Зведений як прибутковий для містянина З. Дуба близько 1897 року. Будинок орендували педагогічні й доброчинні товариства для проживання учнів.
У лютому 1909 його придбала філія місцевої «Просвіти» і розмістила «Селянську бурсу». Ця бурса була заснована в перших роках 20 ст. парохом приміського с. Підпечери о. К. Кульчицьким і містилася перед тим у пристосованих приміщеннях. Тепер вона стала найбільшою серед українських і польських бурс, приймала до 110 вихованців, переважно з оплатою 10–24 корони в місяць, залежно від заможності батьків.
До нашого часу дійшло кілька спогадів про «Селянську бурсу», зокрема колишнього учня Станиславівської української державної гімназії Михайла Яськіва:
«Селянська бурса багато допомагала біднішим учням. Більшість учнів мали знижки в оплаті, а деякі не платили зовсім. Бідніші учні, які добре вчились, були репетиторами (інструкторами) учнів-бурсаків і за це мали повне безкоштовне удержання. Різні добродійні товариства і приватні особи давали матеріальну допомогу селянській бурсі. Було також окреме товариство допомоги учням. Допомога надавалася в дуже делікатній формі: катехит сам бачив, що кому з учнів потрібно з одягу чи взуття, і давав учневі порученця до кравця чи шевця, які були першорядними майстрами. Селянська бурса містилася спочатку на вулиці Казимирівській (Мазепи), а потім на Липовій (Шевченка) недалеко парку. Я був питомцем селянської бурси, перший рік платив 18 корон в місяць, а з 2-го класу був інструктором…».
Детальний опис «Селянської бурси» у Станиславові міститься у споминах ще одного її вихованця Михайла Дем’янчука:
«Я мав несповна 10 літ, як у вересні 1909 року приїхав з кількома іншими товаришами з Надвірної до «Селянської бурси» в Станиславові, що містилася при вулиці Липовій ч. 80. Всіх учнів-мешканців «Селянської бурси» було близько 100 душ. Будинок, де містилася «Селянська бурса», був одноверховою кам’яницею з великою брамою по середині будинку та широким входом. Ним виходилося кількома сходами вгору праворуч і ліворуч до кімнат, що містилися в партері, а далі з правої частини – сходами виходилося на перший поверх. Сходи були широкі та вигідні, мали масивне поруччя. Воно служило меншим бурсакам за «трасу» зсуватися з першого поверху на партер, розуміється, тоді, коли не загрожувала небезпека зловитися під час «забави» кимось зі старших учнів чи й самим настоятелем бурси».
Будинок зазнав значних пошкоджень у Першу світову війну, коли в ньому двічі у 1914–15 і 1916–17 квартирували солдати російської окупаційної армії. Особливо постраждало і було на межі завалення дахове в’язання, бо солдати через відсутність дров використовували дерев’яні конструкції для опалення. Дах після війни довелося переробляти.
У 1920-х рр. «Селянську бурсу» значно потіснили. Більшість приміщень у 1923 зайняла жіноча гімназія «Рідної школи» (згодом – філії «Просвіти»), заснована в 1920 з ініціативи викладача української державної гімназії Н. Даниша (1877 1954).
Він же був її першим довгорічним директором. Викладачами в закладі працювали переважно вчителі з сусідньої української державної гімназії. Зокрема, рисунки і каліграфію викладав художник-графік О. Сорохтей, гігієну – лікар, голова філії «Просвіти» В. Янович.
Гімназія вважалася приватною, тому щодо визнання її свідоцтв при переході до інших шкіл або вступі до вищих навчальних закладів («право прилюдності») була залежною від польської влади. Під час загострення стосунків українців з поляками, наприклад, у 1924–25 навчальному році, гімназія права прилюдності позбавлялась. Перший випуск (18 дівчат) відбувся у 1927.
Серед перших випускниць була Макогон Дарина Дмитрівна (1907–1982), згодом відома як письменниця Ірина Вільде.
Гімназію закінчила ще в 1931 р. відома діячка національно-визвольних змагань, пластунка, меценатка Оксана Лемеха-Луцька (1913–2011), авторка спогадів «Стежками юности моєї», «У в’язницях трьох окупантів», «Український жіночий конгрес у 1934 р. в Станиславові», співредакторка «Альманаху Станиславівської землі» (1985).
Принаймні шість літ на зламі 1930-х рр. у будинку також містилася невелика ремісничо-промислова бурса (12–18 вихованців), що надавала притулок учням професійних шкіл. Упродовж чотирьох років (1927–31) тут мешкав тодішній учень школи деревообробного промислу, майбутній визначний скульптор Крук Григорій Якович (1911, с. Братишів, тепер Тлумацького р-ну – 1988).
Вчився у Краківській академії мистецтв та Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв. Працював і помер у Мюнхені (Німеччина). Серед його творів: «Портрет патріарха Йосифа Сліпого», «Портрет Папи Павла VI», «Монахиня» (1960), «Відпочинок» (1975) та ін. Скульптури представлені в музеях Парижа, Лондона, Ватикану.
У 1939–45 рр. в Станіславі працював і жив з сім’єю Франко Тарас Іванович (1889–1971) – син великого письменника, педагог і теж письменник, культурно-громадський діяч. На поч. 1940-х рр. (до 1944) він завідував «Селянською бурсою».
Після завершення Другої світової війни в цій споруді розміщувалися середня школа № 4, ПТУ № 2.
У 1995 р. споруду передано Прикарпатському національному університету імені Василя Стефаника, в якій спочатку перебував юридичний, пізніше економічний факультети. Зараз у будівлі знаходиться відділення дошкільної освіти Івано-Франківського коледжу ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».
Характеристики будинку:
Двоповерховий, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, з арковим проїздом по осі. Симетрична композиція фасаду ґрунтується на елементах класицизму та еклектики.
До перших належить загальна урівноваженість композиції, рельєфний руст, особливо чітко прокреслений на першому поверсі, фриз і профільований карниз із дентикулами.
До других – наріжні каннелюровані пілястри з елементами різних ордерів, наявність в лінії одного поверху сандриків різних форм (лучкових і трикутних).
ДО ТЕМИ
У 2016 р. на фасаді будинку відкрито меморіальну дошку в пам’ять про героїв, що загинули під час Угорської революції та визвольної боротьби 1956-го року, присвяченої жертвам комуністичних режимів. 10 квітня 2018 р. планується встановлення ще однієї пам’ятної анотаційної дошки Патріархові Київському і Всієї України УАПЦ, Патріархові Київському і всієї Руси-України УПЦ (КП), Первоієрархові УАПЦ в Діаспорі Мстиславу, в миру Степанові Івановичу Скрипнику (1898–1993), племінникові голови Директорії УНР Симона Петлюри, який у 1920–1921 рр. мешкав у будинку на вул. Липовій, ч. 82.
За матеріалами Михайла Головатого (Звід пам’яток Івано-Франківської області)
Читайте також в рубриці “Ретро”:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
