Відверта, правдива, щира та, місцями непередбачувана, творча презентація книги відбулася у Бурштині в Центрі громадської активності, пише ПІК.
Автором книги-сповіді “Так коротко про довге життя” є Галина Кіндер (Прокопова), громадянка Німеччини. Журналіст ПІК поспілкувалася з Галиною і насамперед з’ясувала: “А причому тут Бурштин?”,
Пані Галино, ви довгий час проживали у Львові, Польщі, зараз у Німеччині. Чому ж вирішили презентувати свою книгу саме в Бурштині?
Бурштин є моєю родинною колискою, тут пройшло моє дитинство і юні шкільні роки. Ці спогади ніколи не зітруться з пам’яті. Той щасливий час назавжди закарбувався в серці, про що я й пишу у першій частині своєї книги.
А взагалі, як прийшла ідея написати таку автобіографічну книгу?
Я прожила довге і цікаве життя. Воно насичене багатьма подіями, пригодами, цікавими випадками. Не завжди легке, інколи драматичне, подекуди смішне і веселе. І коли я часом розповідала про нього своїм дітям, то вони з цікавістю слухали, сказавши одного разу: “Мамо, ну чому ти не напишеш книгу?” Це був такий потужний поштовх для мене, що я сіла писати і народила першу “ластівку”, і хочу іще окремо видати збірку своїх віршів.
Про що саме Ваша книга, кому вона буде цікавою, яка в неї цільова аудиторія ?
Книга про Жінку, її життєвий шлях, падіння і перемоги, здобутки і втрати. Я хотіла показати, що жінку можна сприймати в різних іпостасях: це – турботлива матір, дочка, що вміє співчувати, це вірна подруга, пристрасна і романтична кохана. Жінка, яка долає життєвий шлях з піднятою головою, не здається важким обставинам, шукає своє кохання, вірну дружбу і любов, і врешті перетворюється з Попелюшки в казкову царівну. Тому, книга буде насамперед цікавою жінкам: і юним, і тим, які вже прожили життя і набули безцінний досвід. Кожна з них впізнає на сторінках трішки себе, відчує свої історії і переживання.
Як сприйняла родина факт, що Ви одна поїхали в Україну для того, щоб провести презентацію?
Мої рідні завжди мене підтримують, щоб я не видумала в житті. Чоловік Грегор ніколи не заперечував, щоб я розвивалася, знаходила нові заняття, реалізовувала свої можливості. Так, коли я почала малювати, то він накупив мені фарбів, полотен, пензлів і я провела з дочкою ще й виставку своїх робіт у Німеччині. А тепер діти, дочка Марія і син Юрій, були просто щасливі, коли я подзвонила їм з України і сказала, що презентація відбудеться в Бурштині. Вони вітали мене по Вайберу просто під час моєї зустрічі з читачами і це було дуже зворушливо.
Галино, що Ви відчули, коли побачили, як на зустріч прийшли знайомі і рідні люди, з якими ви не зустрічалися кілька десятиліть?
Я плакала. Направду. Коли один за одним до залу стали заходити мої коліжанки, однокласники, навіть вчителька школи, у якій я вчилася, то такі сильні емоції переповнили моє серце, що хотілося кожного обняти і довго не відпускати, відчуваючи їх дружнє тепло і любов. Коли ти все свідоме життя прожив за кордоном, то кожна зустріч з колись близькими людьми стає справжнім святом. А тут ще й така причина – книга, яку я написала, вона для найрідніших і про найрідніших. Сподіваюся, що для декого з присутніх буде несподіваним, але приємним сюрпризом прочитати про себе.
Хочу запитати, чи є у Вашій книзі хоч доля вигадки, творчої фантазії?
Категорично – ні! Я писала лише про те, що пережила і про тих, з ким пережила ті, чи інші життєві епізоди. Книга гранично чесна і відверта. Іноді, вона навіть шокує читача сильними емоціями і настільки правдивими і жорсткими фактами, що люди часом не можуть повірити в те, що таке може відбуватися в реальному житті.
Кому хочете подякувати за те, що читач врешті тримає в руках Вашу книгу – сповідь “Так коротко про довге життя”?
Я щиро і сердечно вдячна своїй сім’ї: коханому чоловікові, дітям, маленьким внукам, які надихнули мене залишити для них теплий спогад про свою дружину, маму і бабусю. Я хочу сказати велике спасибі всім тим людям, що були учасниками моєї життєвої історії, бо, якби не вони і їхня роль у моєму житті, то не вийшло б такої цікавої, місцями непередбачуваної, книги.
Галина додала:
Також висловлюю глибоку вдячність тим, хто допоміг мені реалізувати цю творчу зустріч, продумав її деталі, був організатором і модератором. Це чудові жінки, діяльні, творчі та цілеспрямовані мешканки бурштинської громади Олександра Шаган, керівник Центру громадської активності за підтримки компанії ДТЕК та Руслана Шевчук, директор Палацу культури “Прометей”, а перед тим – моя хороша подруга, яка завжди допомагає мені вирішувати складні моменти, коли я приїжджаю в Україну.
Бурштинці сподіваються, що читатимуть і поетичну збірку Галини Кіндер та бажають їй, щоб це відбулося якомога скоріше.
З Бурштина – Руслана Гочіяєва – Шевчук.
Фото автора.
Читайте також: