Ольга Кожушок – ведуча концертів класичної музики, актриса розмовного жанру в Івано-Франківській обласній філармонії імені Ірини Маланюк. Лауреатка XXII Всеукраїнського конкурсу імені Лесі Українки р. (І премія, Луцьк, 2018); XV Всеукраїнського конкурсу художнього слова імені Лесі Українки (І премія, Новоград Волинський, 2020) та багатьох інших, в тому числі міжнародних.
Для читачів ПІКу франківка розповіла:
- як готується до конкурсів, де перемагає,
- чому варто знати про всесвітньо відому оперну співачку Ірину Маланюк
- про особливу моновиставу “Іра” й чи бувають курйози на сцені
- чому не нудьгувала під час карантину.
Ольго, з чого почався ваша любов до сцени? Чому вирішили стати актрисою?
У нашій родині немає акторів, але корені артистичні є. Прадід робив музичні інструменти: бандури, скрипки, цимбали. Одна бабуся та її брати були музикантами-самоучками, інша – писала вірші. Тітка Ярослава Галик, вже, на жаль, покійна, була головою Світової федерації українських лемківських об’єднань. Тож мене постійно оточували творчі душі.
Любов до сцени відклалася в дитинстві на підсвідомому рівні.
Я часто виступала, брала участь у конкурсах, але стати актрисою вирішила тільки у десятому класі. Вступила в Навчально-науковий нститут мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Згодом потрапила до викладачки сценічної мови Надії Кукурузи, яка готує мене до творчих конкурсів, допомагає долати сходинку за сходинкою. Тепер знаю, що з вибором професії я не помилилася.
На вашому рахунку багато перемог на обласних та всеукраїнських, міжнародних творчих конкурсах? Чим вони цікаві для вас?
Надія Вікторівна заохочувала нас до конкурсів читців, які організовує Національна спілки театральних діячів України. На них можна познайомитися зі сценічними школами з усієї України. Це не тільки про спортивний інтерес, а для того, щоб спостерігати, отримати цінний досвід.
Для мене став фартовим Обласний конкурс молодих акторів імені Оксани Затварської, де я отримала І премію. Викладачка допомогла мені з підбором репертуару, ми знайшли цікаве сценічне рішення для виконання поезії Мар’яни Савки в поєднанні з пластикою. Головне, що мене ніколи не треба підштовхувати, а тільки допомогти, бо вчитися я люблю завжди.
На першій нашій зустрічі з нею я розплакалася, бо була скромною, несміливою, а вона на вигляд суворою. Та насправді пані Надія водночас і лояльна, і справедлива, і вимоглива. Я дотепер дуже ціную її зауваження.
Як готуєтесь до конкурсів?
До кожного вірша, прози чи моновистави готуюся по-іншому. Вивчаю автора, епоху, за яких обставин написаний твір. Далі – логічний розбір тексту з олівцем в руках. Дізнаюся, що означає слово чи репліка, якщо не знаю… Важливо визначити для себе сенс, мету твору і що я цим твором прагну донести глядачеві. Це моя методика, яку опанувала ще в інституті.
Кожен актор переживає зміст по-своєму. Не люблю, коли аж занадто. Має бути просто і зрозуміло. Не люблю плакати на сцені. Плакати має глядач.
Та є речі, які тяжко переживаю, які чіпляють. Коли працювала з твором Оксани Забужко “Сестро, сестро”, то весь час плакала на репетиціях… за ненародженою сестричкою і трагічною долею її батьків. Вже на виступах цього зі мною не було, переживав глядач. Так і має бути.
Ви ведуча концертів класичної музики. Що потрібно вміти та знати на такій посаді?
Я складаю сценарії та веду концерти академічних і симфонічних оркестрів. Дізнаюся все про композитора, твори. Попередньо намагаюся зустрітися з солістами – вокалістами чи інструменталістами. Якщо вони приїхали з іншим міст, записую коротке інтерв’ю, щоб детальніше розповісти про них глядачам.
Ведуча – це мова. Я постійно працюю зі словом, покращую техніку мовлення. Це як підтримувати фізичну форму у спортзалі. Буває, на сцену вийде красива, гарно одягнена людина, а почне говорити – нічого не розумієш.
Хтось думає, що роль ведучої – це оголосити текст. Насправді – це творення відповідної атмосфери у глядацькій залі, налаштування глядача на сприйняття того чи іншого жанру музики, тримання відповідного темпоритму концерту, щоб не допустити зайвих пауз (або ж буває навпаки).
Словом, ведуча концерту – це як упаковка для подарунка, це дуже відповідально. І текст має бути зрозумілим і прийнятним для всіх, бо серед глядачів завжди є і професійні музиканти, і просто шанувальники музичного мистецтва. Ведуча також має бути сконцентрована, бо бувають і непередбачувані обставини, Наприклад, у бандуристки під час виступу порвалася струна і треба почекати, коли вона її змінить. Таку паузу має заповнити саме ведуча.
Недавно відбулася прем’єра моновистави про оперну співачку Ірину Маланюк “Іра”, де ви головна і єдина героїня. Що для вас означає ця роль?
Я творчо реалізовую себе як ведуча концертів класичної музики і це перша серйозна робота після закінчення університету, яку я дуже люблю. Але акторство в мені нікуди не поділося. В глибині душі я мріяла і про роль у виставі, тільки ніколи не думала, що це буде моя МОНОвистава.
