21 травня у Києві відбулася церемонія вручення Всеукраїнської премії «Жінка III тисячоліття» — відзнаки, яка щороку об’єднує українок, що своїми діями формують сучасну державу. Цьогоріч серед лауреаток — дві представниці Івано-Франківщини: Леся Королик та Лариса Стефанишин.
Премія, заснована Лідією Лісімовою, уже багато років відзначає жінок, які беруть на себе відповідальність у найрізноманітніших сферах — від культури й науки до волонтерства, медицини та військової служби.
Символічно, що цьогоріч церемонія відбулася у День вишиванки — день, коли українська ідентичність звучить особливо гучно.
Коли культура стає дипломатією
Ім’я Лесі Королик добре відоме в українському культурному середовищі та діаспорі. Вона — уродженка Івано-Франківська, яка понад 25 років не просто співає, а представляє Україну у світі як Амбасадорка культури, мистецтва та української пісні.
Її діяльність виходить далеко за межі сцени. Леся Королик очолює міжнародні культурні ініціативи, працює у сфері культурної дипломатії, організовує проєкти, що знайомлять світ із українською традицією, музикою та сучасним мистецтвом.
У 2026 році вона презентувала альбом «Барви душі» — музичну роботу, яка стала ще одним способом говорити про Україну мовою емоцій і творчості.
За роки роботи її відзначали як на державному рівні, так і в міжнародних культурних середовищах. Звання «Заслужений діяч естрадного мистецтва України», численні нагороди за культурну дипломатію та розвиток мистецтва — лише частина її професійного шляху.
Лауреатство премії «Жінка III тисячоліття» стало логічним визнанням багаторічної місії — нести українську культуру світу і робити її впізнаваною.
Коли біль стає опорою для інших
Історія Лариси Стефанишин — зовсім інша за формою, але така ж сильна за змістом. Вона — громадська діячка, волонтерка, керівниця громадської організації «Родини Героїв ІФ», яка об’єднує сім’ї загиблих українських військових, ветеранів, родини діючих воїнів, зниклих безвісти та полонених.
Поштовхом до її громадської діяльності стала особиста трагедія — загибель сина, лейтенанта ЗСУ Василя Стефанишина. Саме після цієї втрати вона обрала шлях служіння іншим.
Сьогодні Лариса Стефанишин працює з родинами полеглих і зниклих безвісти військових, допомагає їм проходити найважчі життєві періоди, супроводжує у взаємодії з державними структурами, ініціює програми підтримки та пам’яті.
Окремим символом її роботи став «Збір Пам’яті Василя Стефанишина», завдяки якому вже вдалося зібрати понад три мільйони гривень на підтримку українських військових.
Вона також входить до Ради Родин Загиблих Захисників і Захисниць України при Міністерстві у справах ветеранів та є радницею голови Івано-Франківської ОВА С.Онищук. Її діяльність — це щоденна робота з болем інших людей, який вона допомагає перетворювати на дію і підтримку.
Понад 30 років педагогічного досвіду сформували її як людину, яка вміє працювати з людьми, чути і допомагати. Сьогодні ця робота переросла у значно ширшу місію — збереження пам’яті та підтримку тих, хто втратив найрідніших.
Жінки, які змінюють Україну
Леся Королик і Лариса Стефанишин — дві різні історії, два різні життєві шляхи. Але їх об’єднує спільне — постійна робота для України.
Одна через культуру говорить зі світом і формує образ країни назовні. Інша — тримає тил усередині суспільства, підтримуючи і надихаючи власним прикладом тих, хто пережив найтяжчі втрати війни.
Саме такі історії й створюють зміст премії «Жінка III тисячоліття» — про жінок, які не просто досягають, а змінюють.
Читайте в ПІК:
Оперативні новини у TELEGRAM
