На Івано-Франківщині створили Центр інфекційних хвороб, об’єднавши три медичні заклади. Таким чином, до обласного фтизіопульмонологічного центру приєднали інфекційну лікарню та шкірно-венерологічний диспансер.
Очолив Центр інфекційних хвороб – Ігор Рудко, який до цього працював на посаді директора фтизіопульмонологічного центру, а ще раніше директором обласної стоматологічної поліклініки.
Навіщо об’єднали три структури «під одним дахом», звідки беруть фінанси, яка ситуація із поширенням туберкульозу в Івано-Франківській області та для чого хворі приймають ліки на камеру, розповів Ігор Рудко журналістам ПІК.
Від стоматології до інфекцій
Ігорю Васильовичу, цікавий у вас стався кар’єрний поворот – від стоматологічної хірургії до інфекцій. Чому вирішили змінити так кардинально рід діяльності?
За освітою я щелепно-лицьовий хірург. Дванадцять років я працював у Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, у відділенні щелепно-лицьової хірургії. Ця робота мені подобалася, я зараз навіть дещо ностальгую за тими чергуваннями в операційній. Але я з тих людей, які ставлять перед собою цілі та прагнуть чогось досягати, тому й вирішив спробувати себе в іншій медичній площині – в управлінні медициною.
Спершу я працював заступником директора в Управлінні охорони здоров’я при облдержадміністрації. Потім був керівником обласної стоматологічної поліклініки. Три роки тому вирішив спробувати щось набагато цікавіше, як на мене, і виграв конкурс на заміщення вакантної посади в обласному фтизіопульмонологічному центрі.
Якщо ж ви ностальгуєте, то, може, ще плануєте повернутися працювати в тому напрямі медицини?
Стоматологія також не проста і досить цікава, особливо хірургічна, адже часто бувають випадки несподівані. Але управління охороною здоров’я теж цікава наука, результат якої ти вже бачиш з часом. Тут ти чітко маєш розуміти, що хочеш зробити, в який спосіб, розробити план досягнення тієї чи іншої цілі. І це досить складно, але ми стараємося і робимо. Тому на цю мить свій курс роботи я для себе визначив.
Центр інфекційних хвороб – це виклик
Наприкінці минулого року вирішили об’єднати три заклади: фтизіопульмонологічний центр, обласну інфекційну лікарню та шкірно-венерологічний центр в один заклад – Центр інфекційних хвороб. Ви очолили цей центр. Наскільки велика відповідальність «лягла на ваші плечі»?
Відповідальність і до об’єднання була немалою. Фтизіопульмонологічний центр, який я очолював, надавав допомогу в трьох напрямках – туберкульоз, торакальна хірургія та неспецифічні пульмонологічні захворювання. Також наш заклад був одним із основних, який надавав допомогу «ковідним» хворим.
Тепер ми ще лікуємо хворих на різні види інфекцій, шкірних захворювань, СНІД тощо. І зараз це три дуже серйозні установи, які мають і дотичні моменти й свою складну специфіку. Це виклик, як для мене, так і для всієї адміністрації.
Для чого, власне, об’єднувати ці три структури під «одним дахом»? Невже не було ефективніше, коли було троє керівників і кожен відповідав за своє?
Об’єднання закладів – це економічно вигідніше. Тому що є ряд функцій, які є спільні для трьох закладів – це адміністрування, бухгалтерська та кадрова служби, юридичний супровід, лабораторна діагностика, – всі вони надають, практично, той самий спектр послуг. І таким чином, є можливість акумулювати спільні послуги в одному місці.
Яка доля у директора інфекційної лікарні Миколи Стовбана та директорки шкірно-венерологічного диспансеру Іванни Цідило, вони втратили роботу?
Ні. Станом на зараз процедура об’єднання ще триває, фізично ми прийняли на роботу працівників двох лікарень, прийняли рухоме та нерухоме майно. Але юридично інфекційна лікарня та дерматовенерологічний диспансер продовжують існувати як такі. Продовжують працювати ліквідаційні комісії в кожному закладі.
Наразі Іванна Цідило працює заступником у мене. Микола Стовбан виконує функції голови ліквідаційної комісії.
