Другого листопада християнський світ відзначає День всіх померлих. Якщо немає змоги особисто відвідати їхні могили, можна пожертвувати за їх упокій у храмах, віддати молитовну шану пам’яті рідним і близьким та запалити поминальні свічки.
Про розцінки та ритуали
Поховання померлих супроводжується певними ритуалами. Життя дорожчає. Якби не іронічно звучало це порівняння, та достойно провести в інші світи покійника коштує так само недешево, розповідає ПІК.
Візьмемо, до прикладу, міську ритуальну службу Івано-Франківська, що на вулиці Ребета. На сайті цього комунального підприємства вказані всі розцінки. Вартість послуг дещо нижча для власників “Картки іванофранківця”.
Найдорожче обходиться копання могили ручним способом. Вартість залежить від її розміру та пори року. Приміром, взимку сягає і 3480 грн.
Демонтаж і монтаж надмогильної споруди при організації поховання в існуючу могилу коштує 2690 грн. За доставку похоронної атрибутики та тіла на відстань до 15 км треба викласти 125 грн, надання холодильної камери на добу — 760 грн. Надання ритуального залу на одну годину коштує 940 грн.
Доправити тіло на цвинтар з Будинку смутку на вулиці Ребета до міського кладовища коштує 1230 грн автокатафалком “Газель”, іншим транспортом вийде дорожче. Можна замовити й автобус супроводу. Тут ціни коливаються в межах 1,5 – 2 тисячі гривень.
Так само міська ритуальна служба надає послугу організації відправлення труни з тілом чи урни з прахом померлого до кордону України: 16,62 грн за 1 км пробігу. До слова, всі розцінки затверджені на виконкомі міської ради.
Поховання урни з прахом у землю коштує 595 грн, до існуючої могили — 355 грн. А за поховання до родинного склепу (без наявності води та без прибирання і ремонту всередині склепу) треба викласти 2250 грн.
На сайті вказані розцінки на влаштування могильного квітника, прибирання могил, а також вартість ритуальної атрибутики. Це зручно, що все можна придбати в Будинку смутку, бо у випадку раптової смерті людини родичі мають можливість віддатися скорботі за померлим, а не бігати по різних крамницях за потрібним.
“Перебування тіла в холодильній камері коштує 600 грн/ніч, — читаємо у прайсі Ритуального будинку св. апостолів Петра і Павла в Івано-Франківську. — Доставка тіла померлої людини в межах міста — 800 грн, омивання, одягання, “бальзамування” — 2000 грн. Оплата священикові і дякові — 1850 грн”.
Такі приміщення тепер створюють у багатьох церковних громадах. Минулої неділі в Тлумачі при церкві Пресвятої трійці освятили Кімнату смутку. Як розповів мешканець міста Василь Паньків, будували та облаштовували кімнату для ритуальних потреб у складчину. Допомогли місцеві підприємці, міська рада, та й самі парафіяни.
“Тепер тут померлий може перебувати за потреби, вартість за добу коливається в межах 1000 грн, — повідомив Василь Іванович. — Є кухня, де можна приготувати обіди, а також ритуальний салон з усім необхідним”.
Спалювання тіла в Польщі — звичайна справа
“Довелося бути в Польщі вже на трьох похоронах, — розповідає пані Тетяна з Прикарпаття. — За шість років роботи доглядальницею три мої опікунки, на жаль, померли. Одну поховали в труні, тіла двох інших спалювали, а захоронювали прах у родинних склепах. Була здивована, як у місті Слупськ на склепі натиснули кнопку, він відкрився, і туди вклали прах покійної. Поминальний ритуал схожий з нашим. Так само тіло з моргу доправляють або родинного дому, або до каплиць при костелах. Ксьондз проводить поминальну службу Божу”.
Тетяна додає, що остання її опікунка заповіла її тіло після смерті спалити: аби ніхто не побачив її в труні такою змученою хворобою. Прах привезли додому в маленькій білій урні у вигляді храму. Було багато живих квітів і вінків. Опісля урну з ними відвезли до каплиці біля костелу, й далі поховали в родинному склепі. Багато людей у похоронній процесії не було — лише рідні.
Поминальні панахи
Втім, у нашій країні так само вже не ті велелюдні похорони, що побутували колись. Майже не роблять тепер і поминальних обідів, хіба що на 40-й день чи на роковини упокоєння. А пригадати, як то колись було клопітно: замість віддати молитовну шану померлому, родина поспіхом прибирала та ще бігала по сусідах. Бо в одних пекли калачі, в інших готували страви. А ще інші зносили посуд і крісла чи лави.
У кожному місті чи селі свої стандарти. Приміром, у Серафинцях Городенківської громади сталих розцінок на поховання немає. Священникові дають гроші “в хустинку”, тобто обмотують картку з грошима, свічкою та написаною прощею (спогадом про померлого). Панотець ніколи не скаже, що замало, але скільки дати — більш-менш можна розпитати в паламаря.
Ще донедавна в селі побутував звичай, коли на цвинтар приносили десятки калачів, які родина померлого роздавала близьким у хустках “через гріб”. Утім, цю традицію торік відмінив місцевий парох, настоятель церкви Святого Миколая о. Михайло Івасюк.
