Сильною уже тому, що розв’язання проблем громади максимально залежить від великого бізнесу, в якому слабких не чують.
Так кажуть у Бурштині, де в листопаді 2015 року Роксолану Джуру благословили на посаду. Чим і як живе місто разом з нею сьогодні – з’ясовувала журналістка ПІК.
Бесіда без кави
– Роксолано Олександрівно, ми спілкуємось з Вами о пів на десяту ранку. За півтори години робочого часу хтось уже встиг Вас надихнути чи засмутити?
– Якщо дотримуватись точності, то в кабінеті я уже 2 години 15 хвилин, бо традиційно працюю з 7.15. По дорозі на роботу можу почути щось важливе від людей.
Сьогодні о восьмій отримала позитивну інформацію від команди лікарів міської лікарні: за повідомленням із Києва закладу не зменшили обсяги фінансування.
А засмутило те, що збільшилась кількість хворих на коронавірус. На жаль, зростання фіксують на Прикарпатті в цілому.
– Ви згадали Київ. З прямих трансляцій сесій міськради бурштинці знають, що частина депутатів постійно критикує вас за начебто постійні поїздки до столиці. Мовляв, вони нічого місту не приносять. Це дійсно так?
– Те, що мене критикують – це правда. Та я усім своїм критикам дякую, бо вони мене мотивують до роботи, вони мене загартували.
Щодо Києва, то цього року по кілька разів на місяць я їздида до столиці разом з секретарем міської ради Богданом Рибчуком, який організовує підготовку сесій міської ради та спектр питань, що вносяться на розгляд депутатів. Ми розв’язували нагальні питання, зокрема, щодо реформування вторинної ланки медицини. Зараз вона фактично стала окремим некомерційним підприємством, яке має заробляти й власні кошти, формувати оптимальний штат. Таке життя по-новому, звичайно, потребувало додаткових консультацій з фахівцями столичного рівня.
Нещодавно з директором уже реформованої Бурштинської міської лікарні Володимиром Василиком ми були у першої заступниці міністра охорони здоров’я України Ірини Садов’як. Теж почули масу фахових порад. В результаті медзаклад вчасно отримав ліцензії на медичну практику та використання лікарських наркотичних засобів, а без цього не мав би права на діяльність.
Вдалось вирішити й певні питання обладнання. Ми отримали ШВЛ-апарати, які потрібні й через «ковід», і на майбутнє – для пацієнтів кількох відділень. До слова, на нове обладнання для лікарні з міського бюджету спрямовуємо близько 4 мільйонів гривень.
– А в головному офісі ДТЕК в Києві буваєте?
Звичайно, адже є багато питань – фінансових, соціальних, чисто ситуативних, вирішення яких – за межами повноважень виконавчих менеджерів компанії, які працюють у Бурштині.
Зауважу, що у цей складний час компанія добре комунікує з головами міст-енергетиків, й розуміє, що її бюджетоутворювальні підприємства повинні підтримувати свої міста.
– Чому ж при такому розумінні, скажімо, в березні від ДТЕК надійшло до міської казни Бурштина 4 гривні, замість планових двох мільйонів?
– Це було у той період, коли задля підтримки в умовах пандемії коронавірусу держава дала бізнесу, так би мовити, карт-бланш –відтермнувала на 1,5 місяці сплату ПДФО та земельних податків. Для нашого бюджету це була катастрофа.
– До слова, яку частку міської казни складуть цьогоріч надходження від ДТЕК Бурштинська ТЕС?
– Скажу так, власні надходження до бюджету-2020 у нас заплановані на рівні 87 мільйонів, з яких 50 мільйонів – це надходження від ДТЕК. Тож коли податки в березні не надійшли, ми поїхали у столичний офіс ДТЕК.
– І що там відбулося?
Не все треба розказувати
— Я не буду розказувати всі моменти розмови, бо не завжди треба детально розказувати. Але Бурштин отримав повну суму податків. І зараз компанія не має боргу перед бюджетом міста. А у нас нема заборгованості перед бюджетною сферою.
– При цьому не отримує заробітну плату частина колективу КП «Житловик»…
– Гірко мені казати, але здебільшого винні у цьому споживачі комунальних послуг, які тільки за час карантину заборгували перед «Житловиком» 2 мільйони гривень. У підсумку – банально нема з чого платити працівникам. Займаємось проблемою.