Так сталося, що я читала книжки про Іру Маланюк, її історія мене зацікавила. Так народилася ідея про постановку моновистави. Хоча філармонія – заклад концертний, а я молода актриса, – директор Василь Миколайович Тимків пішов назустріч, повірив у мене й ми разом “стрибнули у крижану воду”. Зробити моновиставу про знамениту оперну співачку у філармонії, що носить її ім’я – це неабиякий плюс і для нашої філармонії, і для мене.
Згодом ми познайомилися в Коломиї з київською драматургинею і режисеркою Ольгою Анненко, коли поїхали з викладачкою на її виставу. Запропонували зробити моновиставу про Ірину Маланюк, надіслали матеріали. Ольга написала неймовірну п’єсу. Загалом робота над прем’єрою тривала 5–6 місяців під час карантину.
Розкажіть про свою героїню. Чи важко вживалися в роль?
Іра Маланюк – наша землячка, оперна співачка, яка не зреклася мрії. Вона завжди казала: «Я українка з Галичини». Втікала від війни під час Другої світової, переїхала зі Станиславова до Львова, потім Австрії, Німеччини. 2–3 місяці жила в підземеллі. Складно таке пережити, але вона була патріоткою й хотіла співати до кінця своїх днів. Через 61 рік вона повернулася додому, де майже не жила.
Творчий авантюризм привів її до успіху – вона підкорила європейські сцени. Вона була впевнена у своїх силах й завжди несла у собі світло. Це світло я відчула, коли читала і чула про неї з уст людей, які її знали. У мене вона асоціюється з дитиною, бо хто ще може бути настільки вірним своєму авантюризму. Вона була доброю людиною. Думаю, у нас з нею утворився духовний зв’язок. Вона гідна, щоб філармонія носила її ім’я.
До речі, я зараз навчаюся у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Пишу магістерську роботу про нашу філармонію. Планую присвятити розділ Ірині Маланюк. Викладачам з університету було цікаво й дивно, що вони майже нічого про неї неї знають. Про оперну зірку такого масштабу варто й треба говорити, щоб про неї дізналися.
Моновистава – це складний жанр театрального мистецтва. Що для вас найважче у роботі над нею? Траплялися курйози на сцені?
Це важко, бо вистава триває 1 годину 30 хвилин. Там 32 сторінки сценарію, яких я спочатку налякалася. Та текст для актора – не проблема. Спершу вивчила реальну історію співачки, а потім за текстом. Важливо знати послідовність подій, у якому місті вона спершу була, щоб нічого «не проскочити». З текстом у нас все склалося. Єдине, мій чоловік дуже чекав прем’єри, бо я ходила кімнатою, повторювала текст і не звертала на нього увагу. Чекав, коли я заспокоюся.
Були три покази і вони всі різні. Під час першого вирішили згадати про перший виступ Іри в театрі. У кінці на сцену мала вийти дівчинка й проспівати арію “Я лисичка, я сестричка” з опери Миколи Лисенка. Ми готувалися до прем’єри, а дівчинка мала прийти у день показу. Знайомі привели 13-річну дівчинку, яка виглядала дуже доросло. Тоді вона заспівала, але це позбавило фінал тієї атмосфери, що панувала протягом вистави. У наступних виставах куплетом Лисички завершую виставу я в образі Іри.
Також на початку я сама акомпанувала собі на сцені. Це було важко, бо закінчила тільки три класи музичної школи. Згодом долучили піаніста філармонії Олексія Коваленка. Його участь – це родзинка нашої вистави, і сама вистава завдяки його участі стала довершеною, паузи заповнені музикою. Вдячна, що неймовірно талановитий піаніст-віртуоз також бере участь у цій виставі.
Під час карантину не було концертів. Як це на вас вплинуло?
Використала карантин по повній. Це була можливість зробити важливе для себе. Я вступила в університет на магістратуру. Працювала над моновиставою. Зробила відеозаписи творів, які були в моєму репертуарі, але їх не всі бачили. Наприклад, діалог “Айша і Мохаммед” Лесі Українки отримав дві перші премії та Ґран-прі на Міжнародних конкурсах.
Також зі студентами кафедри сценічного мистецтва та хореографії працювали над проєктом про Василя Стефаника. Вони зняли короткий фільм і запросили мене, бо я теж маю в репертуарі його твори.
Чим потішите глядачів у майбутньому?
У серпні відбудеться показ моновистави “Іра”. Стежте за афішами філармонії. Також є ідея ще однієї моновистави за участі музикантів філармонії, та поки це секрет. Відвідаю фестиваль театрів “Молоко”, який проходитиме 2-7 липня в Одесі. Моновиставу запросили на фестиваль “Монологи над Ужем” восени.
Ще на мене чекає магістерська робота. Й хоча у мене є моновистава “Іра”, знаю, що не треба зазнаватися. Завтра новий день і знову треба працювати.
Інтерв’ю Марія Гурецька.
Фото та відео зі сторінок Ольги Кожушок та обласної філармонії у Фейсбуці.
Читайте також:
- Шукаємо в селах глибокі речі, – співавторка “Old khata project” Світлана Ославська (ФОТО)
- Відеоанонс. Відверто про продаж землі – керуючий справами Івано-Франківської облради Михайло Королик
- Як за два роки змінилося фінансове становище українців (ІНФОГРАФІКА)https://www.facebook.com/watch/?v=847119045846996
- У Коломийській громаді дівчині придбали квартиру за гроші державної субвенції (ФОТО)
- Тариф «Твій газ Рівномірний платіж»: Івано-Франківськ газзбут відповів на найпоширеніші запитання
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
