ПІК пропонує ближче познайомитися із унікальним архітектурним обличчям нашого міста. Зокрема, із найдавнішими його кам’яницями, які дійшли до наших днів. І, маємо надію, будуть моцні ще не одну сотню років.
1898 рік
На початку нового 1898 року увагу у мешканців міста привернула ніби досить-таки пересічна подія. Кав’ярня «Уніон» розмістилася в новому приміщенні по вул. Сапіжинській (нинішній вул. Незалежності, 19). Сама кам’яниця була збудована у 1897 році.
Річ у тім, що в Станиславові й досі не бракувало таких закладів громадського харчування, але більшість з них належала до категорії корчем і шинків, мала скандальну славу. Найбільше їх було на Ринку та на площі Міцкевича.
Новітня цивілізована кав’ярня збирає натовпи цікавих. Станиславівські газети пишуть:
«Нове приміщення в повному значенні європейське, і рівного йому в краї немає. Кам’яниця і кав’ярня п. Басса стануть оздобами нашого міста».
Мине 15 років, і кафе перейде в новозбудований готель «Уніон» (нині бізнес-центр «Київ»), а старе приміщення займе книгарня М. Гасклера. Книгарня «під колонами» тут і досі. Сама кам’яниця від 1911 року належала Іпотечному банкові. Нині тут «Райффайзен банк Аваль».
Дві нові школи відкрилися того року. Були вони зовсім не найбільшими в місті, але своєрідність полягає в тому, що їх спорудили, якби ми нині сказали, представники національних меншин.
У серпні відбулося відкриття єврейської школи фундації барона Гірша. Названий барон — віденський багач і меценат створив фонду розмірі 12 млн. корон, заповівши використовувати його для піднесення освітнього рівня своїх одновірців. У Галичині і на Буковині було відкрито 50 шкіл цієї фундації. Станиславівська належала до найкращих.
Триповерховий будинок школи привабливих архітектурних форм споруджений протягом року по вул. Седельмаєрівській (нині Новгородська). Дата завершення будови «1898» виблискує золотом на його фронтоні. Ця школа, однак, проіснувала недовго. Через десять років поляки інспірували звинувачення, що цей заклад готує випускників, просякнутих сіонізмом. 1908 року школа булазакрита, будинок викупило місто, а в ньому розміщена чоловіча школа ім. Казимира Великого. Нині тут міжшкільний навчально-виробничий комбінат.
3 початком навчального року була також відкрита німецька школа (польські джерела тих часів називають такі школи євангелицькими). Після відправи в євангелицькому костьолі процесія попрямувала до шкільного будинку, прикрашеного зеленню і прапорами. Освятив школу чомусь не свій, а запрошений пастор Сеніор з Чернівців. Викладання тут велись німецькою мовою, вивчали також польську й українську. Доля цієї школи була щасливішою. Вона була розбудована 1905 року, пізніше стала німецькою гімназією. I закрила її вже комуністична влада у 1939 році.
На будинку колишньої гімназії (вул. Б. Лепкого, 9) у 1995 році встановлена пам’ятна дошка з українським і німецьким текстами. Місць у школах все одно дуже бракувало. Школа ім. Міцкевича не могла вмістити всіх учнів, тому части ну класів довелося розмістити в задніх кімнатах так званого «міського базару» (нині вул. Галицька, 7а) разом з міською поліцією. Про це з обуренням пише місцева газета у статті з промовистою назвою «Дитяча душогубка».
Розбудова міста, проте, тривала. Велике будівництво закінчило військове відомство. Коштом у півмільйона ринських було зведено 20 будівель на три ескадрони кавалерії і штаб. У складі комплексу був і кінний манеж, який, будучи реконструйований у совєтський час, використовувався як спортзал і найбільший у місті концертний зал. Тоді почалося формування вул. Військової (нині Національної Гвардії). Колишні кавалерійські приміщення тепер продані приватній компанії.
На завершенні будівництва перебували «Будинок старців і калік» (Галицька, 101 ) та синагога. А серед житлових будинків прийняли перших мешканців велика триповерхова кам’яниця на розі нинішніх вул. Вітовського і пл. Міцкевича, триповерхові кам’яниці по вул. Гаркуші, 7 та у Фортечному провулку, 3, двоповерхова — по вул. Вагилевича, 6.
Місто не забуло трагедії і належним чином відзначило 30-річчя катастрофічної пожежі 1868 року, коли вигоріла чверть забудови. Однак і пожежна служба на кінних візках з ручними помпами не дрімала. Зазнали великих пошкоджень будинки М. Пінелеса по вул. Мазепи, 5 (ще не кам’яниця) і А. Рауха по вул. Страчених (не зберігся).
Читайте також в рубриці “Ретро Івано-Франківськ“:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
