З початку року прикарпатська поліція відреагувала на понад тисячу викликів щодо домашнього насильства. Часто постраждалі не мають куди піти, але є люди та організації, які їм допомагають.
Наприклад, в Івано-Франківську працювала кризова кімната. Про неї для читачів ПІК розповіла керівниця громадської організації Д.О.М.48.24 Наталія Вишневецька. А про втечу від насильства у лісову хатину розповіла прикарпатка, яка хоче своїм прикладом надихнути людей не терпіти знущань.
Не бити маму просила донька
Прикарпатка Оксана втекла від домашнього насильства, хоча йти їй було нікуди. Свою історію вона розповіла для читачів ПІК. На її прохання ім’я змінили. Конфлікти з чоловіком почалися під час декретної відпустки. Жінка мала додатковий дохід й відкладала кошти на власну справу. Він був проти, що стало причиною сварок. Вперше вдарив, коли вона відмовилася виплачувати його кредит відкладеними коштами.
“Три роки я сиділа тільки з дитиною. Не було змоги віддати її на день до бабусі чи дідуся. Була від цього втомлена, роздратована. Він цього не розумів. Не підтримав, коли хотіла працювати над власною справою, поки дитина буде в садку. Казав, навіть коли донька піде в школу, то маю займатися хатою, городом і дитиною”, – пригадує жінка.
Оксана все ж започаткувала свою справу, яка передбачає фізичну роботу. Це почало приносити гроші, але навіть тоді чоловік висміював та принижував дружину перед друзями. Під час сварок підіймав руку, потім просив пробачення, але історія повторювалась. Останньою краплею став випадок, коли донька в істериці просила не бити маму, а він її не чув.
“Я зрозуміла, що не хочу для дочки такого життя. Їй снилися жахи, вона боялася, що тато мене зачепить, навіть коли чоловік підходив після розлучення. Я вагалася пів року. Чула “ти не маєш куди піти, ти з дитиною нікому не потрібна, не маєш свого житло”. Він не вірив, що я піду”, – розповідає прикарпатка.
Вона наважилася. Піти до родичів не могла, бо у них немає місця. Спершу жила у хаті, яка пустувала у селі, а пізніше переїхала у лісову хатинку. Хоча мама не підтримала рішення доньки й казала, що вона сама винна у такій ситуації, бо “скакала до чоловіка й качала права”, зараз онучка живе у неї. Тим часом Оксана фізично працює, вишиває на замовлення, щоб заробити кошти. На аліменти не подавала на прохання чоловіка, який зауважив, що вона не має де жити і дитину за це можуть забрати.
“Не жалію, що пішла. Зранку нема криків, принижень. Дитині вже не сняться жахи. Хоча я фізично важко працюю, але маю внутрішній спокій. Можна вижити й в селі, треба наважитися піти від тирана і взяти в руки своє життя. Жінка не пропаде. Ось мій приклад, яким хочу надихнути інших не терпіти”, – каже Оксана.
Кризова кімната
Випадки, коли жінка сама чи з дітьми немає куди піти, не поодинокі. Тому у 2020 році в Івано-Франківську створили кризову кімнату для осіб, постраждалих від домашнього насильства. Ініціаторами є громадська організація Д.О.М.48.24, патрульна та національна поліції Прикарпаття.
“Патрульні отримують виклики щодо домашнього насильства. Постраждалих не було куди прилаштувати, бо не всі мають родичів чи друзів, а найближчий притулок у Верховині. Ми з допомогою донорів створили кризову кімнату, щоб перевірити, чи є у ній потреба”, – пояснює керівниця організації Наталія Вишневецька.
За 8 місяців роботи до них звернулися 28 сімей, це понад 40 осіб. Постраждалих консультували юристи та психологи, розповідали, куди вони можуть звернутися за допомогою, забезпечували житлом та продуктами, якщо власних грошей не було, шукали роботу. Пізніше Д.О.М.48.24 відкрила пральню, де стажувалися дві жінки зі складною ситуацією.
