Івано-Франківськ
3.95
USD: 26.15
EUR: 30.1

Ірина Гаргат: Що таке особисті кордони та чому не треба їх порушувати

Не допомагайте, якщо про це не просять, приходьте вчасно, якщо домовились на конкретну годину.

399466 1 scaled

Заборонити себе використовувати, зупинити втручання в особисте, поважати себе, цінувати свій час, встановити правила спілкування – це все про особисті кордони.

Коли їх порушують та чому цього не треба дозволяти для читачів ПІК розповіла психологиня Ірина Гаргат (на фото)

5923264a6a8d4 scaled

Потрібні правила

“Особисті кордони – це відчуття себе і свого простору, розуміння, наскільки близько людина може підпустити когось до себе. Це зона психологічного комфорту, коли людина знає, що їй подобається, а що ні, що можна чи не можна іншим вчиняти щодо неї”, – пояснює психологиня.

Особисті границі – це не вроджене. Спершу дитина не усвідомлює їх, а тільки реагує, коли відчуває певну потребу, як от змінити підгузок, погодувати. Явні границі з’являються у три роки, коли дитина каже “я сама” чи “я не буду це робити”.

У цей час батькам радять прислухатися до доньки чи сина, навчити правильно будувати психологічні кордони. Якщо цього не зробити, вони можуть бути “поламані” чи розмиті. Таке буває, коли батьки вчать в першу чергу допомагати комусь, жити заради інших, бути жертовними й показують такий приклад.

У декого границі ригідні. У цьому випадку людина закрита, не підпускає до себе людей або агресивно реагує на спробу зблизитись чи щось порадити. Між цими варіантами варто знайти баланс. Треба встановити правила поведінки у стосунках з іншими, які дозволять почуватися комфортно.

Про дистанцію й домовленості

Depositphotos 382880406 s 2019 scaled

Є кілька видів границь. Серед них:

Фізичні. Про них говоримо, коли мова про фізичний простір, про тіло.

“Дехто не любить, коли до них торкаються чужі, коли сторонній хоче обійняти чи поцілувати. Ці межі динамічні, бо одного дня я хочу “розчинитися” у коханому чоловікові, а іншого – побути на самоті зі своїми думками, щоб мене не торкалися. З однією людиною мені комфортно, коли вона стоїть за пів метра від мене, а з іншою – метр”, – пояснює психологиня.

Інтелектуальні. Вони про те, як ми обходимося з думками, ідеями, твердженнями. Наскільки поважаємо думку інших та доносимо до них свою.

Емоційні. Коли з одними людьми ми відкрито проявляємо емоції, з іншими – ми закриті.

Сексуальні. Вони про розуміння людиною чого вона хоче під час близькості, що може дозволити, а що неприпустимо. Тут між партнерами має бути згода та підтримка.

Матеріальні межі показують, наскільки людина може ділитися з іншими грошима, речами тощо.

Часові границі  про розподілення часу, про відповідальність та дотримання домовленостей.

“Якщо хтось запізнюється на 5 хвилин, то це порушення границь. Про це треба попередити. Людина має знати, що має час на каву чи інші справи, бо в іншому випадку вона може дратуватися”, – додає фахівчиня.

Захищайте себе вчасно

 

Bez nazvanyya

Коли людина розуміє, що її границі зараз порушать, то відчуває роздратування, якщо їх вже порушили – злість.  Реагувати, захищати себе треба вчасно в діалозі. Поясніть співрозмовнику, чому не треба говорити чи робити щось щодо вас. Важко конструктивно спілкуватися, коли межі порушені, бо розлючена людина може кричати й бути агресивною.

“Потрібно говорити про свої бажання, почуття, про час зустрічі. Чіткість у цьому знімає роздратування та непевність. Маємо говорити про себе правду. Наприклад, людина, яка хоче здатися доброю, може все прикрашати, сказати: “все добре, то нічого, що я пів години на вас чекала”. Вона не хоче зіпсувати стосунки, але розуміє, що нею знехтували. Якщо говорити, що все окей, то людина зрозуміє, що  з вами так можна поводитись. Важливо дотримуватись слова, бути відповідальним – це теж про границі”, – додає психологиня.

Звісно, є люди, яких варто відсторонитись. Це нарциси, аб’юзери, ті, з ким не виходить домовитись не порушувати особисті кордони у здоровій формі. Такі особи можуть навіть переконати, що з вами щось не так. Знецінення треба уникати.

1527930215 upl 1522305491 66992

Питайте, чи допомога потрібна

“Щоб наші границі поважали, ми маємо поважати інших. Не допомагайте, якщо про це не просять. Без дозволу допомагаємо тільки в екстрених ситуаціях, коли швидку треба викликати, хата горить, для захисту людини”, – наголошує Ірина Гаргат.

Якщо нас попросили про допомогу, то спершу треба відповісти собі на питання. Чи хочу я допомогти? Чи це вигідно? Чи не збере це у мене багато часу, ресурсів, грошей? Чи потім ця людина мені допоможе, чи буде взаємною?

“Маємо провести самоаналіз. Якщо відчуваю, що не хочу щось робити, а хочу бути доброю, то краще навчитися говорити “ні”. Є моменти, коли маємо допомогти через родинні зв’язки чи просто треба. Є винятки, але їх не має бути багато. Ми маємо прислухатися до себе”, – радить психологиня.

Особисті кордони є своєрідною інструкцією до себе. Треба проговорювати, як з вами можна поводитись, а як ні.

“Проблема не в тому, що наші границі порушують, а в тому, що ми їх не відстоюємо. Це треба робити, бо людина без границь – це як будинок без дверей та вікон. Скільки туди сміття може задути вітром. Чи буде цей будинок затишний, теплий, охайний? Особисті кордони – це складова здорової самооцінки та здорового его”, – наголошує фахівчиня.

Записала Марія Гурецька.

Читайте також:

Приєднуйтесь до нас  у Facebook,Instagram,Youtubeта  Telegram

Новини партнерів





Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено