Від завтра, 31 серпня, на залізничному вокзалі Івано-Франківська не будуть зупинятися поїзди. Кому треба на потяг – мусить добиратися на посадку до Галича. Цей радикальний крок викликаний тим, що Івано-Франківськ віднесений до «червоного» рівня епідемічної небезпеки поширення коронавірусу.
- Чи вистачає у лікарнях ліжок в умовах зростання напливу людей з COVID-19?
- У що обходиться державі ліжко-місце для хворого з коронавірусом?
- Скільки коштує лікування від коронавірусної хвороби?
- Наскільки одужання пацієнта залежить від нього самого?
Ці та супутні питання від читачів журналістка ПІК з’ясовує сьогодні у розмові з Тарасом Василиком – в.о. директора Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №1 Івано-Франківської міської ради».
Область розгортає додаткові ліжка
– Тарасе Петровичу, на початку епідемії в 13 лікарнях області було розгорнуто для хворих з коронавірусом та підозрами на “ковід” 1256 ліжок. Нещодавно додалося 200, зараз додають ще 500. За останніми підрахунками лікувати пацієнтів цієї категорії мають уже 19 лікарень Прикарпаття, підготувавши 1794 ліжка. Скільки їх в Івано-Франківській клінічній лікарні №1, медики якої чи не першими приймали пацієнтів, вражених невідомим раніше COVID-19?
– Так, його удар наш колектив прийняв одним із перших. При тому, що лікарня має 200 ліжок, одразу було прийнято рішення 100-120 віддати для хворих з підозрою на COVID-19 та лабораторно підтвердженим коронавірусним захворюванням. Зараз, оскільки в цьому сенсі ми є опорною лікарнею, департамент охорони здоров’я ОДА довів нам нову цифру – 130 ліжок (65% від усіх) для лікування людей, у яких є підозра чи встановлений COVID-19.
– Ви хотіли почути аргументи – чому так?
– Це ж зрозуміло. В усій Україні захворюваність зросла. У нас з липня і весь серпень щодоби лікується в стаціонарі від 100 до 130 пацієнтів з пневмоніями. У тому числі викликаними коронавірусом.
З березня і станом на цей час у нас пролікувалися близько 620 людей. Це при тому, що за такий самий період у минулі роки було 150– 200. Тому ріст захворюваності – очевидний, щонайменше у три рази. Летальність – у межах середнього показника в Україні: 3 % від кількості госпіталізованих.
І коли скептики кажуть, що нема ніякого коронавірусу, я думаю: «Якби ви подивилися на хворих в наших палатах, одразу змінили б думку».
– Не будемо про сумне. Питання про матеріальне: «Скільки в середньому коштує вилікуватися від коронавірусного захворювання в Івано-Франківській міській клінічній лікарні №1?».
– Це питання теж не із «веселих». Однозначно відповісти на нього важко. Бо в когось організм може піти на поправку від застосування звичайних, недорогих антибактеріальних препаратів, оскільки добре працюють резерви імунної системи. Тому на лікування такої людини вистачить 3 – 5 тисяч гривень. А лікування іншого пацієнта, у якого є супутня патологія, вкрай небезпечна при коронавірусі, може коштувати й 30 – 35 тисяч гривень. Тобто, немає сенсу говорити, як то кажуть, про «середню температуру по палаті».
Ситуація з фінансуванням не найгірша, однак…
– Скільки державних коштів передбачено на «коронавірусне» ліжко в стаціонарі? Воно дорожче ніж те, яке займає людина з іншою хворобою?
– Ми підписали з Національною службою здоров’я України (НСЗУ) договір на обслуговування по 13 пакетах медичних послуг, в тому числі пакет -COVID-19. Для цього колективом проведено значний обсяг організаційної роботи.
По пакету послуг «СТАЦІОНАРНА ДОПОМОГА ДОРОСЛИМ ТА ДІТЯМ БЕЗ ПРОВЕДЕННЯ ХІРУРГІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ»( терапевтичний) держава оплачує у сумі, майже 4 600 гривнь.
По пакету «ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО МОЗКОВОГО ІНСУЛЬТУ» перераховує – майже 25 тисяч гривень.