То, виходить, що ви тепер берете зарплату за трьох директорів?
Я б цього хотів (ред.сміється). Зарплата кожного керівника визначається контрактом. Мій контракт який був, такий і залишається.
Чи не було між вами конкуренції та чи немає зараз неприязні до вас з їхнього боку?
Рішення про об’єднання закладів приймає власник. У нас власник – це Івано-Франківська обласна рада. Орган управління – Департамент охорони здоров’я. Об’єднання шляхом приєднання двох закладів до третього, у цьому випадку інфекційна лікарня та шкірвен диспансер приєдналися до фтизіопульмонологічного центру. Оскільки він найбільший серед них, і це фінансово вигідніше.
За новими змінами, як правило, лежить гарне слово – «оптимізація». І чомусь оптимізовують завжди людей, тобто, скорочують кількість працівників. Чи вам приходилося вже когось звільняти?
Однозначно під час об’єднання відбудеться, як ви назвали, оптимізація, персоналу в тому числі. Фактично сто відсотків медиків ми прийняли на роботу в об’єднаний Центр інфекційних хвороб. Зараз ми навіть маємо дефіцит медичних кадрів, зокрема працівників лабораторії, рентген-лабораторії тощо. Але справді, довелося скоротити адміністративний персонал, працівників юридичної, кадрової, бухгалтерської служб, приймальної.
Чи вплине це об’єднання якимось чином на пацієнтів?
Основна вимога, яка постала перед нами на час об’єднання трьох закладів – забезпечення безперервності надання медичної допомоги. Пацієнти мають отримувати якісну допомогу, бути забезпечені всіма медикаментами, послугами, харчуванням і так далі. Ми цього дотримуємося, то ж пацієнти не повинні відчути змін, тільки у позитивному плані.
Кількість хворих на туберкульоз зростає, і це позитив
В першу чергу, ваші завдання сьогодні явно не лікарські. Скоріше – менеджерські. А кожен ефективний менеджер має вміти управляти фінансами та розвивати медичний заклад. Як у вас справи з грошима? Чи вистачає коштів на основне – зарплати, електроенергію, водопостачання…?
Станом на сьогодні ми ще не маємо укладених договорів з НСЗУ і що стосується конкретно Центру, ми не маємо кінцевих цифр як нас будуть фінансувати.
Є пакети, які фінансуються як глобальна ставка, тобто, на рік визначається певна сума і кожен місяць береться одна дванадцята частина. Є ті пакети, які фінансуються по випадках. Наприклад, туберкульозні. Якщо виявили сто випадків туберкульозу отримується певна сума, виявили 10 – отримали в десять разів менше. Це залежить на пряму від тієї роботи, яку ми виконуємо.
То вам в цілому цікаво виявляти більше випадків?
Звичайно. Ми зараз маємо ріст захворюваності на туберкульоз. І це для мене, як керівника закладу, який фінансується в залежності від кількості випадків, є позитив. І загалом виявлення туберкульозу – це позитив для цілої популяції, для всього населення. Бо це інфекційне захворювання. Чим більше джерел інфекції ми виявили — тим менше людей захворіють в майбутньому. Чим менше ми виявили – тим більше хворих буде в майбутньому. Це дуже взаємопов’язана процедура.
Повертаючись до фінансування, звідки берете основні кошти? Чи допомагає вам обласна рада?
Перше джерело – це Національна служба здоров’я України. За ці кошти фінансується заробітна плата працівників. На неї має йти не більше 85 % бюджету, 15 % залишається на медикаменти, харчування та інші послуги.
Друге джерело – це місцева влада. Ми маємо дуже хорошу співпрацю з обласною радою, отримуємо досить новітнє обладнання. Наприклад, торік у нашому закладі відкрили сучасний рентгенкабінет, закупили нові УЗД-апарати. Ця співпраця вона є і вона взаємовигідна для всіх.
Пригадуємо, як минулого року, працівники інфекційної лікарні страйкували, тому що у них по 3 місяці затримували зарплату. Не буде такої ситуації у вас?
Я надіюся, що до цього не дійде. Ми очікуємо договорів з об’єднання, відповідне фінансування по всіх закладах, тоді це питання в частині заробітної плати має знятися. Ми зараз маємо поточну заборгованість, вона не є великою, ми її закриваємо. Це власне завдяки НСЗУ та обласній раді.
