Жива історія українських патріотів, яка береже пам’ять про нашу героїчну боротьбу за свободу та незалежність – основна тематика театру з однойменною назвою, пише ПІК.
Спілкуємося з однією із авторок цього творчого проекту – Тетяною Зарецькою.
– Перше запитання, яке хочеться задати: якою була історія створення театру?
– Задум зорганізувати аматорський історичний театр виник в ході підготовки до презентації книги «Тязів. Пам’ять серця» нашого спільного з Іриною Садулою авторства. Тоді вперше спала на гадку ідея сценічного відтворення деяких драматичних сторінок з історії села, в основному періоду перших та других визвольних змагань минулого століття.
Ініціативу підтримав наш науковий консультант, історик Петро Ганцюк, він же погодився зіграти головну роль. Отож, розпочали з коротких інсценівок й побачили реакцію глядачів – захоплення, сльози, оплески… І книгу, і оті «сценічні сторінки» почали запрошувати на гастролі. Нам писали, що знають подібні історії і просили їх також показати людям.
Проте на заваді живих виступів стала пандемія. Ми з Іриною Садулою і Петром Ганцюком використали ковідне затишшя для підготовки інших наших «живих сюжетів»: передовсім вивчали матеріали, готували костюми, вправлялися в співі та дикції. Та головне – гуртували навколо себе колектив. Однією з перших приєдналася талановита фотографиня Людмила Поклад, у неї прекрасне чуття кадру і водночас класичний підхід до фото та відеофільмування.
– Як ви набираєте акторів у свою творчу трупу?
– Серед нас немає жодного професійного актора: Ірина Садула – вчителька і краєзнавиця, Тарас Паркулаб – архітектор за фахом, Мар’ян Дорошенко – студент теологічної академії, Надія Зарецька – менеджер тощо. Тому творча робота «Живої Історії» відбувається під гаслом « Не грати – бути!». Себто, перевтілитися в свого Героя-персонажа, максимально його відчути. А для цього артисти ретельно вивчають своїх персонажів, я кожному готую папку з «його» Героєм, де описані бойовий і життєвий шлях, особливі прикмети. Навіть намагаємося дослідити риси характеру і тип темпераменту! Хочеться, щоби персонаж справді ожив…
– Який шлях ви пройшли для того, щоб організувати і втілити такий цікавий творчий задум, як театр “Жива історія”?
– Свого часу я закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Працюю журналісткою, друкуюся в обласних газетних виданнях. Є авторкою, упорядницею, а також літературною редакторкою краєзнавчих книг. Цікавлюся історією українських мілітарних формувань ХХ ст. – незвична для жінки сфера інтересів, яка і дала підґрунтя для культурно-просвітницького проєкту «Жива Історія».
– Я просто загорілася цією шаленою ідеєю історичного театру передовсім тому, що мене ця тема хвилювала здавна… Справді мріяла побачити щось подібне: не реконструкцію, а саме театр. Тішуся, що спільними зусиллями у нас вийшов певний синтез історії, театрального, кіномистецтва, документалістики.
Реконструкція тяжіє до чіткого канонічного відтворення, Ми ж поки що акцентуємось на художньому осмисленні. Реконструктор зосереджений на точності військового обмундирування, а я бачу за мундиром Людину – її чин, звитягу, пориви… Це зовсім не значить, що сюжети наших постановок вигадані – якраз навпаки, сценарій пишеться на основі історичного документу, свідчень очевидців, спогадів самих Героїв про ту чи іншу подію.
З чого складається репертуар вашого театру?
– Зараз маємо в творчому доробку дві короткометражні стрічки «Повстанська коляда» та «Великдень у Чорному Лісі», прочитання поезії «Повстанська ліра», а також переспіви повстанських і стрілецьких пісень тощо. З усіма цими роботами можна ознайомитися на нашому каналі на платформі YouTube, вони є у вільному доступі. Маю надію, що виступи «Живої Історії» найближчим часом продовжаться, зокрема, спільно з тязівським колективом «Театральна скриня» готуємо виставу «Марія» (за оригінальною версією 1940-х рр.).
В чому ви бачите своє завдання, а можливо – місію, працюючи над постановками театру?
– Історія говорить, співає, надихає, вчить… Історією треба жити, а жити нею – то означає перепустити через своє серце десятки людських доль: народжуватися, бути і вмирати з ними. Радіти й бідувати. Насолоджуватися щасливими митями зустрічей і ціпеніти з сльозами на очах в хвилини прощань з найріднішими.
Відтак, метою театру “Жива історія” є показати трагічні й героїчні сторінки визвольної боротьби нашого народу у фактах, піснях, емоціях. Пригадати разом призабуті імена Героїв та зберегти історичну пам’ять про визвольну боротьбу України…
Розмову вела Руслана Гочіяєва-Шевчук
Фото з сторінки театру-студії “Жива історія”
Читайте також:
Сільський драматичний колектив на Прикарпатті привітали з Міжнародним днем театру
“Сілентіум” з Калуша – це той театр, куди ідуть як до церкви (ФОТО)
У Франківському драмтеатрі готують виставу про три покоління жінок із психічними розладами
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг