на річці. Це пам’ятки культури, включаючи старовинні церкви. Це художні вироби майстрів народної творчості: з дерева, металу, шкіри, шерсті. Це косівська кераміка, Яворівський ліжник, гуцульська писанка… Це широкий асортимент екологічно чистих сирів: бринза, вурда, будз. І гуцульський сирний коник, який цього року стає винуватцем українського-польського транскордонного культурного заходу. Я кажу про «Фестиваль Сирних Коників», який готуємось провести у вересні в Косові.
– То, якби на моєму місці був французький колега, ви б його запросили на цей фестиваль?
– Обов’язково. Я запрошую до нас людей з усієї України та всього світу, яким цікава Косівщина та її туристична, культурна самобутність.
Підготовка ж до Фестивалю є результатом перемоги, яку отримали Косівська районна рада, Косівська районна адміністрація та ГО “Прикарпатська інформаційна корпорація” (ПІК), які спільно взяли участь та виграли у третьому відборі конкурсів мікропроєктів великого проєкту “Польща – Білорусь – Україна 2024-2020”. Партнером у проведенні Фестивалю з польської сторони буде гміна Соліна.
– Видання ПІК доволі детально інформує своїх читачів про цей захід й надалі буде його активним промоутером. До слова, у Фестивалі, мабуть, щиро зацікавлені, зокрема, ґазди, що розвивають на Косівщині «зелений туризм»?
– Звісно, що зацікавлені. Хоча вони постійно роблять все для того, щоб відпочинок у будинку сільського господаря справляв на приїжджу людину найкраще враження і запам’ятався надовго.
– А чи відчутні податки надходять до місцевих бюджетів від садиб «зеленого туризму»?
– Наразі мова про такі відрахування передчасна. Садиби, які приймають до 11 осіб відпочивальників, вони не є платниками податків, держава надала їм можливість розвиватися. Щобільше, їх власники, як правило, мають постійну роботу – хто у бюджетній сфері, хто у підприємництві та сплачують там податки. А «зелений туризм» – це можливість заробити додаткові кошти для родини, не фіксуючи це, як підприємницьку діяльність. Тим паче, що цей вид діяльності сезонно обмежений, і якщо зареєструвати його як підприємництво, то ґаздам просто не вистачить коштів на всі податки.
– Пане Зеновію, зараз обмежені можливості має й Косівська районна рада – так само як влади цього рівня в усій Україні. Чи правда, що банально немає коштів навіть на заробітну плату апарату?
– І так, і ні. Першопричина фінансової проблеми полягає в тому, що Конституція України передбачає існування районної ради, як органу місцевого самоврядування, а в бюджетному кодексі не забезпечене фінансування на утримання та виконання повноважень районних рад.
Косівській районній раді на цей рік передбачили 400 тисяч гривень. Це при тому, що потреба тільки на утримання апарату складає понад 4 мільйони гривень.
Ми уже провели скорочення працівників: із 25 осіб, які працювали в штаті минулого року, на сьогодні маємо 11. На забезпечення їх зарплатою спрямовані залишки бюджету минулого року, але їх вистачить тільки на 9 місяців року, до вересня включно.
– Це означає, що влада району не виконає своїх повноважень і це негативно відіб’ється на житті громад?
– Скажу так, багато повноважень районної ради відійшли до повноважень територіальних громад і вони їх виконують. Проте неврегульованими в Україні залишаються, скажімо, питання надання вторинної медичної допомоги – мова про центральні районні лікарні. Вони передані громадам, на території яких розташовані. Але фактично надають допомогу жителям усіх громад району і навіть інших районів, а фінансування лягло на плечі однієї громади і вона з таким навантаженням просто не справляється.
Є й проблеми з тим, що деякі громади прийняли установи, які були на фінансування районного бюджету – це спортивні школи, центри дитячої творчості, музичні школи, школи мистецтв. Тепер частина громад не в силі фінансово витримувати таке навантаження на утримання цих закладів і в кращому випадку громади їх скорочують або об’єднують, а в гіршому – закривають.
За великим рахунком фінансування таких закладів й надалі мала б здійснювати районна рада, оскільки йдеться про потреби людей усіх громад району, а не окремих.
Така ж проблематика виникає з клубами, бібліотеками: їх діяльність «оптимізують», бо не мають коштів на належне фінансування. Дехто цю вимушену процедуру називає скороченням видатків. Але якщо заклади працюють, то краще їх зберегти і розвивати, бо відновлювати чи будувати колись нові буде дуже важко.
– Тобто, коли ми говоримо про проблеми фінансування районних рад, то маємо розуміти, що мова не просто про зарплату чиновників?
– Так, йдеться про те, що неврегульовані на рівні держави питання про роль і місце районних рад на сучасному етапі, тягнуть за собою проблеми для громад та їх мешканців.
– Ваш прогноз: як довго може тягнутися це врегулювання і яким бачите остаточне рішення: будуть в Україні районні ради чи ні?