А витрати на лікування коронавірусної інфекції в стаціонарі держава покриває в залежності від кількості сформованих бригад та кількості робочих апаратів ШВЛ. У нашому випадку це 6 500 гривень.
– Тож не важко порахувати, скільки грошей спрямує держбюджет на лікування, наприклад, 130 пацієнтів у лікарні, якою ви керуєте?
– Тут важливо врахувати складові коштів, які надає нам НСЗУ за кожний пролікований випадок. Скажімо, в суму 4 600 гривень входять: зарплата усього персоналу, лікарські засоби, вироби медичного призначення, засоби індивідуального захисту, дезінфекційні середник, харчування, ну і щось має залишитись на розвиток закладу. Тобто, безпосередньо на ліки припадає приблизно 1,5-2 тисячі гривень.
– За такого відшкодування вартості послуг лікарня може “тримати марку”?
– Ми аналізували це з нашою фінансово-економічною службою, розмовляємо про це з колегами з інших закладів. І приходимо до висновку, що це не найгірша ситуація. Хоча коштів треба значно більше.
Так само потрібно на рівні МОЗ врегулювати низку питань щодо покриття витрат на лікування хворих з підтвердженою та непідтвердженою ПЛР-діагностикою. Адже тільки з позитивним аналізом ПЛР зараховують пацієнтів до пакету COVID-19.
При цьому, ми дуже часто бачимо, що клінічні прояви захворювання та стан хворого не завжди підтверджуються позитивним ПЛР-аналізом.
У МОЗ, в обласних органах влади нас просять надавати свої пропозиції, рекомендації. Ми їх надаємо і нас … чують. Але розв’язання таких питань тривале в часі. А хворий чекати не може.
– Тарасе Петровичу, то якщо лікар бачить, що виходить за межі державного кошторису, він що – припиняє лікувати хворого?
– В жодному випадку. Це було б не фахово, не по-Божому, не по-людськи. Наша кінцева мета – одужання пацієнта.
– І він мусить собі допомогти…
– Якщо ви маєте на увазі ліки за власні кошти, то у кожному окремому випадку лікар погоджує це питання з пацієнтом. Обов’язково.
Але у кожного недужого є й інші можливості допомогти собі. Насамперед треба довіряти лікарю, сімейному чи тому, що вас лікує в стаціонарні або амбулаторно. Дуже важливо не панікувати, навіть у найскладніших ситуаціях. Внутрішня віра в одужання – це теж лікувальний фактор.
Звичка “капатись” – не панацея
– Пане Тарасе, чи часто у вашій практиці буває так, що пацієнт «сам знає», як його лікувати?
– Часто. «Знає» з інтернету, «знає», бо так кажуть люди.
«Мені лікарка дала один антибіотик, але гарячка не спадає. Скажіть, щоб виписала ще один», – якось просить мене пацієнтка.
«А навіщо два?». «Та всі кажуть, що так треба, помагає», – відповідає пані.
Прийшлось переконувати, що це зайве, точніше – шкідливе.
До слова, німецькі лікарі навіть високу температуру хворим не збивають, окрім випадків, коли вона заважає жити – тобто провокує судоми, дихальну недостатність, тахікардію та інше.
А у нас 37,5 чи 38 на термометрі – людина вже збиває гарячку! Я вважаю, що робити цього не можна. Гарячка свідчить про те, що в організмі є вірус, що імунна система реагує.
Що робити у тому чи іншому випадку – завжди радьтеся зі своїм сімейним лікарем. При цьому не наполягайте, що вас вже треба класти у стаціонар. З досвіду знаю, що з-поміж виявлених хворих тільки 30 – 35 % справді потребують ушпиталення, а решту – амбулаторні випадки. В інших країнах світу в шпиталях лежать тільки пацієнти, які потребують динамічного спостереження та кисневої терапії.
Ще одна корисна інформація. Наш відомий професор Іван Тітов, завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії ІФНМУ, правильно каже: «Люди добрі! Припиніть наліво і направо робити внутрішньо м’язові ін’єкції, крапельниці, адже прекрасно діють ліки у таблетованій формі».
Про це каже й Всесвітня організація охорони здоров’я. Але у багатьох українців є просто звичка лягати до лікарні, щоб «капатися».
