Ретро: як 112 років тому в Станіславові сталася "втеча століття" (ФОТО)

За політичне вбивство намісника Галичини графа Потоцького студент Мирослав Січинський спершу був засуджений до страти, а потім вирок замінили на 20 років ув’язнення.

Після цісарського помилування Мирослава Січинського відвезли до тюрми Діброва на околиці Станіславова. Йому поголили голову та видали спецодяг – сіру куртку, штани, шапку, білизну та черевики. Утримували в камері № 205 на третьому поверсі. Співкамерник – селянин Василь Хомин, засуджений за вбивство брата, розповідає ПІК із посиланням на Локальну історію.

vtecha 3

Будівля була оточена цегляним муром заввишки чотири метри. Єдиний вихід замикався масивною металевою брамою. По периметру постійно чатували охоронці. Мирослав щодня прокидався о п’ятій ранку, лягав о дев’ятій вечора. Раціон: на сніданок – заправлена оцтом чи салом картопля, на обід – ячмінний суп або борщ, гречана каша або трохи рису чи квасолі. Двічі на тиждень подавали юшку з невеликою кількістю м’яса. Раз на два місяці дозволяли побачитися з рідними, але не більше ніж з двома, та передати кореспонденцію. Працював у столярні. У вільний час вивчав англійську мову, читав художню літературу.

Тюрму згадую приємніше, ніж перебування у Віденському університеті, – стверджував пізніше. – Кара – не те, що дають, а те, як люди самі її приймають. Але коли б я сам собі призначав кару, то дав би шість літ, а не 20. За 20 літ людина дуже нищиться. Руйнується морально, коли довго сидить. Це важко.

vtecha 1 scaled

Вранці 10 листопада 1911 року охоронець довго не міг розбудити Мирослава. Скинув ковдру і побачив, що в’язня немає на місці – тільки збита до купи солома. Оголосили тривогу.

Тюремники лише розводили руками. Василь Хомин ввечері випив вина, всю ніч міцно спав і нічого не чув.

Втеча швидко обросла чутками та домислами. Часописи повідомляли, що в’язень втік до Угорщини або Румунії – саме в тих напрямках відправлялися ранкові потяги зі Станіславова. Писали, начебто обдурив сторожу, переодягнувшись чи то на священика, чи то на жінку. Їхав каретою або автомобілем лікаря Романа Яросевича – одним із небагатьох на той час у Станіславові.

Утікача описували так:

“24 роки, вільного стану, греко-католицького обряду, слухач третього року філософії. Зріст – середній, будова тіла – сильна, обличчя – продовгасте, шкіра – здорова, волосся – темний блондин, брови – темні, очі – карі, ніс – пропорційний, губи – помірні, зуби – здорові, без заросту. Розмовляє польською, руською і німецькою мовами”.

Насправді Мирослав мав очі синьо-зеленого кольору – очевидно, працівник тюрми, який складав той опис, навмисно подав неправдиву інформацію.

Підозра впала на сторожів-поляків Яна Нуду й Сидора Тарнавського. Головний доказ – за тиждень до втечі Нуда попросив дружину вишити українську сорочку. Вона вирішила, що одяг був призначений саме для Січинського – аби мав у чому ходити за кордоном. Яна засудили до чотирьох років тюрми, Сидора – до трьох.

vtecha 2

Втеча

Насправді визволення організував офіцер Дмитро Вітовський. У Канаді створили комітет, який збирав на це гроші. Безпосередніми виконавцями стали охоронці Семен Пилипчук і Василь Черевко. За допомогою відбитка в милі виготовили дублікат ключів від його камери. Регулярно передавали сигнали. Якось Мирослав знайшов у хлібині записку: “Нині”. Іншим разом охоронець сказав через віконце у дверях:

– У Китаї революція. Скинули китайську королеву. Світ валиться. Час виходити, пане Січинський.

– Пустіть мене, то я піду, – відповів. Але тоді втеча зірвалася.

– Січинський мав втекти за кілька місяців перед тим, як утік насправді, – оповідав Пилипчук. – Але все щось перешкоджало. То на сторожі стояли самі дозорці українці, і ми не хотіли їм накликати біди. То сторожили такі вірні пси, що треба було їх лякатись. То товариші з-поза в’язниці не були приготовані, то Мирослав. Що за муки ми переживали в той час! Відчували, що дальше не витримаємо в тім страшнім нервовім напруженні. Чи пан, чи пропав – треба було кінчити!

Нарешті Черевко відчинив двері камери. Шляху назад не було. У пивниці Мирослав переодягнувся у форму охоронця і начепив на обличчя вуса. Удвох вийшли за браму, де вже чекав спільник. Дійшли до помешкання ще одного втаємниченого. Там переодягнувся в цивільне та возом поїхав геть. Щоб минути непоміченими рогачку на виїзді з міста, воза переносили на руках через корчі. Декілька тижнів переховувався у прикарпатських селах. Подейкували, що Січинський навіть встиг стати хрещеним батьком дитини якогось селянина.

Ogoloshennya pro vtechu Sichynskogo 1 scaled

Коли галас стих, Січинський із фальшивим паспортом перебрався до Берліна. Далі – до Норвегії і Швеції, 1915-го опинився у США. Щойно тоді преса повідомила про місце перебування намісникового вбивці. Дещо раніше вийшли друком спогади Пилипчука та Черевка. На той момент вони також перебували за океаном – у Канаді.

Мирослав доволі скоро пересварився з українською діаспорою. Незабаром перейшов на відверті радянофільські позиції.

Кілька разів приїжджав до України. У 1959-му та 1968-му навіть побував у Львові, відвідуючи сім’ю свого гімназійного товариша Теодора Замори. Помер 91-річним у притулку для людей поважного віку у Вестленді, штат Мічиґан.

Не шкодую про свій вчинок, – запевняв в одному інтерв’ю. – А за тюрму навіть дякую. Це все допомогло мені відчути глибшу правду в соціалізмі та революції. За думкою і словом має йти діло. А діло повинно бути чисте і гарне, як слово. Всі говорять гарні слова, але ще мало хто слідує за своїм гарним словом.

image4 scaled