Ще 1 листопада 1918 року владу в Станиславові (теперішньому Івано-Франківську) перебрала повітова Українська Національна Рада під проводом адвоката Лева Бачинського, а через два місяці до міста переїхав уряд ЗУНР – Державний секретаріат. Він розташувався у будинку дирекції залізниць на вул. Ґрюнвальдській, 11.
До його складу тоді входили: голова уряду і тимчасовий секретар (міністр) фінансів, торгівлі та промисловості Сидір Голубович, секретарі: внутрішніх справ Іван Макух; освіти Аґенор Артимович; шляхів, пошти та телеграфів Іван Мирон; публічних робіт, гірництва та суспільної опіки Мар’ян Козаневич; військових справ Дмитро Вітовський; судівництва Осип Бурачинський; рільництва та лісництва Михайло Мартинець; секретар без теки та тимчасовий управитель секретаріату заграничних справ Льонґин Цегельський, писав Збруч.
А 2 січня 1919 року в місті розпочав роботу тимчасовий парламент ЗУНР – Українська Національна Рада (УНРада). Вона засідала в будинку нинішнього готелю “Дністер” на вул. Січових Стрільців, 12. Готель збудували у 1912–1913 рр. за проєктом архітектора Ф.Януша в стилі конструктивізму. У цій великій будівлі розташувався готель «Австрія», кінотеатр, ресторан і крамниці.
У січні-травні 1919 року в готелі, який називали «Одеса», мешкали урядовці ЗУНР. Також тут зупинялися політичні діячі з Наддніпрянщини: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Євген Коновалець, Симон Петлюра.
А кінотеатр став залою засідань УНРади, яка урочисто проголосила тут 3 січня 1919 року «з’єдиненє з нинішним днем Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республіку в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку».
Президентом УНРади був тоді Євген Петрушевич, секретарем – Степан Витвицький. До складу виділу (президії) УНРади входили: Лев Бачинський, Семен Вітик, Антін Горбачевський, Гриць Дувіряк, Михайло Новаківський, Теофіл Окуневський, Омелян Попович (від Буковини), Андрій Шмігельський, о. Степан Юрик (парох Золочева).
Темні вулиці міста освітили смолоскипи. Салютуючи раді пройшли колони піхоти, кінноти і артилерії. З балкону до воїнів промовив вітальне слово герой дня – Дмитро Вітовський. Галичина з ентузіазмом сприйняла новину.
Майже в кожному повітовому містечку, де діяла влада ЗУНР, в січні 1919 року відбулись святкові віча з нагоди проголошення злуки з УНР, писала “Українська правда”.
За об’єднання голосував і о. Андрій Бандера, делегат від калуського повіту. Його тоді 10-літній син – Степан Бандера – так згадував ці події в автобіографії:
“Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки – Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на кристалізацію моєї національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу, в січні 1919 р.“
Військовий держсекретар Дмитро Вітовський, одразу ж – 3 січня – надіслав публічну вітальну телеграму Симонові Петлюрі:
“Хай об’єднання, сповнене спільно пролитою кровлю обох бувших республік, довершить мрію щастя робучого українського народу”.
Ця телеграма і стала ключовим повідомлення про подію в Галичині, наприклад, для читачів київської газети “Нова Рада”:
Окрім цього Вітовський, одразу ж, вночі з 3 на 4 січня видав Універсал до галицької армії (основу документу підготував “молоомузівець” Василь Пачовський), який настуного дня вже був на фронті:
“Жовніри! …Тепер або ніколи – приналежати нашим землям до Великої України …Або рай на Вкраїні, або пекло в Польщі! …Радуйся З’єднана Українська Земле!”.
До теми
Про засідання УНРади 3 січня 1919 року нагадує пам’ятна дошка, встановлена у 1999 році в Івано-Франківську на фасаді Народного дому (вул. Шевченка, 1). На ній викарбувані слова: «В цьому будинку 3 січня 1919 р. на засіданні Української Національної Ради була прийнята Ухвала про Злуку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) з Українською Народною Республікою (УНР)…»
Читайте також на ПІК:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг