Сьогодні Надвірній виповнюється 435 років з Дня першої писемної згадки. З цієї нагоди спілкуємося із очільником тилового, або ж, як каже сам Зіновій Андрійович – волонтерського міста.
Журналістам ПІК очільник міста та й всієї Надвірнянської громади, розповів про те, чим живе місто в час війни та з якими викликами стикається.
Надвірна – це люди
Зіновію Мирославовичу, спілкуємося з вами з нагоди Дня міста Надвірна. Як опишете своє місто та за що його любите як мер і як його мешканець?
Як кажуть, Надвірна – надзвичайно вірна. І це місто справді надзвичайно вірне кожному мешканцю. Для мене місто Надвірна – це мала Батьківщина, місце де я народився, навчався, живу. І, завдяки своїм виборцям маю можливість працювати, аби змінити життя в місті та громаді на краще.
Звичайно, війна внесла свої корективи – Надвірна стала волонтерським містом, тут кожен допомагає Збройним Силам України. У нас дуже багато волонтерських спільнот, і кожен – від малого до великого є волонтером: хтось плете маскувальні сітки, хтось організовує благодійні ярмарки та аукціони, підприємці сплачують податки. Робимо все, аби допомагати нашим захисникам.
Але в першу чергу, для мене Надвірна – це люди, які творять історію: військові, освітяни, медики, волонтери, духовенство, комунальники, підприємці, молодь. Кожен творить наше місто.
Зрозуміло, що святкування зараз не на часі. Але у громадах вже є традиція з нагоди різних свят, зокрема і Дня міста, проводити благодійні заходи. Чи плануєте щось?
Насправді в час російської військової агресії день міста кожної громади – це день народження нашої малої Батьківщини.
День народження міста – це в першу чергу подяка жителям в різних галузях та різних напрямках. А особливо подяка ЗСУ, які вже протягом трьох років війни роблять все, щоб наше місто було відносно спокійним.
Спершу ми справді планували провести культурно-мистецькі заходи в зоні відпочинку імені Назарія Яремчука, і поряд з цими заходами планували зібрати кошти на підтримку військових. Але, у зв’язку з трагічними подіями у Полтаві, Львові та сумними звістками з фронту для нашої громади, ми це рішення скасували.
Зіновію Мирославовичу, ви зазначили, що Надвірну творять постаті. Уявімо, якби про Надвірну писали книгу, як думаєте, що написали б у ній про вас?
Як би не було важко, але мені не соромно. Я віддаю більшу частину свого життя громаді. Я на посаді мера з 2006 року. Це вже майже 19 років. Що про мене напишуть — я не можу сказати. Але мій підхід до роботи – це не тільки їй віддаватися, жити нею, вболівати, горіти та згорати, а й максимально кожну деталь, кожне питання, звернення опрацьовувати самостійно.
Бо якщо людина звертається до тебе, то вона надіється на тебе. І я не можу її підвести.
Та й постійно треба крутитися, як «білка в колесі», для того, щоб підтверджувати статус міста, як центру громади, яка розвивається.
Пане голово, ви кажете про постійний розвиток громади. На що зараз спрямовуєте свої ресурси?
Основний напрямок нашої роботи – це підтримка військових. Завдяки Збройним Силам України ми маємо змогу жити та працювати, тому маємо платити за свою безпеку.
До нас щодня надходять запити від військових. Минулого року з бюджету громади ми перерахували понад 90 мільйонів гривень на військові частини. Це транспорт, допомога матеріально-технічного забезпечення, генератори, дрони, тепловізори – все те, що просили військові.
Навіть тепер з браком бюджету ми намагаємося допомагати всіма силами. Хоча Надвірнянська громада втратила понад 170 мільйонів військового ПДФО.
Але я вже звертався до центральної влади: якщо ви забираєте дохідну частину бюджету, то заберіть і видаткову. Щоб військові розуміли, що у місцевих громад коштів майже не має. І щоб вони могли звертатися до іншої структури, тієї, куди ці кошти забрали. Але сьогодні ніхто не каже військовим куди вони мають йти, щоб отримати ту військову продукцію. І тепер ситуація така: воїни звертаються в десятки разів більше до нас, а в нас десятки разів менше коштів.
Але в Києві думають, що скільки б коштів не забирали в місцевих громад, вони все одно виживуть.
