Прощався з життям регулярно: яким ми запам’ятаємо воїна 72 ОМБр Олега Койляка (ФОТО)

Головний сержант кулеметного взводу 72 ОМБр імені Чорних Запорожців Олег КОЙЛЯК героїчно загинув під Вугледаром, що на Донеччині. Страшна звістка надійшла 17 квітня 2023 року.

ПІК пропонує пригадати, який непростий, але героїчний шлях пройшов відважний воїн, який до останнього подиху боронив рідну Україну.

Оборона «Тернополя»

На початку подій 2014-го Олегу Койляку було 20 років. Він служив на кораблі «Тернопіль» у Севастополі.

«Події тоді в Криму, на самому кораблі, розвивались — не Майдан, але приблизно як на Майдані. Ми одягали на себе захисні каски, такі, які в нас були при швартуванні. Робили якусь саморобну зброю, щоб захищати свій корабель, щоб вони не могли залізти», — згадував воїн.

Згодом з’ясувалося, що командир «Тернополя» перейшов на бік окупантів: одного дня усіх військових вишикували на кораблі і повідомили, що судно більше не належить українській стороні, розповідало “Громадське”.

Морякам дали зійти на землю, але не дозволили одразу забрати документи та військові справи.

Захист Маріуполя

Після того як все забрав документи і покинув Крим, Олег пів року прослужив на судні, яке потребувало відновлення. Згодом хлопець перевівся у роту охорони штабу воєнно-морських сил. А звідти вже пішов в АТО. Потрапив у групу спецназу. Перша ротація була три місяці в Маріуполі.

Сепаратисти ввозили зброю у Маріуполь в обхід лінії фронту через море. Койляк з побратимами  вирахували, як росіяни її доставляють, де вони її зберігають, що вони з нею роблять і куди передають.

«Коли ми вирахували цих людей, ми з СБУ нейтралізували це постачання зброї до Маріуполя. Також ми знайшли — порт стоїть на бетонних колонах — і на цих колонах були закладки вибухівки, тротилу. Наші водолази розміновували цей порт», — розповідав Олег.

Навчання в Миколаєві та кохання в Одесі

Після ротації Олег Койляк пройшов навчання у Миколаєві з оборонних дій у міській забудові. Отримав сертифікат та навчав хлопців зі своєї частини.

«Душа компанії. Він завжди щось придумував. Міг історію розказати, анекдот розказати. Десь над кимось пожартувати, але такий простенький жарт. Не такий, щоб людину «зачепило», щоб їй було погано. Він позитивний. І, що мені подобалось, що він енергійний – завжди міг підтримати будь-якого свого товариша, розібратися в його проблемах», – розповідав Олег Мельник, командир роти, в якій служив Койляк.

Під час служби в Одесі Олег познайомився із майбутньою дружиною Каріною. Стосунки розвивалися швидко. Попри любов до жорсткої дисципліни, чоловік вмів здивувати, розповідає дівчина.

Переїзд до Франківська

У квітні 2017-го року в пари народилась донька й чоловік вирішив переїхати додому, до Івано-Франківська. Планував перевестись в іншу частину, але йому не вдалося.

«Треба було поміняти рід військ — це було дуже складно, тяжко. Ніхто не хотів іти назустріч і відпускати когось кудись. Тому я просто дочекався закінчення контракту і звільнився», — згадує Олег.

Акліматизуватися вдома було важко, зізнається чоловік. На службі був з 18 років. За 8 років звик до того, що повагу побратимів треба заслужити.

«Я завжди старався бути прикладом для своїх хлопців. Нашу форму не потрібно було прасувати, але я навіть не міг вийти, щоб у мене була пом’ята форма чи ще щось. Я не міг собі цього дозволити», — пояснював воїн.

Сім’я, волонтерство, «партизанка»

Вдома нічого доводити не потрібно було. Тож Олег переключився на виховання доньки. Згодом у пари народився і син.

До початку масштабного контрнаступу росіян Олег Койляк працював на підприємстві, яке виготовляє деталі для автомобілів. Тренувався у секції зі змішаних єдиноборств.

Також з побратимами займався волонтерством — їздить на Схід, відвозить допомогу бійцям.

А ще, на пару зі своїм другом Назарієм Кішаком був громадським активістом.

Окрім того, Олег Койляк очолив на Прикарпатті Всеукраїнський патріотичний рух «Гідність нації» – своєрідний партизанський рух, який мав посилити свої позиції ЗСУ, в тому числі, і в боротьбі зі спецслужбами РФ, які, знаємо, активно працюють на території України.

418 днів війни на Донбасі

«Коли почалось повномасштабне вторгнення РФ, без жодних сумнівів став на захист державного суверенітету. Багато моїх побратимів зробили так само, бо ми відчуваємо відповідальність за мир на рідній землі», – розповідав Олег Койляк.

Зокрема, у листопаді 2022 Олег Койляк ліквідував біля Вугледара командира штурмового загону 155 ОБрМП РФ. Це трапилося під час штурму бійці з Івано-Франківська знищили велику кількість ворожої піхоти.

«Прощаємось ми з життям регулярно. От тако відверто..Не знаю скільки раз вже було таке, що я вже думав, що це останній мій день », – ділився думками Олег Койляк в інтерв’ю для ПІК.

Але 17 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Вугледару Олег Койляк загинув…

Яким запам’ятають Олега Койляка друзі та побратими… 

Тарас Деркач: 

“Ти ламав війну, яку приніс на нашу землю російський окупант, Ти Бився до останнього. Вічна Пам’ять “Берет”. Честь”.

“Відважний воїн, сміливий, досвідчений, хто першим заходив і останнім виходив із завдання. Олег був душею нашого підрозділу, моїм вірним напарником та другом і назавжди Героєм України. Непоправна втрата для України. Він був гідним сином своєї країни. Ми пліч-о-пліч захищали її суверенітет з початку повномасштабного вторгнення. І я не можу уявити цей шлях боротьби без нього. Я завжди міг покластися Олега, як в роботі, службі, так і у дружбі по життю. Я довіряв йому, як собі, а може навіть і більше”.