Османи хотіли відірвати Покуття від Польщі та віддати його своєму союзникові – молдавському господареві.
Про наближення турецької армії Ібрагіма-паші (правителя Кандії) до кордонів Речі Посполитої у Варшаві (до 1596 р. столицею був Краків. – І. Т.) було відомо ще в середині червня 1676 р. Одночасно з Криму насувалася армія татарського хана Селім Гірея І (1671–1678). Річ Посполита, приспана ілюзією миру, виявилася неготовою дати відсіч ворожій навалі. На всьому прикордонні від Залозець до Станіславова вартували лише невеликі військові загони.
Тим часом турецький воєначальник Ібрагім-паша, перетнувши Дунай неподалік Цецори, очікував на татарське військо, але 10 липня 1676 р. несподівано помер у таборі. Новим вождем турецької армії, що налічувала 80 тис. воїнів, обрано Ібрагіма на прізвисько «Шайтан», діючого пашу Дамаск. Поміркованішим за Даміана Орловського у визначенні чисельності ворожого війська був Януш Волінський, який вважає, що Ібрагім-паша привів 25 тисяч воїнів, а кримський хан Селім Гірей – 30 тисяч 31.
Об’єднане військо налічувало 55 тис. вояків. На думку Януша Паєвського, під орудою Ібрагіма-паші було близько 40 тис. турків і стільки ж орди32. Разом майже 80 тис. воїнів. Отже, сучасні дослідники подають чисельність військ супротивника зі значними розбіжностями, що зумовлено використанням різних джерел. Беручи до уваги статус командувачів, ближчими до реальності є обчислення Януша Волінського – 55 тис. турків і татар. Король Ян Собеський зміг протиставити цій потузі лише 20 тис. воїнів.
Тим часом новий очільник османської армії також не наважувався самостійно вторгатися у володіння Речі Посполитої й продовжував очікувати на підхід татар. Він наказав війську, підвладному османам молдавського та волоського господарів, до приходу орди збудувати неподалік Хотина міст через Дністер для переправи об’єднаних сил.
Обидва війська об’єдналися біля Кишинева й вирушили в напрямку Кам’янця й Хотина. Перші сутички з ординцями мали місце поблизу Устя (сьогодні це с. Зелене Устя Монастириського району Тернопільської області. – І. Т.). Тут ротмістр Андрій Демідецький зіткнувся з татарським чапулом, який повертався з ясиром з-під Богушова (Бовшева) й Рогатина. Від полонених татар гетьмани довідалися про подальші плани орди.
3 серпня турецько-татарське військо подолало Дністер й рушило в напрямку Чорткова, де турки опанували замок, а Ягельницьку твердиню захопили одним легким штурмом. 1 вересня через недбалість коменданта без опору піддався Язловець, де фортецю було зруйновано. Ібрагім без спротиву зайняв замки в Бучачі, Золотому Потоці, Раківці. Тим часом татарські чапули з-під Язлівця попрямували в околиці Стрия, Дрогобича, Самбора, розійшлися в різних напрямках Галицької землі, зокрема в керунку Коломиї, Пнева, Маняви, Солотвина. Вони зайняли недостатньо укріплену Тисменицю, а далі, рушили на Станіславів, Єзупіль, Галич. У листі Яна Собеського від 10 серпня 1676 р. мовиться про різні напрямки руху ворожих сил: «одні пішли за Дністер Єзупіль, Галич, Тисменицю добувати, а інші – до Станіславова».
Подолавши Дністер, передові загони татар завдали руйнівного удару Городенківському замку, яким тоді володів Іоан Потоцький, Брацлавський воєвода. Напад стався другого дня після свята Івана 9 липня 1676 р. (тут слід читати 9 серпня або це був якийсь окремий набіг, бо 9 липня османи були ще на Дунаї. – І. Т.). Напасникам дісталися чотири гармати, з яких одна пошкоджена, ґонтовий мушкет, 22 гаківниці, з яких 11 без лож, одна зламана рушниця, продукти харчування, коштовності. В умовах вельми повільного збору польського війська та недостатньої його кількості на військовій раді (12. 09. 1676 р.) з метою стримування натиску татар було прийнято рішення спрямувати один відділ із 3 тис. кінноти на чолі з холмським старостою Жевуським під Тернопіль, а другий чисельністю біля 5 тис. воїнів під орудою коронного стражника Міхала Зброжка – на Покуття. Тут відділи М. Зброжка тричі успішно зближалися в двобою з чапулом Алі-мурзи поблизу Устя (село Снятинського району Івано-Франківської області. – І. Т.), Кулачківців й Делятина.
15 серпня Міхал Зброжко отримав королівський наказ – «зруйнувати міст через Дністер». 19 серпня п’ятдесят польських хоругв разом із козацькими полками Тимофія Барабаша (1000 вершників) та кількома сотнями добровольців зі Станіславова напали на молдавсько-татарську варту, що пильнувала міст. Нападники частково порубали й спалили переправу. Кримський хан був розлючений цією зухвалістю, обіцяв «з ясиру будувати дороги та поруйнувати замки й міста краю». Пошкодивши міст, Зброжко розбив турецько-татарський відділ на лівім березі Дністра та біля Кам’янця й разом з Жевуським попрямував до Щирця, де збиралося польське військо.
Про втрати відділу Зброжка під час збройних зіткнень з татарами Даміан Орловський воліє не згадувати, адже командувач польського відділу розпорошив свої сили: шість хоругв він залишив для захисту Волині. Загалом полякам й козакам тоді поталанило, бо за півтори милі від хотинського мосту кочувала ціла орда41. У випадку її наближення відділ Зброжка міг загинути повністю. Ординці дізналися про дії поляків, але запізно – ті встигли відійти…
Далі буде…
За матеріалами Івана Тиміва
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
