Для України 27 січня має не лише загальноєвропейський, а й глибоко локальний вимір. Майже кожне велике місто, кожне галицьке містечко має свою трагічну історію винищення євреїв. Станиславів — нині Івано-Франківськ — не виняток, а радше один із найтрагічніших прикладів системного геноциду.
Єврейський Станиславів до трагедії
До Другої світової війни Станиславів був багатонаціональним містом, у якому єврейська громада становила одну з найбільших і найактивніших. За різними оцінками, наприкінці 1930-х років у місті проживало від 25 до 27 тисяч євреїв — до 40% усього населення.
Євреї формували торговельне, ремісниче, фінансове й інтелектуальне середовище міста. Вони володіли крамницями, друкарнями, аптечними закладами, працювали лікарями, адвокатами, викладачами.
У Станиславові діяли синагоги, школи, єшиви, благодійні товариства, політичні та культурні організації різних ідеологічних напрямів — від ортодоксальних до світських.
Місто жило складним, але співіснуючим життям різних громад. Цей світ було знищено менш ніж за два роки.
Мандри непомітним Франківськом: єврейський квартал біля Ратуші (ФОТО)
1941 рік: початок цілеспрямованого винищення
У липні 1941 року, після початку німецько-радянської війни, Станиславів був окупований військами нацистської Німеччини. З перших тижнів окупації єврейське населення стало мішенню системного терору.
Було створено юденрат — орган примусового «самоуправління», а також єврейську поліцію, які фактично стали інструментами виконання наказів окупаційної влади. Реєстрація, примусові роботи, конфіскація майна, приниження та публічні покарання стали частиною щоденної реальності.
“Синій понеділок”: як Ганс Крігер і гестапо винищували євреїв в Станіславові
«Кривава неділя» 12 жовтня 1941 року
Окремою сторінкою трагедії став масовий розстріл 12 жовтня 1941 року — подія, відома як «Кривава неділя». За наказом керівника гестапо в Станиславові Ганса Крюгера було проведено одну з найбільших одноразових каральних акцій на території сучасної України.
Станіславське гетто: 80 років тому була організована “кривава неділя” (ФОТО)
Тисячі євреїв зігнали до центру міста, після чого колонами вивели до єврейського кладовища. Там людей змушували роздягатися і групами розстрілювали над заздалегідь викопаними ровами. За різними підрахунками, того дня було вбито від 8 до 12 тисяч осіб — жінок, чоловіків, дітей, літніх людей.
Цей розстріл мав не лише каральну, а й демонстративну мету — зламати будь-який опір і показати неминучість знищення.
Гетто: життя між голодом і смертю
Наприкінці 1941 року у Станиславові було створено єврейське гетто. В обмеженому просторі опинилися десятки тисяч людей. Переповненість, відсутність медичної допомоги, брак їжі та поширення хвороб призводили до щоденних смертей.
Мандри непомітним Франківськом: де знаходилося Станіславське єврейське гетто (МАПА)
Примусова праця стала умовою тимчасового виживання. Навіть ті, хто працював на німецькі підприємства або в майстернях, не мали жодних гарантій життя. Будь-яка «акція» могла завершитися масовими вбивствами або депортаціями.
Ретро Франківськ: вісім фактів з життя Станіславського гетто (ФОТО)
Белжець і остаточна ліквідація
У 1942 році почалися масові депортації євреїв зі Станиславова до табору смерті Белжець. Це був не трудовий табір, а фабрика знищення, де людей убивали практично одразу після прибуття.
Ті, хто залишався в місті, ставали жертвами нових розстрілів. У лютому 1943 року гетто було остаточно ліквідоване. Станиславів оголосили «юденфрай» — очищеним від євреїв.
Мандри непомітним Івано-Франківськом: “Табір смерті” на Довгій (ФОТО)
За різними оцінками, з понад 25 тисяч євреїв, які мешкали в місті до війни, вижили лише близько 1–1,5 тисячі осіб.
Вибір між страхом і людяністю
Попри терор, існували й інші історії — історії порятунку. Мешканці Станиславова та навколишніх сіл, ризикуючи власним життям, переховували євреїв у домівках, підвалах, лісах.
Сьогодні понад сотню жителів Івано-Франківщини визнано Праведниками народів світу. Їхні вчинки — доказ того, що навіть у часи тотального зла людина могла зробити моральний вибір.
Після війни: тиша і забуття
Після 1944 року єврейська громада Станиславова фактично перестала існувати. Частина тих, хто вижив, емігрувала. Радянська політика замовчування не сприяла відкритому осмисленню трагедії. Місця масових розстрілів довгий час залишалися без належного вшанування.
Лише в незалежній Україні почалося поступове повернення пам’яті — через дослідження, меморіальні знаки, освітні проєкти.
Чому ця історія важлива сьогодні
Голокост у Станиславові — це не лише історія про минуле. Це попередження про те, як мова ненависті, дегуманізація та байдужість можуть привести до масового знищення.
У час, коли Україна знову переживає війну, тема пам’яті про цивільні жертви, злочини проти людяності та відповідальність за них набуває особливої актуальності.
Пам’ять про знищених євреїв Станиславова — це частина історії міста, яку неможливо викреслити. Вона вимагає не лише скорботи, а й усвідомлення, що трагедії такого масштабу починаються з мовчання.
Читайте також:
Оперативні новини у TELEGRAM
