Кіно
Не можемо пройти повз, тому радимо фільм (і воєнний, і драма, і комедія) – «Кролик Джоджо».
Відмінний акторський склад, який віддзеркалює яскраву і сурову сатиру з явним анти-військовим контекстом. Простий сюжет подається з долею гумору, який поступово відсідає немов пилюка від взриву фугасної гранати і залишається після себе вдумливою історією про дорослішання, віру в ідеалах тощо. Тайка Вайтіті зняв виняткове антивоєнний фільм, який захоплює і веселить вже з перших кадрів.
Незграбний та нескладний 10-річний німецький хлопчик, який втратив батька, намагається знайти своє місце в незвичному світі. Однолітки лише потішаються над ним, а мама вважає, що дитина сама придумує собі проблеми. В надії отримати заміну зниклого батька хлопчик придумує собі уявного друга – Адольфа Гітлера, який зовсім не схожий на знайомого всім фюрера Третього рейху. Ситуація тільки ускладнюється, коли хлопчик виявляє, що його мати ховає в будинку єврейську дівчинку.
Книга
Фелікс Австрія — другий роман Софії Андрухович, і не дивлячись, що вийшла книга ще в 2014 році, ми все одно рекомендуємо його до прочитання. Писала авторка роман протягом року. Дія відбувається в 1900 році в Станіславові, тобто у нашому Івано-Франківську.
Роман написаний як щоденник головної героїні Стефи, де кожний розділ відповідає якомусь дню або присвячений спогадам і не позначений датою. На перший план виходить “любов”, яка душить Стефу і Аделю, головних героїнь. Дивне почуття не дає спокою обом. Дівчата постають водночас і жертвами, і тиранами. Проте обом бракує сміливості розірвати коло звичної муки. Такі собі стосунки із розряду “і нести важко, і кинути шкода”.
Загалом роман про стосунки, що роблять нещасними.
“Фелікс Австрія” наштовхує на різноманітні роздуми, одним із таким стала думка про те, що ми чуємо і бачимо, лише те, що хочемо. Робимо, бо так звикли і по-іншому не вміє. При цьому ми переконуємо себе, що так правильно. Шукаючи підтвердження в словах інших людей, хоча насправді вони говорять інше, зовсім інше, кардинально інше.
“Чому це я вирішила, що до мене він виявляв добріше добро, ніж до інших? Дозволила собі бачити тільки те, що хотілось…”
Роман вражає і мовою написання, вона така цікава і легка, Франка нагадує. Ще й можна нахвататися різноманітних фраз:
“Моя Аделя страх любить різні інтриґи й пікантерії“, “Ой, Стефо, не видурнюйся” “… гамір роззяв, які з’явилися невідь-звідки, занюхавши в повітрі запах чогось небуденного“, “Я людина чесна, у папірці не загортаю“.
Окрім того, книга чітко описує старе місто і можна уявляти й уявляти, до безкінечності співстваляти, думати, що змінилося, якими вулицями ходити ви…але є дещо не змінне:
«Було зрозуміло, що він поїхав зі Станиславова: у нашому місті неможливо когось не зустріти».
Цікаво чи роблять так й сьогодні?
«А ще розказував, що працівники пошти, знудившись від бездіяльності, розважаються тим, що перечитують один одному вголос чужі листи …»
Радимо до прочитання всім, навіть тим, хто не любить сучасну українську літературу. Цей роман він хоч і сучасний, але без постмодерністської стилістики. Він легкий, змістовний і задумливий.
Цікавого вам читання та перегляду!
З Вами Надя Дзінько, ПІК.
Читайте також:
Читайте нас у тг