Ігорю Васильовичу, але з ваших слів виглядає так, наче, ці кошти покривають лише базові речі. А якщо говорити, все ж таки, про розвиток медзакладу. Чи є у вас розуміння звідки взяти фінансування на покращення?
Є ще інші джерела фінансування. Ми стараємося їх знаходити. Я не буду говорити про благодійні кошти, оскільки часто заклади намагаються завуалювати платні послуги під благодійність. Я противник такого, я за те, щоб був порядок. Медичні заклади мають право надавати платні послуги, тому чітко треба визначити які це послуги, провести калькуляцію і на тому заробляти.
Наш заклад залучається міжнародною підтримкою. Зараз ми подалися на такий амбітний грант – виготовлення проєктно-кошторисної документації добудови третьої черги інфекційної лікарні. Це досить велика сума, понад 30 мільйонів гривень. Це спільний проєкт Україна – Польща – Словаччина – Румунія. Минулого тижня були онлайн-зустрічі з нашими партнерами із за кордону. Попередньо у них позитивні відгуки, ми сподіваємося, що нам це вдасться.
Подаємося і на мінігранти, які спрямовуємо на покращення матеріально-технічної бази чи закупівлю специфічного обладнання. Наприклад, в нас планується відкриття спеціального кабінету з надання допомоги дорослим хворим на муковісцидоз.
Пацієнти, не дивлячись на війну, вимагають кращих умов перебування у закладі
А от якби прийшов благодійник і запропонував вам декілька мільйонів. На що б ви їх витратили? Що вам треба в закладі?
Якщо взяти матеріально-технічну базу в частині медичного обладнання, то ми досить добре забезпечені: і реанімаційним, і лабораторним, і діагностичним обладнанням. Але пацієнти, не дивлячись на ковід, війну, вимагають кращих умов перебування у закладі.
Власне якби благодійник до мене звернувся, що має вільні кошти я б їх спрямовував на цю частину – на покращення умов перебування пацієнтів, це одно- або двомісні палати з окремими санвузлами й душовими кабінами та відповідною системою кондиціонування.
Як впливає війна на функціонування цих закладів?
І війна і Covid-19 призвели до падіння виявлення туберкульозу.
Станом на зараз, враховуючи те, що війна призводить до росту хворих на туберкульоз, ми ще не дійшли до рівня виявлення кількості хворих, який був до ковіду. Ми розуміємо, як лікарі, що будемо мати ріст туберкульозу на значний показник.
Що стосується ВІЛ/СНІДу, знову ж таки, й війна і Covid-19 не так призводять до росту захворюваності, а як до проблем із діагностикою. Люди все одно хворіють, але через такі серйозні фактори, не завжди звертаються до нас, а, відповідно, їх менше можемо діагностувати й виявляти.
А як стосовно хворих, які вимушено переїжджали до нас в область?
Що стосується переселенців, у нас в країні існують медичні інформаційні системи, які добре адмініструють хворих на СНІД чи туберкульоз. Ми бачили їх переміщення, коли люди приїжджали та реєструвалися як ВПО, не було проблеми у забезпеченні їх ліками.
І до того, ми забезпечували та забезпечуємо медикаментами хворих людей, які виїхали за кордон, щоб вони не переривали лікування.
Інфекційні захворювання – це не лише медичне питання, це питання всіх органів влади
Чому зросла захворюваність на туберкульоз?
Комплексна причина. Якщо ми не виявляємо хворих на туберкульоз, відповідно заражаються здорові люди та відповідно хворих буде більше. Якщо буде ріст, то буде зростати й частота людей, які звертаються.
Туберкульоз і СНІД – це не є лише стовідсотково медичне питання, це є питання всіх органів влади. І допомога цим хворим надається комплексно всіма. У виявлення туберкульозу бере участь велика частина державних і недержавних організацій. Зокрема в нас в області функціонує координаційна рада з питань протидії туберкульозу, ВІЛ/СНІДу та особливо небезпечних інфекцій.
Окрім виявлення інфекційних хворих, важливий й соціальний супровід для них. Цим займається Центр громадського здоров’я.
