Якщо ви бодай впродовж року не були в Івано-Франківській обласній філармонії імені Іри Маланюк, то багато втратили, бо багато чого не побачили, не почули, не насолодилися.
Такого висновку дійшла журналістка ПІК під час діалогу з директором філармонії Василем Тимківим.
Емоційно позитивний, начитаний і водночас по-народному простий – пан Василь так розповідав про заклад та його творчий колектив, що хотілося встати й піти до каси за білетом на концерт. А дорогою ще раз подумати про цікаві моменти особистого життя пана директора, пише ПІК.
Бути у формі доволі просто
– Пане Василю, щоб робота давала результат, керівник, який вболіває за свою справу, має бути у формі –в широкому сенсі цього слова. Тож деякі начальники «мордують» себе спортом, модними дієтами, психологічними трактатами. Ви чимось подібним займаєтесь?
– Я все це доручив своєму мозку. Він повинен слідкувати і слідкує за тим, як я виглядаю, який у мене тонус, що я роблю і що я кажу людям. Взагалі, відділ мозку, який відповідає за мову, він є найважливіший. Він може заставити усі інші відділи «замовчати». А може їх стимулювати. Тому й кажуть – думай про що говориш.
Я маю хобі. Час від часу пишу наукові статті. Це заставляє мій мозок бути у валентному стані. І це важливо, бо я ще викладаю місцеве самоврядування в університеті нафти і газу.
– А це цікава тема?
– Звичайно, адже тепер іде боротьба не за людей і не за ресурси, а йде боротьба за управління людьми та ресурсами. І той, хто перехопить управління, той отримає все – без бою (чи не в цьому суть гібридних воєн, які зараз розгорнулися?).
– Василю Миколайовичу, 8 лютого у філармонії відбувся чудовий музичний вечір за участі солістки Оксани Кречко та ансамблю народної музики «Бревіс». Чи виправдались Ваші очікування щодо кількості глядачів у залі?
– Я реаліст. У філармоніях аншлагів зараз не буває. У кращі доковідні часи заповнюваність нашого залу на 450 місць сягала 75%. Коли почалися обмеження через пандемію та вимоги щодо ковід-сертифікатів, то глядачів поменшало.
А концерт, про який ви нагадали, був справді гарний і навіть унікальний, бо відбувся на основі творів нашого земляка, коломиянина Анатолія Кос-Анатольського. Того Кос-Анатольського, який у 30-і роки минулого століття був співзасновником знаменитої капели «Ябцьо-джаз» у Львові. Це той Кос-Анатольський, який зумів за Польщі зробити неймовірно популярною україномовну пісню.
На такі концерти треба ходити. Для власного світосприйняття і, відверто скажу, для підтримки таких закладів, як філармонія.
Українці дуже правильно кажуть: «Хто платить, той музику замовляє». Тому, шановні українці, якщо ви хочете українського, якщо ви справді хочете, щоб воно було, приходьте й платіть. У нас квитки від 90 до 150 гривень. Я вважаю, що це цілком прийнятні і пристойні ціни, тому що вони не виходять за соціальну межу.
Ми стаємо людьми, яких посилають?
– Звідки ж, пане Василю, брати Вам молодого глядача, якщо сучасні хлопці та дівчата не знають музичної класики, їх захоплює невибагливий реп, багатьма цілком править ТікТок?
– Я не маю нічого проти вподобань сучасної молоді. Ми живемо в час зміни парадигми розвитку. Ми всі стаємо людьми, яких посилають. Себто, ми зависаємо у коп’ютерах і часто пишемо: скинь мені посилання. От ми так посилаємо один одного, не розуміючи, що відсутність живого спілкування, а натомість оце лайкання і кліпання – воно до добра не веде.
Тобто, той, хто через різні застосунки та гаджети слухає музику, він ніколи не буде мати того відчуття прекрасного, а, можливо, й того культурного розвитку, який має людина, яка слухає музику наживо. А власне філармонія це те місце, де живу музику можна слухати завжди.
Причому тут звучать ті високомистецькі взірці, які уже відібрані десятиліттями. І можна на пальцях перерахувати ті симфонії, ті опери, ті балети, які ми час від часу слухаємо та дивимось упродовж життя. Але щораз відкриваємо для себе щось нове, неперевершене.
