Місце розташування центральної новорічної ялинки Івано-Франківську залишається незмінним ще від 1940-х років, коли місто ще було Станіславом, і традиція встановлювати новорічне деревце посеред міста щойно зароджувалася. Тепер ця площа – Вічевий майдан, а колись носила назви Фестивальної та Перемоги, писав свого часу краєзнавець Богдан Скаврон.
Ще 1944 року, коли в місті тільки-но відновили радянську владу, тутешнє управління народної освіти переймалося тим, як розважити місцевих школярів традиційним способом радянських новорічних «ранків». Ось які рекомендації з цього приводу публікувала місцева офіційна газета «Прикарпатська правда» 25 грудня 1944 року:
“Кожна школа повинна підготувати свято новорічної ялинки і добре організувати дозвілля в час зимової перерви. Тематика художнього і літературно-драматичного матеріалу повинна відповідати сучасності. Частково матеріал можна знайти в газетах “Піонерська правда” і “Юний ленінець”… Проведення свята новорічної ялинки і зимової перерви треба строго розпланувати. Для ялинки треба скласти спеціальну програму… Зустріч Нового року організують так: в залі встановлюється ялинка. На вечір запрошуються батьки учнів та інші гості. Починається вечір короткою доповіддю директора школи про закінчення першого півріччя. Художня частина складається з показу художньої самодіяльності учнів школи і виконання окремих маскарадних виступів. Третя частина вечора — масові танці навколо ялинки в маскарадних костюмах”, – йшлося у дописі.
Згодом із навчальних закладів новорічні ялинки перебралися до просторіших залів, зокрема, їх встановлювали в обласній філармонії й у Палаці піонерів, де відбувалися основні заходи. Увінчані п’ятикутною червоною зіркою новорічні деревця виставляли на загальний огляд серед заледенілого міського озера (зими колись були не до порівняння з теперішніми), а 1955 року центральна міська ялинка вже стояла на своєму теперішньому місці – на площі, з якої починалася головна вулиця міста – Радянська, пішохідна частина якої тепер стала славнозвісною франківською «соткою».
«Посеред скверу на Радянській вулиці стала красуня-ялинка, від якої довго не можуть відірвати очей не тільки діти, а й дорослі. В новорічну ніч, рівно о 12-ій годині, на верхівці ялинки спалахнули вогненні цифри «1955»…», – так описувала тогочасні новорічні торжества газета «Прикарпатська правда».
Ялинкові прикраси (до речі, уже з 1945 року їх випуск налагодили на Станіславській артілі вишивальниць ім. Рози Люксембург), фігури діда Мороза, Снігурки та казкових персонажів тоді, як і тепер, мали приваблювати до ялинки насамперед малечу. Упродовж наступних десятиліть виросло не одне покоління франківців. Для яких похід у новорічну ніч до ялинки став таким самим неодмінним атрибутом найпершого в році свята, як передзвін кришталевих бокалів із шампанським під дванадцятий удар годинника та салат олів’є на столі.
Традиція наряджати ялинки в час різдвяно-новорічних свят побутувала на Галичині і в дорадянський період. Але, як розповіла кореспондентові «Z» збирачка пісенного фольклору, етномузиколог Олександра Турянська, здебільшого ялинку ставили напередодні Різдва і переважно в інтелігентських родинах. У селах зазвичай окрасою помешкання був, за прадавніми звичаями, різдвяний солом’яний дідух або сплетений із соломи «павук».
«Головною прикрасою ялинки був янголик із восьмикутною зірочкою, якого чіпляли на саму верхівку, – пригадує Олександра Турянська. – То була чи не єдина іграшка, яку купувалося. Все решта – робили вручну. На шкарлупі яйця малювали личко якогось паяца, робили з паперу ковпачок і розмальовували його фарбами, корки завивали в позлітку, виплітали із соломи павучків, робили ще такі паперові ланцюжки, замість «бомб» підвішували великі червоні яблука і ватою гілки притрушували. Замість гірлянд були такі підставки для справжніх свічечок».
Та чи з вічнозеленою ялинкою, чи з солом’яним дідухом святкувати галичани починали тільки з настанням Різдва, і святкування ці були насамперед родинними.
Читайте також:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
