Баронч відомий насамперед як автор праць по історії, адже Найбільше його вабило краєзнавство. У монастирських архівах він відшукував пожовтіли манускрипти, робив виписки, розпитував старожилів. Всі ці пошуки згодом матеріалізувались у 30 монографій та близько 70 статей.
Перу Баронча належать історичні нариси польською мовою Жовкви, Язлівця, Тартакова, Бродів, Бучача, Залізців, Гологорів, Олеська, села Мала Пониковиця та інших, в яких подано важливий фактичний матеріал. Опублікував «Життєписи славних вірмен у Польщі» (1856), «Нарис вірменської історії» (1869) та кілька праць з історії орденів бернардинців і домініканців.
Але чи не найцінніші його дослідження – книга «Пам’ятки міста Станиславова» видана у Львові у 1858 році, налічує 192 сторінки без ілюстрацій та складається із чотирьох розділів, писав дослідник та краєзнавець Іван Бондарев.
Перший розділ охоплює період від 1654 до 1691 року. Фактично це історія Андрія Потоцького, яка починається заснуванням міста та завершується смертю магната. Тут є тексти привілеїв про надання місту магдебурзького права, про елекцію римо‑католицького парафіяльного костелу, про надання прав і свобод вірменській громаді та багато інших цінних документів. Оригінали деяких з них вже давно втрачені, і лише дякуючи Садоку Барончу ми маємо змогу ознайомитись із ними.
У другому розділі висвітлюються події до 1751 року. Це період панування Йосипа Потоцького — час, коли місто бачило і процвітання, і руйнацію. Більше половини присвячено опису похорону Потоцького. Цей щоденник поминальних урочистостей хоч і важко читається, проте містить багато корисної інформації.
Третій розділ називається «Від 1751 року аж до сьогодення». Сьогодення у Баронча закінчується 1842 роком. Як відомо, він покинув Станиславів у 1830 році, а з 1855‑го безвиїзно проживав у Підкамені. Отож він міг просто не знати, що відбувалось у рідному місті. Попри все, це найінформативніший розділ. Тут йдеться про господарювання останніх Потоцьких, про перехід Галичини до складу Австрійської монархії та хронологію основних міських подій початку XIX століття.
Четвертий розділ, який здорово змахує на додаток, гордо іменується «Статистикою Станиславова у 1854 році». По суті це скорочений варіант статистичного опису міста Францішка Валігурського. Тут є опис про кількісний та якісний склад населення Станиславова, його будинки, площі, ярмарки та географічні координати.
Крім сухих документів, Садок Баронч оживляє свої «Пам’ятки» легендами, спогадами сучасників, описом народних звичаїв та навіть анекдотами. Протягом майже 150 років його книга не перевидавалась, а ті поодинокі екземпляри, що збереглися, стали бібліографічною рідкістю. Але вивчати історію старого Станиславова, не маючи під рукою Баронча, то все одно, що вчити хімію без таблиці Менделєєва.
Тому у 2008 році видавництво Лілея-НВ у серії «Моє місто» повернуло читачам працю призабутого вірменина.
Повний оригінал книги «Пам’ятки міста Станиславова» (польською мовою) – можна переглянути за посиланням.
Читайте також:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
