Пілот Ігор Табанюк: три роки після авіакатастрофи в Шепарівцях (ФОТО)

На фото Ігор Табанюк

Про малу авіацію прикарпатського міста Коломиї ходять легенди. Адже тут впродовж десятиліття, до 2022 року, відбувалися потужні авіафестивалі Drive for Live Fest. Тепер не до цивільних польотів… Та й знаменитий подвижник та ініціатор створення летовища Ігор Табанюк три роки тому загинув, пише ПІК.

Натиснув би ту рятівну кнопку

Однак ГО «Прикарпатська дитячо-юнацька спортивна асоціація малої авіації», зареєстрована досвідченим пілотом у Коломиї ще на початку 2010-го, досі існує. Її уповноваженою особою є Руслан Дорошенко, котрий нині служить у ЗСУ. З нагоди Дня Повітряних Сил ми привітали пілота й попросили прокоментувати ситуацію з цим летовищем.

«Аеродром — у режимі очікування, — повідомив Руслан Дорошенко. — За оренду смуги для польотів сплачуємо, охоронця утримуємо на власних засадах. І чекаємо кращих часів».

Вдова загиблого пілота Ігоря Табанюка Оксана Григорівна підтвердила інформацію про летовище. Щодо причин трагедії 28 липня 2021-го над Шепарівцями, то офіційного судового рішення ще нема, хоч вона має свою версію цієї історії.

«Практично завжди звинувачують загиблого пілота, бо так простіше слідству, — зауважила пані Оксана. — На противагу цій версії в мене є свої вагомі аргументи. Насамперед літак, на якому здійснив свій останній політ Ігор, був новий, із автоматичною подушкою безпеки та режимом катапультування пілота і пасажирів. Тож говорити про ймовірну несправність техніки зайве. Навіть якби щось пішло не так, Ігор натиснув би ту рятівну кнопку… Вважаю, що його хтось навмисне вивів з ладу, передав отруєну воду, що й призвело до непоправного».

На сайті nbaai.gov.ua Національного бюро розслідувань на транспорті є «Проміжний звіт щодо розслідування авіаційної події на околиці міста Коломия». До інформації додаються кілька пресбюлетнів та остаточний звіт.

«О 10:25 UTC 28.07.24 при виконанні ознайомлювального польоту із ЗПМ «Коломия» навколо м. Коломия на літаку Aerospool WT10 Advantic UR-PAMA, власник та експлуатант — приватна особа, сталася його катастрофа, — йдеться в інформації. — Під час польоту за маршрутом літак впав на приватний житловий будинок та загорівся поблизу села Шепарівці, внаслідок чого пілот (громадянин України) та 3 пасажири (2 громадянина США та 1 громадянин Великобританії) загинули, а літак було повністю зруйновано. Розслідування завершено».

«Через численні погрози та нездорову ситуацію навколо летовища ми збиралися якраз виїжджати до Києва, — пригадує Оксана Григорівна. — Ігор уже не мав наміру того дня 28 липня підніматися в небо, однак йому зателефонували з Івано-Франківська і впросили зробити політ для трьох іноземних туристів».

5296660610274157834 scaled

Погроз було чимало

Власне, ще в лютому 2021-го автор цих рядків поспілкувалася з Ігорем Табанюком, і він розповів чимало не тільки про заснування малої авіації в Коломиї, а й про різні спроби усунення його від керування громадською організацією, відчуження смуги для польотів та майна на летовищі. Та навіть про погрози: довелося заявляти в правоохоронні органи.

Син військового пілота, Ігор Табанюк закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище. Служив з 1985 року в Коломиї, а далі в Угорщині, Азербайджані. Впродовж шести років був командиром ескадрильї, став заступником командира полку з льотної підготовки. Службу закінчив у 2002-му. Зайнявся парапланерним спортом.

«Авіацією марив, тож у 2009-му придбав літак Cesna 182, — розповів тоді Ігор Табанюк. — У Коломиї були залишки цивільного аеродрому. Злітна смуга поросла травою десь по коліна. Разом із колишнім однополчанином розчистили. Паралельно почав польоти. Треба було документально оформити, взяти в оренду льотне поле, посадковий майданчик. Будівлі рахуються як майно аеродрому. Та все ж замінив вікна, двері, зробив внутрішній косметичний ремонт, перекрив три будинки, що не встигли рухнути під снігом. Створив ГО «Прикарпатська дитячо-юнацька спортивна асоціація малої авіації), щоб працювати у правовому полі. На випадок, якщо зі мною щось стається, то формально все переходить цій організації або міській раді».