А Надвірнянська громада виживе?
Останні два-три місяці дуже важко. Всі просять, направляють десятки-сотні звернень.
А система державного управління не синхронізує свої дії з представниками місцевих громад. Моя думка: сьогодні бракує комунікації.
Основна проблема в тому, що є закони, які прийняті на державному рівні народними обранцями, але не підтверджені фінансовим ресурсом. Наприклад, харчування в школах дітей учасників бойових дій. Закон прийняли, але він мав би бути підкріплений фінансовим ресурсом, компенсаторами. Оскільки, є різниця в цінах на водопостачання та електропостачання, але не має цих компенсаторів, цих коштів. І багато іншого, де відсутнє підкріплення фінансовим ресурсом зі сторони держави.
Однозначно ми виживемо, але з яким результатом. Наразі ми зупинили багато капітальних видатків. Для того, щоб стабілізувати ситуацію, також намагаємося залучати кошти від наших міжнародних партнерів. Наразі маємо чотири міста-побратими, які допомагають нашій громаді.
Зіновію Мирославовичу, ви апелюєте до рішень центральної влади. А яка ситуація з підтримкою від обласної ради, маєте її?
Ні. Надвірнянська громада за 2020-2024 роки перерахувала до обласного бюджету 15% ПДФО, це понад 300 мільйонів гривень. А у зворотному напрямку отримала майже нічого. А ті громади, які сьогодні отримують в десятки разів більше коштів з обласного бюджету, перерахували туди мізер.
Це справедлива комунікація в межах 62 громад області? Складається враження, що хтось визначає «голів-любимчиків» п’яти-шести громад і починає заливати їх фінансовим ресурсом.
Можливо, треба спортзали та інші об’єкти в області відтермінувати. А кошти у всіх громадах спрямувати на справді потрібні речі, наприклад, на відкриття реабілітаційних центрів та допомозі нашим хлопцям, нашим воїнам, ставати на ноги?!
Бо добре приїжджати, відкривати та «стрічки» перерізати, а що ви зробили для того, щоб вчасно перерізати ці «стрічки»? Що ви зробили для того, щоб зробити певні висновки та залучити ресурс?
«Зеникова реабілітація»
Але ж у вашій громаді відкрили реабілітаційний центр? Чиїм коштом?
Так, ми відкрили у Надвірнянській центральній районній лікарні відділення реабілітації. Облаштували там денне стаціонарне відділення, 20 ліжко-місць, та амбулаторію. Там працюють лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти.
На створення реабілітаційного центру направили понад сім мільйонів гривень. В основному залучили кошти з міського бюджету. Також фінансово долучилися сусідні громади: Поляницька, Ланчинська, Делятинська, Ворохтянська. Не можна не відмітити те, що лікарня теж вклала багато зусиль.
І нам вдалося зробити реабілітаційне відділення, яке одне з найкращих в регіоні, не те що в області. У нашому реабілітаційному центрі люди після інсульту, інфаркту, поранень виходили своїми ногами, хоча було не відомо чи вони взагалі виживуть.
Звичайно, над відділенням треба ще працювати, є куди розвиватися. Але не може бути так, щоб було в області, що це «Зеникова реабілітація», хай мер вирішує реабілітацію. Так, ми зробимо своїми силами. Але, якщо ми будемо один одному говорити правду, і разом працювати, то лише тоді чогось досягнемо.
І реабілітація – це тільки один приклад, так званої «комунікації» з обласною радою.
Відсутність комунікації
А які ще є приклади?
Це вже добре вам відома ситуація. Проблема стосується майнового комплексу, де об’єднані два навчальних заклади – ліцей №4, де навчаються 400 діток, та гімназія, яка є правонаступником школи-інтернату, там навчаються понад 50 дітей.
Якби з перших днів була комунікація з Івано-Франківською обласною радою, то не було б зараз такої ситуації, що Надвірнянська гімназія №1, єдина в області, розпочала навчальний рік – дистанційно.
(Ред: у січні цього року обвалилася частина недіючого приміщення школи-інтернату у Надвірній. Це приміщення не використовувалося для навчання і дітей там не було. То ж обійшлося без постраждалих. Поруч з обваленим корпусом знаходилася шкільна їдальня, де облаштували найпростіше укриття. Отже, учні залишилися без їдальні, укриття та поруч із небезпечним корпусом. Відтак, їх перевели на дистанційне навчання. Власником цього приміщення є Івано-Франківська обласна рада. Ще влітку 2023 року у власність Надвірнянської громади мали передати понад дві тисячі квадратних метрів корпусу, який наразі розвалений, відокремивши його від навчальних закладів. Відтак процес передачі майна так і не завершився).