Мешкали у кризовій кімнаті від дня до місяця. Інколи не вистачало місця, тому для потерпілих шукали інші варіанти, спрямовували у притулок у Верховині. Зараз у Франківську планують відремонтувати приміщення, де зможуть перебувати постраждалі від домашнього насильства. Хоча проєкт громадської організації завершився, вони досі отримують дзвінки й допомагають постраждалим влаштуватися.
Піти не соромно, соромно бити людей
Від насильника важко піти, бо жертва боїться осуду громадськості, помсти колишнього партнера, того, що заберуть дитину. Також не всі мають власне житло та достатньо грошей. Та жінкам й чоловікам радять втекти від психологічних, фізичних, сексуальних знущань чи фінансової залежності, щоб життя стало спокійнішим. А вибаченням та обіцянкам, що в майбутньому кривдник покращить поведінку, вірити не варто.
“Насильство у сім’ї не закінчується, цикл повторюється і навіть погіршується. Це як наркотик, бо насильник отримує від знущання задоволення. Коли він все ж усвідомить, що накоїв, може розкаятися, вибачатися, але через певний час конфлікт знову наростає. Може початися із побутових образ “хто ти така, ти страшна, ти тупа”, а потім переростає в психологічне, переходить в економічне, і доходить до фізичного насильства. Часто це швидко розвивається”, – зауважує Наталія Вишневецька.
Якщо у сім’ї є діти, то піти від насильника варто не тільки заради себе, а й заради дітей. Вони не тільки стресують від постійних конфліктів дорослих, а й можуть перейняти модель поведінки кривдника або жертви.
“Якщо жінка не думає про себе через страх і сором, то вона має подумати про дітей. У них будуть психологічні травми, а в майбутньому, з великою вірогідністю, дитина повторить шлях батьків: або буде бити, або миритися зі знущаннями”, – каже громадська активістка.
Якщо у вашому оточенні є люди, які страждають від домашнього насильства, їх треба підтримати: вислухати, допомогти з житлом чи речами першої необхідності, якщо про це просять, бути з дітьми.
“Жінка може піти, але повернутися. Хтось в лікарню потрапляє кілька разів із травмами від побоїв перед тим, як піти. Оточення має підтримати постраждалу. Не треба казати: “Кидай його або не ний мені тут”. Це довгий процес. Також ми маємо говорити не про те, що соромно піти, а про те, що соромно бити людей. Треба говорити про те, що кривдник порушує закон і моральні цінності”, – наголошує Наталія.
Просити про допомогу
У випадку домашнього насильства треба дзвонити у поліцію. Такі звернення можуть допомогти у майбутньому, якщо кривдник у суді казатиме, що це неправда й захоче забрати житло й дітей. На жаль, правоохоронці чи соцслужби не убезпечують від того, що жертва повернеться до насильника, й історія повториться, та не варто ігнорувати можливість до них звернутися.
“До поліції треба звертатися, бо є резонансні справи. Наприклад, коли чоловік регулярно б’є жінку, вона його вбиває під час самозахисту, але справу кваліфікують як умисне вбивство, бо звернень у поліцію до цього не було. Якщо в жінки є виклики в поліцію, то вона більш захищена юридично. Кривдник може намагатися забрати житло, дітей й казати, що це жінка гуляла та не виконувала свої обов’язки. Тому треба наполягати, щоб виклики були задокументовані”, – радить активістка.
На Прикарпатті жертви домашнього насильства можуть звернутися за допомогою до соціальних служб, дзвонити на урядову “гарячу лінію” з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей 1547, прийти на консультацію до спеціалістів ГО “Д.О.М.48.24”.
Читайте також:
Ірина Гаргат: Що таке особисті кордони та чому не треба їх порушувати
У ромів згоріла на Львівщині маленька дитина (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtubeта Telegram
Читайте нас у тг
