Потреба створення третьої у Галицькій цекровній провінції єпархії виникла вже в кінці 18 ст., однак під дією сукупності різних обставин відкладалася аж до середини 19 ст. Це обумовлювалось тим, що питання про створення третьої єпархії до середини 19 ст. серйозно не порушувалося як окрема проблема. Тому всі спроби порушити його мали фрагментарний характер, а самі спроби розтягувалися в часі на декілька десятків років.
Між тим, передумови створення третьої єпархії визрівали все більше. Однією з них була спроба скликати Провінційний Синод, який міг відбутися за наявності трьох єпископів. “Весна народів” 1848 році активізувала греко-католицьке духовенство, яке почало відігравати роль національного проводу. Саме в цей час питання про третю єпархію, нарешті, вирішується позитивно: цісар дозволив своїм декретом заснувати Станіславівську єпархію у 1850 р.
Саме з цього моменту починається другий етап передісторії Станіславівської єпархії, який характеризується спробами “вибити” ерекційну буллу папи про заснування згаданої єпархії з осідком в Станіславові. Однак під впливом активної протидії польських шовіністичних кіл в галицькій провінційній адміністрації та деяких представників австрійського бюрократичного апарату, а також враховуючи фінансові труднощі, Ап. Престол довгий час не зважувався на створення нової греко-католицької єпархії, незважаючи на численні спроби активізувати вирішення цього питання.
Лише завдяки втручанню архикнязя Р.Габсбурга та зацікавленості самого Ап. Престолу вдалося, нарешті, добитися булли про заснування Станіславівської єпархії, яку видав 25 березні 1885 року папа Лев ХІІІ.
Першим єпископом новоствореної єпархії було призначено відомого діяча о. доктора Ю.Пелеша, який підтримував хороші стосунки з правлячою династією Габсбургів, а разом з тим був талановитим організатором та науковцем, що робило його кандидатуру єдино можливою в даній ситуації. Всією своєю діяльністю Ю.Пелеш виправдав такий вибір. Одразу ж він взявся за організацію єпархіальних органів.
Вся діяльність Ю.Пелеша базувалась на концепції “трьох патріотизмів”, яка включала визнання духовної єдності Католицької Церкви, австрофільські і народовські погляди. На цій основі Ю.Пелеш намагався вести боротьбу з молодим радикальним рухом в Галичині за зміцнення позицій Церкви у галицькому суспільстві. З цією метою він всіляко підтримує розвиток церковного життя в єпархії, виступає за захист прав Церкви у австрійському парламенті, проводить канонічні візитації парохій своєї дієцезії, видає низку пастирських листів. З метою протистояння впливам радикального руху та православ’я Ю.Пелеш намагається запровадити в єпархії контроль за освітою, підтримує ідею конфесійної католицької школи, надає широкі повноваження церковному комітету по цензурі.
На всій діяльності Ю.Пелеша позначився розвиток суперечливих суспільних процесів у Галичині в 1880-х рр. Однією з найбільших заслуг першого станіславівського єпископа було ініціювання разом з митрополитом С.Сембратовичем скликання Львівського Провінційного Синоду. Однак участь у самому Синоді єп. Ю.Пелеш брав уже в ролі Перемиського єпископа, а від Станіславівської єпархії — другий її єпископ Ю.Сас-Куїловський. Така “рокіровка” напередодні Синоду, пов’язана зі смертю Перемиського Єп.-орд. І.Ступницького, зовсім не враховувала потреби завершення розбудови єпархії (відкриття семінарії тощо) і засвідчила, що Станіславівська єпархія розглядалась як “глухий закуток” в Галицькій церковній провінції (ця тенденція прослідковується і щодо двох наступних станіславівських єпископів — Ю.Сас-Куїловського та А.Шептицького).
Читайте також:
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