Ігор Табанюк отримав сертифікацію аеродрому в Мінінфраструктури. Нарощував матеріальну базу. Провів комунікації. Охорона, пожежна водойма, зони відпочинку. Пропагував малу авіацію серед молоді. Створив філіал Західноукраїнської школи авіації і навчав на базі аеродрому пілотів. Власне, більшість із них служить у ЗСУ.

5296660610274157835 scaled

Отримав пілотські права й молодший син подружжя Денис та, на жаль, у 2013-му на цьому ж летовищі трагічно загинув. Власне, це й стало поштовхом безпеку польотів поставити на найвищий рівень.

Ігор Табанюк тоді розповів і про свого напарника, колишнього військового штурмана, та його зазіхання на першість у керуванні ГО та загалом на летовищі. Було чимало майнових суперечок. Досвідчений пілот поскаржився і на гальмування питання про оренду землі в Коломийській міськраді. А проблема була в тому, що злітно-посадкову смугу вже в планах бачили як центральну дорогу до котеджного містечка.

«Йде спрямоване рейдерське захоплення аеродрому, — скаржився тоді Ігор Табанюк. —Такого бруду вже не витримую і не знаю, чого ще чекати… Виживанню нас навчили в льотному училищі. Фізично я дуже сильний, з ранку до ночі, працювати без води, їжі — нема проблем. А психологічний удар невиносимий. Цим конфліктом відкриваємо ящик Пандори».

Шість діб у горах Індії без їжі

Неабияку фізичну підготовку і стресостійкість Ігор Табанюк проявив ще в 2009 році, коли зголосився взяти участь у міжнародних змаганнях з парапланерного спорту, що проходили в гірській частині країни Гімачал Прадеш, район Палампур. Місце, де від середини минулого століття духовний лідер Тибету китаєць Далай Лама XIV вивів свій народ від комуністичної влади і заснував у горах уряд у вигнанні – Тибетську Центральну Адміністрацію.

«Я пройшов у сторону Пакистану, не доходячи 20 км до кордону, — розповідав Ігор. — По часу бачу, що пора повертатися, а тут в ущелині в мене склалося крило, тобто розірвався параплан. Суть у тому, що є польоти динамічні і статичні, на висхідних потоках. Після 2 години дня сонце менше гріє, і потоки остигають. Я пройшов після другої години у зворотному напрямку, сонце з цього кута перейшло на протилежний кут. І коли я минав гору, вийшла тіньова сторона. В мене повністю склалося крило, і я полетів вертикально вниз. Це висота 4 тис. м над рівнем моря, вільне падіння за моїми розрахунками було десь 80 м”.

Основний парашут не зміг розкрити, прийняв рішення на випуск запасного. Як тільки потягнувся рукою до нього, внутрішній голос сказав не випускати. Ніколи не чув, щоб так спокійно-спокійно — «забери руку, не випускай». Почалися ковзаючі удари. Скеля стирчала з виступом десь 75 см, то зачепило крило. У результаті такого гальмування я отримав компресійний перелом попереку. Порвалися стропи. І коли висота була доволі великою, до 100 м, треба було ще спускатися по вертикалі. Адреналін спрацював. Я повернувся трохи назад, піднявся вгору, скинув крило, склав до рюкзака. Біль у спині. Кричу. Нижче проходив ще один пілот Костя, він мене почув. Сказав свої координати – що бачу вроді міст удалечині. З гори я опустився трохи, далі не зміг, бо там була прірва. Для запасного парашута мало місця, купол би не розкрився. І я би просто впав».

То був листопад, холодно. В GPS-навігаторі відлетів акумулятор. Ігор пробував з’єднати дроти, але вже не піддавалися реанімації. Поки займався виживанням, колеги зібрали команду і відправили на його пошуки. Ті індуси не дійшли десь кілометр.

Треба будь-що добратися до горизонтального місця, щоб якось лягти. Спускав обережно рюкзак перед собою. Нарвався на каменепад. Зависав на пальцях, далі скочив на якийсь виступ. Поранився, але не переживав, бо бактерії на такій висоті не живуть. Добрався до крила параплана, яке завалило камінням. Сухість у роті — ознака перелому кісток. Із запасів мав лише пляшку коли і шоколадний батончик, який розсипався при падінні. Сяк-так перебув ніч, відкопав крило. Знайшов воду. Боявся пантер, які за кілометри чують здобич.