Франківська філармонія – колективи та імена
– Які творчі колективи філармонії відтворюють цю взірцеву культуру?
– Найбільший наш колектив, наша гордість – це академічний симфонічний оркестр (художній керівник Сергій Черняк).
Другий за величиною – це самобітній академічний камерний оркестр «Harmonia Nobile», який є одним із найстарших колективів філармонії, він утворений у 1985 році (зараз художній керівник Наталія Мандрика).
Є у нас відомий струнний ансамбль «Quattro Corde» (художній керівник Анжела Приходько). Завітайте, друзі, 24 лютого на концерт цього колективу.
Ще у нас є цікава джаз група «Art Prestige» (художній керівник Арсен Бучинський). Є драйвовий квартет саксофоністів (художній керівник Мирослав Пасічняк). Маємо чудовий ансамбль народної музики «Бревіс» (художній керівник Ярослав Бибик, заслужений артист України).
Ще один колектив, який є не зовсім філармонійним – це колектив «Будьмо», яким керує Ростислав Коваль. Молоді хлопці зайняли нішу україномовної естради і добре її опановують.
Маємо чудових солістів-вокалістів.
Маємо балетну школу, яка ставить свої вистави. Маємо балет, написаний саме для нашої філармонії вічної пам’яті композитором Володимиром Павліковським.
Ми можемо ставити балет у супроводі симфонічного оркестру і маємо досить добрий запис фонограми. Там для 28-ми інструментів прописана партитура. Гарні костюми, гарна сценографія. Словом, все дуже по-дорослому. Хоча це дитячий балет.
До слова, двоє випускників нашої балетної студії вчаться у балетній школі у Відні, ще одна випускниця, яка закінчила після нас хореографічне училище у Києві, вже працює в Театрі опери і балету ім. Шевченка та заодно вчиться у Лондоні.
– Але в останні роки музикантів Франківської філармонії рідко можна побачити, скажімо, на всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Чи не так?
– Ми намагаємось відправляти на конкурси і колективи, і окремих виконавців. Але буду щирим – зараз це стало страшенно дорого.
Треба платити за саму участь. Треба покривати транспортні витрати. А тут ще й зробили таку добру справу, як 300 гривень відрядних, добових. Ось ми й підрахували: щоб відправити, скажімо, наш симфонічний оркестр, у якому 60 музикантів, на три дні у відрядження, треба мати орієнтовно 150 тисяч гривень. Тож уявіть собі, скільки мають коштувати квитки на концерт у філармонії, щоб заробити такі гроші на поїздки!
Ситуація ледь не патова. Проте, наше кредо – брати участь у конкурсах при першій же можливості.
Міністра у філармонії не чекали
– Василю Миколайовичу, наприкінці минулого року в Івано-Франківську побував міністр культури України Олександр Ткаченко. Спозаранку, ледь не інкогніто, він завітав до драматичного театру. А звідти, уже більш офіційно, до Музею мистецтв Прикарпаття. Там і там піднімали проблемні питання. Філармонію ж міністр оминув. Це означає, що у Вас немає проблем?
– Таких, які б потребували втручання міністра – немає. І претензій до плану його візиту у мене не було, він мені був зрозумілий. Театр стає національним, підвідомчим міністерству культури і є питання, які потрібно врегульовувати.
У Музеї мистецтв Прикарпаття перед тим відбулася грандіозна, можливо, й світового масштабу, виставка 37-ми робіт Тараса Шевченка, в оригіналі. Тож, мабуть, міністр хотів побачити, хто ж це взяв на себе таку відповідальність?
Що стосується філармонії, то ми підпорядковані обласній раді, вона є нашим власником, разом й знімаємо проблемні питання. І, скажімо, за той рівень матеріально-технічної бази філармонії, який маємо, я владі дякую.
– Зарплату артистам теж забезпечує область?
– Так. На цей рік в обласному бюджеті передбачили нам кошти на зарплату зі зростанням на 7-8%. Це небагато. Бо якщо середня заробітна плата в Україні, за словами урядовців, складає 15,5 тисячі гривень, то середня зарплата артистів філармонії – трохи вища за 10 тисяч. Тому я своїх артистів бачу у багатьох колективах за межами філармонії, бо вони мусять десь шукати собі підробіток. Так в усіх філармоніях України.