“Калачі — доволі затратна справа, — розповів мешканець Серафинець пан Іван. — До того ж, як торік стали вимикати світло, то не працювали пекарні. Якось навіть похорон відтермінували, бо не було де взяти калачі, що їх кладуть на столі, коли виносять покійника з хати. Отоді наш священник і прийняв таке рішення. На цвинтарі в нас усім, хто прийшов на похорон, роздають плетінки, буває, що й шоколадки”.
У Городенці такі поминальні плетінки називають “панахами”. В церкві Царя Христа, що в Івано-Франківську, на панахиди приносять не тільки калачі, але й будь-які хлібобулочні вироби. На похороні на Снятинщині довелось бачити, як усім жінкам, які брали участь у похоронній процесії, роздавали хустки. Буває, що нагороджують рушниками.
Натомість тепер щораз більше загострюється інша проблема. В багатьох селах немає кому викопати яму, винести з хати покійника… Брак робочої сили відчувається й тут…
Поминальних почестей зі співаками та духовим оркестром у селах та невеликих містечках ще дотримуються. Музикантам за послугу треба платити тисячі гривень, а кожному співаку — десь по 300-400 грн.
Заходи військового поховального ритуалу
На жаль, живемо в умовах воєнного стану. Й гинуть наші захисники та захисниці. Чи не щодня на сторінці КП “Міська ритуальна служба” у Фейсбуці є повідомлення про заходи військового поховального ритуалу. З них дізнаємося про загиблих захисників з Івано-Франківської громади.
“Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону «Про поховання та похоронну справу» та підпункту «а» п. 4 частини першої статті 90 Бюджетного кодексу України, витрати на поховання померлих учасників бойових дій здійснюються за рахунок коштів обласних бюджетів, — йдеться на сайті auc.org.ua. —Відповідно до Інструкції про організацію поховання військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби, затвердженої наказом Міністра оборони № 185, під час організації поховання загиблого (померлого) військовослужбовця окремі предмети ритуальної належності (труна, подушка, похоронне покривало, санітарний мішок, надгробний хрест, транспортувальний ящик, ритуальний вінок, державний прапор) закуповуються за рахунок військової частини”.
Водночас органи місцевого самоврядування затвердили власні порядки щодо витрат на поховання військових. Такі відшкодування здійснюються не громадянам, а напряму підприємствам-виконавцям ритуальних послуг на підставі двостороннього (ОМС-підприємство) або тристороннього (ОМС-підприємство-громадянин) договору.
Більшає скорботних родин, осиротілих дітей, збіднілих на синів і дочок батьків і матерів. Свої жалі та болі за Героєм України Тарасом Матвіївим із Львівщини, який загинув у 2020 році, виплескує у віршах його мама Валентина.
Ми не встигли набутися разом…
Бо, здавалося, все ще попереду!
Та життя розвалилось на атоми,
Як тебе поховали у середу.
Я не встигла тобі все сказати…
Бо ж я думала: й так усе знаєш:
Як люблю тебе й нашого тата
І як ти нас всіх разом тримаєш.
Ми очам своїм з татом не вірили
І дивились на ту домовину,
На ту яму, яку чомусь вирили,
На людей, що ішли без упину.
І міцніше, міцніш притискалися,
Нас знобило в середині літа…
Та чомусь все одно нам здавалося,
Що це сон, який треба прожити.
Ну а потім… земля захиталася…
Хай би й нас закопали одразу!..
Ми ж, як треба, не попрощалися,
Ми ж не встигли набутися разом…”.
Чи зустрінемо по смерті душі наших рідних
“Якщо ми і вони потрапимо в Рай, то там зустрінемо душі наших рідних, — акцентує о. Ігор Пелехатий, парох церкви Христа-Чоловіколюбця в Івано-Франківську. — Ті, кого на землі з’єднували узи любові, збережуть ці узи й на Небесах. Понад те, саме любов повіки перебуватиме, а в Раю ці узи любові будуть ще досконалішими. Благодать не руйнує природу, але вдосконалює її. І якщо в нинішньому житті навіть найрідніші люди можуть іноді докучати, в майбутньому житті цього не станеться. У Раю всі відчувають одне до одного тільки любов, навіть у тих випадках, коли на землі могла бути певна антипатія”.
Священник наголошує, що пам’ять про минуле не буде більше причиною сорому або непорозумінь, тому що всі душі людей у Раю зазнають глибинного переображення, створеного милосердям Господа, прославляючи Його і повсякчасно дякуючи за те, що Він прийняв їх до свого Царства.
“Благословенні душі, перебуваючи у присутності Бога, усвідомлять величезний контраст між нашим земним життям та цим вічним і чудовим життям в єдності й любові Творця. Нам не дано зараз знати, як це станеться, і ми навіть уявити собі не можемо, що нас чекає за межами земного життя, але завжди пам’ятаймо слова апостола (1 Кор. 2,9): «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять», — підсумовує о. Ігор.
Людмила Стражник. Фото надані авторкою
Читайте також:
- У Дніпрі ритуальна служба без хабаря не давала дозвіл на поховання (ФОТО)
- Коломийська міська ритуальна служба хоче встановити тарифи на похоронні послуги
- У “Ритуальній службі” Калуша проводять косметичний ремонт (ФОТО)
- Що треба знати жителям Прикарпаття про виплату допомоги на поховання пенсіонера