А 6 листопада, на День народження старшого сина Ігоря, Оксана Табанюк стривожилася, чому немає традиційного дзвінка від чоловіка. Підняла на ноги Міністерство закордонних справ України та Індії, знайомих. Дізналася, що він впав на скелі.

Тим часом минула ще одна доба в горах. Табанюк нарешті зашив крило. До всього ще й дощ зі снігом, град, блискавки — ще півтори доби.

«Отак без їжі йшла п’ята доба, — розповів далі. — Чую: вертушка, пілот три круги зробив. Розкриваю крило — воно в кольорах нашого синьо-жовтого прапора. Зачепилося за уступ, і я впав у сніг. Десь 8 м треба повзти, щоб відчепити, а нема сил. Пілот не помітив і розвернувся. Я розчарувався, бо є таке правило: наступного разу шукати в іншому місці. Якщо вранці гвинтокрил не повернеться — треба зашивати крило. До 12 год висхідні потоки, я би натягнув параплан і злетів би. Запасний парашут не чіпав: тримав на крайній випадок. Задача була хоч би нижче спуститися, щоб вийти до поселення. Це десь 20 км. До речі, на третю добу о пів на першу ночі дуже чітко чув, як мне звали протяжним звуком «І-і-го-о-о-ор!». Індуси так чисто не вимовляють. Був здивований, кричав у відповідь».

Коли Ігоря вже врятували, дружина Оксана розповіла, що його однокурсник Хлєбов із Чернігова передзвонив усім однокашникам, щоб «о 9-й вечора дати посил Табанюку, що ми його підтримуємо». З Індією 3,5 год різниці, ото й відчув підтримку о пів на першу ночі. Був втішений та шокований: є телепатія, треба лише організовуватися. До цього часу нікому не розповідав про цей випадок, щоб не сприйняли як якесь звихнення.

«На шосту добу чую шум у небі – розкладаю крило щоширше, — це з Ігоревих спогадів. — Третій захід гвинтокрила, як у фільмі про Рембо: зарослий араб-сінг, із заплетеною в косичку та завернутою на голову бородою, в окулярах, на чалмі кепка-бейсболка. Колишній військовий пілот. Показую підійти ближче, щоб зачепитися за лижу. Він почав шукати місце, щоб приземлитися. Виявляється, пілот нижче сів і висадив рятувальника, чим облегшив техніку, і повернувся за мною. Показав скинути один камінь з гори, а сам лижею вперся в інший та завис. Заскакую на лижу, думаю: не відпущу ні за що, показую в кабіну «ок», і пілот сильним креном пішов з розгону вниз.

Висота 3600 м — зависнути складно, а тим більше злетіти. А він перескочив через скелю і виконав посадку нижче, де чекав рятувальник. Засадив мене в кабінку, я крило із собою взяв: воно мене захищало під час сну від холоду та хижаків. Коли здійснили посадку, підоспіли медики. Якась бабуся принесла в термосі гарячий бульйон і фрукти, але їх можна аж через кілька годин. Сказала, що перед тим була в Далай Лами, і він запевнив, що вранці мене знайдуть:

“Нарешті зв’язався з дружиною. Вона разом із друзями вже домовилася про госпіталь у Делі, і там я перебував 8 днів. Поламаний, обезводнений, переморожений, не розумів, наскільки важка травма. Я ж хотів зі своєю командою повернутися додому. Відчуття того, що ти вже врятований, просто неймовірне. Коли я зачепився за лижу, то вперше за сім діб зрозумів, що не помру. Душа заспівала, коли приземлилися в Палампурі. Мене фотографують, а не можу спинити сльози від щастя. Спілкуюся телефоном із дружиною… Відтоді минуло 11 років, а залишилися теплі почуття вдячності за порятунок”.

Від нашої розмови минуло 3,5 року. Відтоді розгорнулося стільки трагічних подій… Вихованці Ігоря Табанюка із честю виконують бойові завдання на захисті нашої Вітчизни від ворога. І скільки б іще для перемоги зробив колишній військовий пілот Ігор Табанюк! Якби не та фатальна катастрофа…

Людмила Стражник.

Фото автора та із сімейного архіву Табанюків.