Раз у 3-5 років оголошується тендер на надання соціальних послуг хворим на туберкульоз чи на СНІД. У ці соціальні послуги входять: оплата мобільного зв’язку, продуктових пайків або видача коштів на них, оплата транспортних послуг, коштовні види діагностики тощо. Тобто, якщо людина хворіє на туберкульоз чи на СНІД, вона має право на отримання тих чи інших послуг. І їх є багато. Також вони контролюють чи приймають ці хворі лікарські препарати.
Хворі приймають ліки на камеру
Яким чином відбувається контроль за інфекційними хворими?
Ми хворим роздаємо спеціальні бокси, дот-бокси з відеокамерами. Людина відкриває його, бере таблетку, на відеокамеру її приймає, або ж це роблять на відеокамеру телефону. Це є доказом, що людина отримує лікування, і є підставою, щоб людина отримала пакет соціальних послуг.
Чи правда, що на туберкульоз частіше хворіють люди із соціально низьким статусом?
Не можна однозначно сказати чи правда це, чи міф. Станом на зараз, і на СНІД і на туберкульоз, може захворіти будь-хто. Стосовно туберкульозу раніше вважалося, що це хвороба бідних. Але насправді хворіють різні соціальні категорії.
Щодо СНІДу, то це інший момент. Тут є певні категорії населення, які є групою ризику: ті, які ведуть безладний статевий спосіб життя, наркомани, особливо ін’єкційні, гомосексуалісти. Вони є групою ризику і досить часто це доволі респектабельні люди.
Ігорю Васильовичу, ви щодня контактуєте із інфекційними хворими. Чи не боїтеся заразитися якоюсь з цих інфекцій?
Боюсь. Але ми маємо більше шансів заразитися й захворіти на туберкульоз, коли їдемо в автобусі, перебуваємо у місцях масового скупчення, ніж в лікарні.
Для того, щоб не захворіти на робочому місці у нас є цілий відділ інфекційного контролю, велика кількість правил: використання масок, кварцування повітря тощо.
Насправді величезний обсяг роботи виконуємо, щоб запобігати захворюванням працівників.
У планах побудова єдиного Центру, де будуть надавати комплексну допомогу інфекційних хворим
Які нововведення ви плануєте, що мрієте запровадити у вашій структурі?
В ідеалі я бачу добудову третьої черги й створення єдиного місця надання допомоги хворим на інфекційні захворювання. Ми б змогли туди перевести всіх хворих на туберкульоз і дерматовенерологічні інфекції. Ми б мали єдине місце і в нас би знялося багато питань щодо логістики, лабораторії тощо.
Це довготривало, затратно і я прекрасно розумію, що ми маємо війну і що після її завершення державні кошти будуть вкладатися у відбудову тієї інфраструктури, яка постраждала, а також у створення реабілітаційних центрів. Але це наш амбітний проєкт. Обласний бюджет не зможе це оплатити, буде потрібна підтримка інших структур. Наразі, як я вже згадував, ми подалися на грант на виготовлення кошторисно-проєктної документації, і якщо це вдасться, ми зможемо рухатися далі.
Ігорю Васильовичу, поспілкувавшись з вами, бачимо, що маєте багато планів, амбітні цілі. А на кого ви рівняєтесь у своєму розвитку?
Хочу бути унікальним. Хочу, щоб на нас рівнялися, і я думаю, що у нас є всі можливості, щоб ми це зробили.
І наостанок, що побажаєте нашим читачам?
Будьте здорові та не бійтеся лікарень. Це не найстрашніше місце.
Розмову вели Оксана Камінська та Надія Дзінько
Читайте також:
- “Якщо заклад не розвивається, то колектив має ставити питання до керівника”, – Юрій Павлушинський, гендиректор обласного перинатального центру
- Наша задача – створити все можливе для того, щоб наступила вагітність – Ігор Головчак, директор Прикарпатського центру репродукції людини
- Бурштинський “Притула” Ігор Харів: чому не потрібно зупинятися донатити на ЗСУ?!
- В руках вчителя доля дитини, – директорка Інклюзивно-ресурсного центру Людмила Михайлова (ФОТО)