– Відповідь на такі питання можуть дати люди з експертного середовища, які на державному рівні напрацьовують зміни в процесі реформи децентралізації, враховують ті чи інші аргументи і мають бачення, до якої кінцевої форми маємо прийти. Я вважаю доречним сказати, що Польща, яка пройшла більшу частину такої ж реформи і зараз ще її продовжує, спочатку районний рівень ліквідувала, а потім відновила. Тобто виник якийсь дисбаланс і вони зважено вирівняли ситуацію.
– Пане Зеновію, Вас випадково не відвідує підступна думка: «Навіщо я йшов у цю районну раду?».
– Така не відвідує. Постійно зі мною інша думка: «Як за будь-яких умов зробити більше корисного для рідного краю?».
– А що Ви встигли зробити для своєї родини? Бо ж багато людей вважає: якщо керівник вміє постаратися для рідної сім’ї, то зможе й для загалу?
– Як і кожна свідома людина хочу задовольнити усі потреби сім’ї, наскільки вдається. Але це вже більше особистісні питання. Не думаю, що вони мають суспільне значення.
– Якби не мали, то не було б Україні практики декларувати статки. Ви подаєте декларації про доходи?
– Подаю. Вони є у публічному доступі. Й кожен може переглянути.
– І то правда. А хто вдома зустрічає вас з роботи?
– Дружина Іванна та син Юрій. Дружина працює у Яблунівському інклюзивно-ресурсному центрі – це комунальна установа селищної територіальної громади для дітей, які потребують корекційних розвиткових занять. А син Юрій якраз закінчив 11-й клас. Вже вибрав на майбутнє спеціальність та ще не визначився з конкретним вузом: треба розуміти, якими будуть прохідні бали, щоб розрахувати, куди найбільше шансів вступити, а не просто спробувати.
– Де Ви мешкаєте з родиною?
– У Яблуневі. У власному будинку. Там же у 2017 році мене обрали селищним головою, якраз у період добровільного об’єднання громад в Україні. Так що разом з людьми створював Яблунівську ОТГ.
– Попри хитке становище районних рад в країні, все ж таки який масштабний проєкт плануєте впровадити на Косівщині найближчим часом? Чи це просто не реально?
– Реальність створюємо самі. Першим своїм обов’язком вважаю завершення тих проєктів, які були започатковані при попередній каденції райради під головуванням Павла Ванджурака. Насамперед йдеться про великий транскордонний проєкт “Світ карпатських розет – заходи зі збереження унікальності культури Карпат”, в межах якому ведемо реконструкцію будівлі килимового цеху, де буде “Центр карпатської культури”. Це важлива справа для розвитку туризму та популяризації культурної спадщини нашого краю не тільки на теренах нашої держави, але й за кордоном.
Однак через недостатній фінансовий ресурс районної ради, яка є головним бенефіціаром проєкту, цього року не просто було спрямувати свою частину коштів на співфінансування проєкту. Однак ми це зробили. Надалі виникають складніші питання, адже йдеться про сталість проєкту й наступні п’ять років ми маємо його утримувати, він має функціонувати. І це вкрай проблематично гарантувати при тій невизначеності долі районних рад, яка наразі є в країні.
Ми навіть думали – може передати цей об’єкт у комунальну власність Косова, адже він розташований на його території і місто підтримує реалізацію проєкту. Однак його умови цього не дозволяють. Тож районна рада, попри всі труднощі, має довести цю роботу до логічного завершення. Щоб результат приносив користь громаді Косівщини.
– При такій фінансовій скруті чи активізуєте роботу щодо збільшення надходжень до бюджету і чи є ще не використані джерела?
– Є. В основному це робочі місяця, земельні ділянки, приміщення, з яких не сплачують податки. В громадах все це бачать, як на долоні і починають, хоч і не рішуче, наводити з оподаткуванням порядок.
– Скільки територіальних громад на Косівщині і чи всі спроможні, щоб закривати очі на «податкову вольницю»?
– У нас 5 територіальних громад: Косівська (об’єднала приблизно 33 тисячі мешканців), Кутська і Яблунівська (у межах 18 тисяч людей), Рожнівська (11 тисяч) і Космацька (7 тисяч населення). Формально усі територіальні громади спроможні, хоча кожна має ті чи інші фінансові проблеми. Найбільш успішна – Косівська ТГ. Варто сказати, що чим більше мешканців у громаді, тим більше місцевих та державних податкових надходжень до її бюджету. От і все.
– Надворі літо, сезон відпусток та відпочинку. Куди Ви збираєтесь з сім’єю найближчим часом?. Бо кажуть люди, що полюбляєте італійські пляжі?
– Явне перебільшення. Ми кілька разів їздили до Італії в гості. Там багато років працюють і живуть наші мами – моя та дружини. Цього року відпустку ще не планував. Мабуть, залишимось на Косівщині. Та й іншим ражду. Бо кожний українець знайде на її туристичній мапі те, чого душа бажає.
Розмову вела Марія Палюга.
ФОТО Івана Денисюка.
- Відеоанонс: Повноваження є, а кошти на їх виконання – у глухому куті. Розповідає голова Косівської районної ради Зеновій Томащук
-
Косів туристичний: чи комфортно почуваються у рідному місті його мешканці (ВІДЕО)
- “Фестиваль Сирних Коників” на Косівщині: амбіція українсько-польських взаємин (ВІДЕО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