І тут є питання, я б сказав, не обласного, і навіть не міністерського рівня, а парламентського. Я про те, що коли говоримо про театр, то є закон про театри і театральну діяльність. Якщо говорити про музеї, то є закон про музеї та музейну справу. Якщо ж ми говоримо про філармонії, то вони в Україні, на жаль, «поза законом». Тобто, закону, який би врегульовував концертно-філармонійну діяльність до цього часу не існує.
Тому немає нічого дивного, що про філармонії насправді трошечки забувають. А це єдиний, наприклад, на рівні нашої області майданчик професійної музики. І якщо ми втратимо це, то гріш нам буде ціна.
Але ж труднощі виникають постійно. От на початку 2021 року одна гігакалорія тепла коштувала 1607 гривень, з 10 січня цього року – 6600 гривень. Такі кошти не закладені в обласному бюджеті і нам не вдасться заробити, враховуючи коронавірусні обмеження на культурні заходи. Глядач сидить вдома.
Та й у філармонії, якщо хворіють 1-2 музиканти, може зупинитися весь симфонічний оркестр – в залежності від того, яких інструментів не вистачає. Тому потрібний перегляд бюджету, бо нам та глядачам дуже холодно, музика замерзає.
– Проте у філармонії вирує музичне життя.
– Це тому, що у нас працюють унікальні люди. Кожен зі своїм інструментом, у своєму костюмчику йде зачаровувати людей музикою, нести позитивні емоції, маючи за це не дуже добру віддачу у матеріальному плані. Це люди – віддані філармонії. Ось, наприклад, Наталія Мандрика – унікальна людина, яка не міняла місця роботи з 1985 року. Після консерваторії прийшла у колектив «Гармонія мобеле» і досі працює, тепер вона є його керівником. І таких самовідданих музикантів багато.
Кандидат наук: що в результаті
– Василю Миколайовичу, філармонія звучить і з самого початку звучала іменами художніх керівників. Наприклад, Ярослав Барнич написав всесвітньо відому «Гуцулку Ксеню», а Михайло Гринишин «Вівці мої вівці». Ви – управлінець-адміністратор, тобто, Вам трудніше зробити щось таке, чим би Ви запам’яталися. Розкажіть про себе.
– Так, я не митець, я управлінець, кандидат наук з державного управління, закінчив магістратуру. А щодо «запам’ятатися» – якось про це не задумувався.
Колись давно, коли мені було тільки 28 років і мене призначали директором школи, то один завідувач обласного відділу освіти сказав: «Василю Миколайовичу, ми вас призначаємо директором школи. А чи станете ви ним, то буде залежати від вас».
Так і тут. У філармонії я вже доволі довго. Навіть несподівано довго – з 2014 року. Уже перевалило за екватор другого терміну контракту, який закінчується у 2023 році.
Якщо говорити про те, що вдалося зробити, то, по-перше, вдалося втримати колектив, це немало. Адже на мене випав нелегкий період інновацій. Наприклад, перехід на контракту систему працевлаштування.
Здоровішим став мікроклімат у колективі.
Найбільшим плюсом вважаю те, що спільними стараннями отримав статус академічного симфонічний оркестр філармонії. Нам вдалося добре його «розкрутити».
Ось наприкінці 2021-го оркестр мав великі, успішні гастролі в Іспанії та Португалії. А днями орієнтовно 30 музикантів виїхали на гастролі у Чехію та Австрію. Колектив зараз є в числі тих, яких кличуть.
Це завдяки тому, що Руслан Дорожівський, який був, власне, ідейним натхненником колективу, з самого початку (2008 р.) зумів заложити добрий фундамент. Потім все вдавалося послідовнику – Віктору Олійнику, який зараз працює диригентом у Національній опері України. Ну і теперішній художній керівник, головний диригент симфонічного оркестру Сергій Черняк тримає високу ноту колективу.
А ще нам вдалося поставити на ноги балетну школу (такої немає у жодній філармонії України).
Про Англію та суто особисте
– Пане Василю, чи пам’ятаєте назву своєї кандидатської дисертації?
Звісно. «Система місцевого самоврядування в Україні та Англії». Так, порівняльний аспект.
– Що у світлі цієї теми можемо почерпнути з англійського досвіду?
– Якість надання адміністративних послуг на місцевому рівні.
