Зараз троє родичів поважної жінки захищають Україну від того самого ворога, з яким у 1940-1950-их боролася бабця Марія.
Днями Марії Атаманюк вручили ювілейну медаль з нагоди 80-річчя УПА, грамоту від Івано-Франківської обласної ради та продуктовий набір від Тлумацької міськради. Нагороди передав Ярослав Хамалич, односелець жінки, солдат ЗСУ, який служить в 10-ій гірсько-штурмовій бригаді, а зараз перебуває вдома на реабілітації. Про життя мужньої зв’язкової із сином «Фіалки», Михайлом, розмовляла журналістка ПІКу.
«Моя мама з родини Карабінів, народилася у заможній сім’ї. Її батько свого часу поїхав на заробітки в Аргентину. Коли повернувся купив добрий шмат поля та став у місцевої пані. Зараз на місці цього ставу — сільський стадіон. Словом жили добре, побожно і заможно. У родині було дві доньки», — згадує син зв’язкової. Марійка у школі майже не вчилася, закінчила лише два класи, але грамоту навіть донині знає добре, вміє читати, писати і добре рахує гроші.
У 23 роки дівчина вийшла заміж за свого односельця, доброго і поважного молодого господаря Василя Атаманюка. Молода родина мріяла господарювати на власній землі, народжувати та ростити дітей, дочекатися онуків. Проте Атаманюки, як і мільйони українців, дочекалися…війни. У лихоліття Другої світової Василь служив в СС «Галичина». Його молода дружина залишилася у рідному селі та стала зв’язковою УПА.
За словами пана Михайла, його мати носила усні і письмову інформацію лісами на Коломийщину, Тисмениччину, у різні села Тлумаччини. За день проходила десятки кілометрів, бачила смерті багатьох побратимів та посестер.
«Бог зберіг моїх батьків, бо їх не ув’язнили, не вивезли, хоча наша родина завжди була «під наглядом», ми мали тавро «бандерівців». Мати у радянські часи важко працювала у колгоспній ланці, там здоров’я позбулася. І я зі своєю сестрою часто допомагали їй у важкій рабські праці», — продовжує Михайло Ататманюк. Коли настала Незалежність України, пані Марія почала розповідати, де і хто з упівців загинув. З її та ще кількох нині, на жаль, покійних українських героїв, у селі встановлено пам’ятний знак воякам УПА.
На щастя, у зв’язкової «Фіалки» добре, як на її вік, здоров’я. Пані Марія ще працює на городі, садить та збирає картоплю, готує їсти, сама ходить і отримує пенсію, слухає новини, спілкується з односельцями, молиться та переживає за всіх захисників і захисниць України. У жінки 2 дітей, 7 онуків, понад 10 правнуків та 3 праправнуків. До речі, близьких родичів героїні зараз захищають Україну та борються з тим самим ворогом, що і бабця Марія.
А ще бабця колись добре вишивала. і зараз її скрині повні чудових вишитих речей. Також заявкова УПА вміла і вміє добре куховарити. Як згадує син Михайло, у матері завжди на столі був смачнючий свіжоспечений хліб, а на свята — завиванці з повидлом і маком. Зараз бабця споживає просту їжу, майже не вживає жодних ліків.
«Я з чоловіком боролися за Україну, пережили довгу москальську окупацію, ми хотіли волі й незалежності. І, дякувати Богу, дочекалися. Нині я прошу Господа дочекатися перемоги, хочу, аби московська зараза зникла взагалі зі світу. А всім, хто захищає Україну, я бажаю Божого благословення, моці в руках, аби зброю тримати, і сили духу, орду перемогти».
Сабіна Ружицька. Фото Ярослава Когутяка
Читайте також на ПІК:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