Ми чотири роки звертаємося до обласної ради, щоб нам передали весь майновий комплекс, а це 8 тисяч квадратних метрів, та земельну ділянку площею 7 гектарів.
Гімназію Надвірнянській громаді не передали, комунікувати теж не захотіли. Хоча, мене громада обрала, вас призначила і, будь ласка, комунікуйте. Взагалі слово «комунікація» треба говорити частіше, ніж «добрий день, як справи».
Якби була співпраця, то ми б утримали ситуацію.
Як ви наразі бачите вирішення цієї ситуації? Діти так і навчатимуться дистанційно?
Ми майже пів року робили декілька звернень до Івано-Франківської обласної ради. Пропонували, щоб вони, як власники, демонтували те, що частково обвалилося та облаштували укриття. Але наразі процес по школі-інтернату заблокований. Я думаю, що при цьому голові обласної ради питання з цим навчальним закладом не вирішиться.
(Примітка: розлогіше про ситуацію із школою читайте згодом на сайті ПІК).
Зіновію Мирославовичу, ви апелюєте то до центральної, то до обласної влади. Ви самі були народним депутатом. Можливо, якби ви ним і залишилися, то були б ефективніші для своєї громади та міста?
Я вважаю, що перебуваючи постійно на місці, можна більше зробити для громади.
Звичайно, коли я був у центральній владі, то також старався завжди бути в різних куточках свого округу, щоб максимально комунікувати з людьми. Але однозначно вважаю, що більш ефективним для людей можна бути тут. Але для цього потрібно бути трудоголіком.
А ви трудоголік?
Думаю, так. Громада звикла, що спочатку телефон міського голови, а потім 101,102,103 і все решта (сміється, – ред.). На кожне звернення, яке находить, реагую я особисто, а не пресслужба. У будь-який день, будній чи вихідний, зранку чи пізно ввечері. І так щодня. За 19 років фізично не можу сказати, що я був у відпустці.
Повертаючись до Надвірної та актуальних питань. Надворі вже осінь і в кожній громаді нагально стоїть питання готовності до опалювального сезону. Надвірна готова?
Ми готові завжди. За день-два ми готові запустити опалення.
Це така галузь, яка сьогодні потребує контролю та активності не дивлячись на весняно-літній період. Ми максимально децентралізували процес опалення. Кожен навчальний заклад має свою котельню на альтернативному паливі, а будинки перейшли на індивідуальне.
Що ще б ви хотіли покращити в Надвірній?
Ситуація у нас стабільна. Найбільше нас цікавить питання безпеки, укриття. У нас є відкриті укриття, але хто як поводиться, чи спускаються люди під час тривоги – це вже питання до них.
Також мене хвилює питання зайнятості населення та проблема з ростом енергоносіїв, після чого ми на місцях стаємо заручниками.
І наостанок, Зіновію Мирославовичу, що побажаєте нашим читачам та надвірнянцям з нагоди Дня міста?
Насамперед одне велике побажання – дочекатися довгоочікуваного переможного миру. Щоб до рідної домівки повернулися всі наші воїни, наші герої цілими, здоровими, неушкодженими і з перемогою. Все решта – буде після закінчення війни.
Велика подяка родинам чиї чоловіки, діти служать у лавах Збройних Сил України.
А надвірнянців щиро вітаю з 435 річницею з дня першої писемної згадки про наше славне місто Надвірна. Бажаю всім міцного здоров’я та дякую за ваші донати, волонтерство. Україна обов’язково переможе!
Розмовляли Оксана Камінська та Надія Дзінько
Фото – Іван Денисюк
Читайте також:
- Надвірнянці розповіли за що люблять своє місто (ВІДЕО)
- «Надвірна – волонтерське місто», – Зіновій Андрійович (ВІДЕОАНОНС)
- Не час для гуляння: у Надвірній не відзначатимуть День міста цієї неділі
- Вертикальні теплиці у Надвірній та аграрний туризм у Коломиї: як штучний інтелект бачить розвиток сільського господарства
