На наших землях тимчасово була встановлена угорська військова окупаційна влада, яка мала слідкувати за спокоєм та ладом у підконтрольних їй теренах. Угорські війська взяли під свій контроль територію області на південь від річки Дністер, що таким чином стала природною лінією розмежування між угорською та німецькою окупаційними зонами.
р. Дністер
Аполітичних угорських військових не особливо цікавили питання політичної приналежності захоплених українських земель. На початковому етапі головним завданням для них стало очищення зайнятих угорською армією теренів від комуністичних та всіх потенційно ворожих Угорщині елементів, а також тотальне пограбування території, пише “Територія терору”.
Хоча згідно з військовими домовленостями з Німеччиною, Угорщина не мала права захоплювати радянських військовополонених і вивозити трофеї з окупованих територій СРСР. Однак своїми першими діями на захоплених українських землях угорські війська красномовно продемонстрували, що вони прийшли сюди не з гуманітарними цілями.
На сьогодні збереглося чимало документів та спогадів очевидців, які засвідчують брутальну поведінку гонведів щодо українського населення влітку 1941 р. Згідно з донесенням німецької служби безпеки та СД від 15 липня 1941 р., угорці конфіскували всю провізію в Коломиї та Станіславові, а Долинський повіт постав перед загрозою повного голоду.
Напружена ситуація після приходу угорських військ склалася на Долинщині. Як зазначав староста м. Вигода І. Мельник:
«Мадяри не творили своєї адміністрації, але зачали сильно нас обкрадати. Забирали все, що бачили і вивозили до Мадярщини. Зі всіх будинків, в яких знаходилась совітська адміністрація, забирали навіть замки від дверей. Нарешті почали розмонтовувати вози залізничної вузькоколійки».
м. Городенка
Жахливий стан на території Городенківського повіту після приходу угорських військ описав у своїх спогадах вже згадуваний В. Яшан:
«Мадярські військові відділи переходили далі, а кожний щось брав. Брали не тільки державне, але й кооперативне, навіть приватне добро. Забирали і транспортували в Мадярщину коні, рогату худобу, а також улаштування фабрик і верстатів, телефони, і навіть вали до прасування доріг (…) Військо обсадило млин і цукроварню. З млина забирали тільки муку, але й те збіжжя, що селяни привезли молоти. Забирали і шкіряні паси, і частини машин. З цукроварні також вигнали наших робітників, нікого не допускали і господарили самі (…) Все борошно у млині зареквізували і його не видавали, а одночасно на українську владу наклали обов’язок харчування мадярських ранених (…) Зв’язкові, вислані до Коломиї та Станіславова, добиралися туди роверами або пішки, але поверталися з невеселими вістками. Там також непорядки, хаос, що їх вносили мадярські війська безкритичним забиранням майна».
У повідомленні зі Львова уповноваженого рейхсміністра для окупованих східних територій Ганса Коха на адресу Міністерства закордонних справ у Берлін від 26 липня 1941 р. зазначалося: «Із територій, зайнятих угорцями, постійно надходять нові скарги від тамтешнього українського населення (які можна підтвердити детальніше) на насильницькі реквізиції, конфіскацію запасів, навіть про демонтування фабрик, лісових залізниць і лісопилень з метою відтраснпортування в Угорщину».
р. Прут
Відносно короткий період толерування угорськими військами органів української адміністрації та міліції на території Станіславівської області закінчився у середині липня 1941 р. Відтоді угорське командування взяло курс на підпорядкування українських цивільних урядів власним військово-адміністративним органам. Така різка зміна угорської політики щодо окупованих земель була зумовлена курсом гортиської Угорщини, спрямованим на закріплення території галицького Прикарпаття за Угорським королівством. Унаслідок цього першим кроком на шляху його повної інтеграції до складу Угорщини мало стати утворення тут тимчасових цивільних органів управління під контролем угорської військової адміністрації.
У 2-ій половині липня – на початку серпня 1941 р. угорське командування в кількох районах Станіславівської області стало вимагати від українських цивільних управ цілковитого підпорядкування його військовій адміністрації. Водночас угорські військові розпочали повну ліквідацію непідконтрольних їм українських військових структур на території Прикарпаття. До таких насамперед належали українська міліція та військово-старшинські школи, створені під егідою ОУН(б).
Однак остаточне рішення щодо долі окупованих територій на сході приймали не в Будапешті, а в Берліні.
Далі буде…
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