– Активні депутати міської ради Ігор Дулик, Тетяна Сенчина, Ігор Прокопів, Леонора Івасюк традиційно звинувачують Вас у тому, що ви не так вибудовуєте стосунки з ДТЕК. Зокрема, йдете на поступки компанії в оподаткуванні землі… А якби хтось із цих обранців обійняв посаду мера, якими уявляєте його стосунки з монополістом?
– Незалежно від прізвища міського голови я б хотіла, щоб у цих стосунках ключовим було не слово ДТЕК, а бурштинські енергетики, наші люди. І щоб заради цих людей стосунки наступного мера з ДТЕКом були більш ефективними, ніж мої сьогоднішні. Та обов’язково дипломатичними. Бо дипломатія у стосунках влади та великого бізнесу соціально вигідна.
Але якщо людина вибирає собі емоційну не дипломатію, як форму піару, то це її справа.
– Та повернемось до Бурштинської ТЕС. У соцмережах люди давно пишуть: на станції далі скорочують штати; в роботі лише кілька енергоблоків; олігарх просто згортає підприємство. Як сприймаєте ці думки?
– Сприймаю так, як одна з бурштинців – з тривогою. Але доля станції жодним чином не залежить ні від мешканців міста, ні від місцевої чи регіональної влади, ні від адміністрації ДТЕК Бурштинська ТЕС.
На вітчизняному та світовому ринку енергетики йде глобалізація. Прийнята «Нова Енергетична стратегія України до 2035 року: безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». Вона передбачає, що до 2025 року здебільшого буде завершено реформування енергетичного комплексу України, у тому числі з метою інтеграції в енергетичний сектор ЄС.
В цьому контексті Україна залучає інвестиції для впровадження альтернативної енергетики: сонячної, вітрової – на зміну екологічно шкідливому виробництву з використанням вугілля, як у нас…
Сьогодні вже навіть у Бурштині є фірми, які перемагають у тендерних процедурах і займають під сонячні батареї по 4-5 гектарів в інших областях України.
– А в технічних університетах відкрилися факультети для підготовки спеціалістів в області альтернативної енергетики…
– Це відбулося ще 5-6 років тому. І щоб вироблена сонячними та вітровими електростанціями енергія знайшла збут на ринку, особливо весною та влітку, це регулюється зниженням виробництва теплової електроенергії. Окрім того, не кращим чином впливає на роботу теплових електростанцій постачання «електрики» з Росії та Білорусі.
Що буде з містом?
– Виходить, що у класичному вигляді, з вугіллям та чадними димами, Бурштинська станція не має перспективи. А що буде з містом, з людьми?
– Це велика державна проблема. Бо державні станції будувалися разом з містами при них. І держава має думати, як обійтися з людьми, з містами ще до того моменту, коли теплова енергетика зазнає руйнації.
Наразі у Бурштині ситуація краща, ніж в інших містах України, де теж є бюджетоутворювальні енергетичні підприємства. Останнім часом на БуТЕС працює 3-5 енергоблоків і ми можемо бодай не переживати за наступний опалювальний сезон так, як, скажімо, переживає Ладижин. Там станція працює одним блоком. Донедавна одним блоком працювала й Криворізька ТЕС.
Людські стосунки по вертикалі
– Роксолано Олександрівно, у форматі «місто – станція», Ви все ж таки більшість питань вирішуєте у контакті з безпосереднім керівництвом ТЕС. У часи директорства Дениса Шмигаля у вас була стійка співпраця. Він бував на сесіях міськради, в мерії. Чи є у вас плідні контакти з нинішнім директором станції Валерієм Хом’яковим. І чи є стежка до прем’єра Шмигаля?
– За час роботи Дениса Анатолійовича у Кабміні ми мали дві робочі зустрічі. Хочу сказати, що коли у приймальні побачила на дверях напис – Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, то відчувала гордість, що була дотична до зростання такої особистості.
Так, у Бурштині ми мали з ним постійні ділові стосунки. Сприяло цьому навіть те, що ми майже ровесники та маємо одинакові погляди на життя. Хоча були й гострі ділові суперечки.