Насправді у кожному окремому випадку вирішальним щодо лікування хворого має бути слово лікаря.
– Але ж вони мають чути один одного?
– Тільки так. Однак у випадках коронавірусного захворювання далеко не завжди треба госпіталізуватися. Треба вірити лікареві, консультуватися з ним, треба набиратися терпіння, самоізолюватися, пити багато рідини, з перших днів захворювання – приймати противірусні препарати, і все буде добре.
Інша справа, як ми уже говорили, коли людина має супутні патології, коли звертається у запущеному стані.
– Вище ви згадали про кисневу терапію, що вкрай важлива при лікуванні «ковідної» пневмонії. Тому обласна влада зараз всіляко сприяє тому, щоб у лікарнях було достатньо кисневих точок. Та не всюди це вдається. А як у вас?
– Все добре. Як тільки світ заговорив про епідемію коронавірусу, до нас приїхав міський голова з начальником управління охорони здоров’я. Ми провели спільний обхід закладу і прийняли рішення, що в лікарні треба терміново збільшити кількість кисневих точок вдвоє. Долучили до цієї справи спеціалізовану київську фірму. Тепер маємо 76 точок. При цьому, до однієї можна приєднувати, за потреби, двох пацієнтів.
Карантин і бізнес: як поєднати?
– Коронавірус не відступає. Державна комісія посилює карантинні заходи, щоб ситуація не втратила керованість. Але люди ставляться до цих заходів неоднозначно…
– Щоб все йшло у здоровому річищі, треба поводитись так, як у цивілізованих країнах.
Якщо (у нашому випадку) уряд, обласне керівництво, місцева влада прийняли рішення, що поступаємо таким чином, як вимагає ситуація, то всі маємо рухатися в одному напрямку. А не так: один каже – я не буду ті рішення виконувати; інший – я буду, але трохи інакше; а третій тільки нервує – дайте мені спокій.
У підсумку маємо тільки в нашій лікарні 120 людей з пневмоніями. 120 людей, які хотіли б бути вдома, витрачати кошти не на ліки, а на те, що приносить задоволення, але… Як казала моя вчителька, «дитино, якщо до тебе прийшов пацієнт, то повір мені, його щось та й таки болить».
Я розумію у теперішній ситуації, скажімо, й бізнесменів, які не сприймають жорсткий карантин, бо не можуть згорнути свою справу, адже за нею стоїть й зарплата звичайних людей. Але я зі своїми колегами постійно бачимо хворих з коронавірусною інфекцією, тому просимо усіх містян тверезо ставитись до викликів коронавірусу, дотримуватись усіх епідемічних вимог і не легковажити.
Гострі епізоди минули
– Тарасе Петровичу, як в умовах зростання кількості хворих в стаціонарі почувається медперсонал вашої лікарні?
– Гострі психоемоційні моменти, які проявлялися на початку епідемії, давно минули, але не забуваються. В березні медики стикнулися з «загадковим» вірусом. Ніхто не знав, як він себе проявить? А пацієнти поступали й поступали.
Інформаційний потік, який лився з ефірів, тільки нагнітав страхи. Тож не дивно, що у певний момент хтось із наших працівників брав відпустку, хтось йшов на лікарняний, хтось звільнявся, хтось просто в один прекрасний день не виходив на роботу. Але це були епізоди.
Сьогодні я щиро дякую усьому колективу – лікарям, медичним сестрам, молодшим медсестрам, іншому персоналу за те, що справилися зі своїми переживаннями та справляються з небезпечною роботою. Навіть ті працівники, які теж перехворіли коронавірусною пневмонією і вилікувались, не звільняються, повертаються до праці.
– А як Ви особисто відганяєте від себе страх заразитися?
– Ніколи навіть про це не думав і не думаю. Просто іду на роботу і працюю.
Інтерв’ю провела Марія Палюга.
Фото Роми Сернецького.
Читайте також:
Анонс інтерв’ю з в. о. директора Івано-Франкіської міської лікарні №1 Тарасом Василиком (ВІДЕО)
COVID-19: на Франківщині від початку епідемії захворіли понад 9 тисяч людей
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