– Ви полюбляєте тезу «ні слова про політику». Та все ж. Могли Ви спрогнозувати, що Англія вийде з Євросоюзу, куди українці дуже прагнуть?
– Коли я писав свою наукову працю, це був 2009 рік. І, чесно кажучи, мені було незрозумілим, що далі буде робити Велика Британія у Євросоюзі? За всіма своїми показниками вона трішечки звідти випадала. А брексіт показав, що мої відчуття були не пустими. Британці не вписувалися, образно кажучи, бути третьою країною на поводу у Німеччини чи Франції.
І якби Англія залишалась у Євросоюзі, то Україна зараз не мала б від неї такої потужної допомоги, бо Англія не могла б порушити загальні правила ЄС.
– Скільки часу присвячуєте своїй керівній роботі у філармонії? Дружина Вас інколи бачить вдома?
– Бачить. На початках приходив на роботу ще до восьмої години ранку. А повертався після останнього концерту – у той день, коли він був. Зараз дозволяю собі приходити зранку трошечки пізніше, але на дев’яту стараюся вже бути у філармонії.
Засиджуюсь у справах й після 18, а в концертні дні маю звичку проводити глядачів додому. Тому що хочу почути їх враження – від концерту чи від комфорту в залі та інших речей. І мені про все кажуть, бо багатьох шанувальників музики вже знаю особисто і бар’єру у розмові практично немає. Багато з того, що чую від людей, допомагає у подальшій роботі.
– А коли повертаєтеся додому, хто на Вас чекає, чим займаєтесь?
– Я щасливий чоловік, після роботи допомагаю дружині Валентині бавити нашу радість – онучку Ліну-Сіван, хрещена Ангеліна.
– Звідки таке незвичне ім’я у дівчинки?
– Можна сказати, від Ліни Костенко та ізраїльської поетеси Сіван Бескін – у їх творчості багато спільного.
– У Вас троє дорослих дітей, чим вони займаються?
– Найстарша дочка Наталія (це вона подарувала нам внучку) мешкає з чоловіком у Києві. Наталя є головою наглядової ради відомої у світі Вікімедіа. Зять Асаф, ізраїльтянин, працює у Сан-Франциско (зараз можна віддалено, то він у Києві).
Середній син Микола – ІТ-спеціаліст, працює в державному казначействі у Богородчанах.
А найменший Антон вчиться на третьому курсі історичного факультету (спеціалізація «історія мистецтв») у Київському Національному університеті ім. Шевченка.
– Як часто доводиться чути від дітей: «Тату, допоможіть грішми»?
– Якщо таке буває, то, звісно ж, з боку наймолодшого – студента. Хоча він отримує стипендію, вчиться за державним замовленням. За результатами ЗНО набрав 198,5 балів, що дало йому можливість вибрати собі для навчання один з-поміж семи українських вузів.
Старші діти самодостатні. Самі готові іноді допомогти батькові, бо розумують, що він весь вік на державній службі й не заробив великих статків. Але добре, що дав дітям освіту.
– Чи бувають Ваші діти «у тата» на концертах, коли у філармонії звучать симфонії, джаз, “Гуцулка Ксеня”..?
– Коли вони у Франківську і є концерт у філармонії, звісно ж приходять подивитися. Люблять музику.
Користуючись нагодою, я запрошую усіх прикарпатців та гостей нашого краю приходити до філармонії сім’ями. Кожен, у віці від 0 до 100, отримає своє. Бо у нас професійна музика, і то добра музика, яка налаштовує на свято. Тобто, картинка, візуалізація – це одне. Але ж увесь цей світ – це вібрації, це все коливання, це все хвилі. Тому приходьте і хвилюйтеся разом з нами.
Розмову вела Марія Палюга.
Фото Івана Денисюка.
Читайте також:
- Відеоанонс: Українці правильно кажуть, що хто платить, той замовляє музику, – Василь Тимків, Івано-Франківська обласна філармонія (ВІДЕО)
- Василь Стефаник: яким став Русів до його ювілею і як би сам новеліст це оцінив – розповідає Володимир Федорак (ВІДЕОанонс)
- У Франківському Палаці Потоцьких зацвіли перші підсніжники (ФОТО)
- Ваш гороскоп на тиждень 14-20 лютого
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram,Youtubeта Telegram
Читайте нас у тг