Щодо Валерія Хом’якова, а це вже третій директор станції за мою каденцію, то він надзвичайно потужний енергетик у п’ятому поколінні. Проте, як людині зі сходу, де інша ментальність та вимоги громад, ніж на західній Україні, у нас йому не просто. Та ми один одного чуємо, вирішуємо те, що у наших компетенціях.
– На кого в обласній владі покладаєтесь у випадку складної ситуації?
– У мене завжди є здорові комунікації з усією обласною владою. Багатьом керівникам вдячна за підтримку. При цьому буду відвертою: з давніх часів влада Прикарпаття фінансово не повертається обличчям до Бурштина. Всі вважають, що маємо станцію, звідки гроші течуть рікою.
– І нинішній голова ОДА Віталій Федорів такої ж думки?
– Можливо. Але мені імпонує те, що він державник, який вболіває за людський інтерес, а не за окремий бізнес. Він має корисний досвід контрольно-ревізійної роботи, він знає фінансову сферу… А ось формування його, як головного адміністратора регіону, а не виконавця – це питання часу і тієї команди людей, які мають підставити йому плече.
- Серед людей. Роксолана Джура та заступник міського голови Надія Кицела на святковому заході у середмісті.
Чи буде друга каденція?
– Роксолано Олександрівно, збігає перший термін Вашої роботи на посаді міського голови. Чи буде друга каденція?
– Кожна людина має амбіції. Коли я йшла у владу з посади викладача Бурштинського енергетичного коледжу, в мене була мета – набратися досвіду, побачити, що таке державна влада, що вона дає?
Сьогодні хочу сказати, що вона формує. І державна влада, і моя посада, зробили з мене сильну особистість. Я кажу про це свідомо, без перебільшення чи пафосу.
Я мала кілька привабливих пропозицій перейти на іншу роботу, можливість покинути цю посаду достроково, як це робили багато мерів, які не витримували викликів часу. Але не в моєму характері покидати людей в час кризи.
Щодо другої каденції міського голови, то на питання балотуватися чи ні – ще є час. Рішення можна прийняти в останню ніч.
– Чи вже бачите потенційно сильних опонентів?
– За п’ять років роботи я мала справу з сильними людьми – хтось сильніший в одній сфері, хтось – в іншій. Але я не маю опонентів. Я маю партнерів, колег. Офіційно про намір йти на вибори голови ще ніхто не заявив. Якщо хтось наважиться, попросить допомоги, кожному допоможу – порадою, добрим словом. Перегони – це шанс для кожного, кожен має право про себе заявити та себе показати. Все пізнається у порівнянні.
– У 2015-му, коли ви балотувалися на міського голову, вас порівнювали з батьком – директором Бурштинського енергетичного коледжу, доктором філософських наук, професором Олександром Джурою. Ви ж не будете заперечувати, що його авторитет допоміг вам перемогти більш як десять опонентів. Як Вам здається, за час перебування у владі Ви часто засмучували батька?
– Кожного тата і маму тішать успіхи своїх дітей. І за кожну невдачу своїх дітей батьки переживають. Бачу, що у Олександра Дмитровича прибавилось сивини.
До речі, він, як шанована особистість, як сильний керівник, ніколи не пробував себе на місцевих виборах, хоча міг би перемогти. А не робив спроб тому, що знав: посада голови в один день може знівелювати, знищити твої попередні успіхи, твій сильний досвід, твій авторитет. І люди нічого від того не отримають.
Сьогодні я думаю, що мої батько і мама горді за те, що їх дочка використала свій шанс, сама себе формувала, сама себе кувала і не посоромила наше прізвище за п’ять років перебування у владі.
– А Ваш чоловік – людина з трьома вищими освітами, рядовий інженер ДТЕК БуТЕС, який цього року 64 дні разом з енергетиками працював у «карантинній капсулі» на станції, як він пережив роки керівної роботи дружини?
– Я Олегові щиро дякую. Бо мати «професію» чоловіка Роксолани Джури – це виклик, це не просто, це не кожний чоловік витримає. Мені повезло.
Розмову вела Марія Палюга.
Читайте також:
Анонс інтерв’ю з Роксоланою Джурою – міським головою Бурштина (ВІДЕО)
Ваш гороскоп на тиждень: від 20 до 26 липня
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
