Наближається таке бажане християнське свято для дорослих і малечі – Різдво Христове. В молитовному очікуванні люди постяться, йдуть до Сповіді та святого Причастя. Прибирають і прикрашають свої домівки та готуються до Святвечора.
Про головне
Уже другий рік поспіль вірні ПЦУ та УГКЦ, тобто християни східного обряду, відзначають Різдво разом із католицьким світом 25 грудня за Григоріанським календарем, якого дотримується більшість світу, зокрема й державні інституції.
До цієї дати в нашій країні звикли навіть швидше, ніж вважалося. Тим паче, що завдяки євроінтеграції процес давно очікуваний і швидко ввійшов у життя наших співвітчизників. Найголовніше ж те, що нарешті святкуємо відособлено від країни-агресора.
“Наша парафія святкувала Різдво 25 грудня ще наприкінці 2022 року, тоді ми були єдиними на Прикарпатті, разом із церквою села Криворівня на Верховинщині. Так само ще тоді перейшли на цю дату церкви УГКЦ Закарпаття”, – розповідає отець-парох Івано-Франківського храму Пресвятого Серця Христа Чоловіколюбця о. Ігор Пелехатий.
Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийняте на Ефеському (Третьому Вселенському) церковному соборі в 431 році. Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святі Василій Великий, Григорій Богослов і Йоан Золотоустий. Під його впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі.
“В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р. У ІV ст. свята Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Різдва Христового”, – довідуємося в Релігійно-інформаційній службі України РІСУ.
Тобто нарешті йдемо в ногу з часом. Адже Святвечір 6 січня та Різдво 7 січня – то за Юліанським календарем, на зміну якого внаслідок календарної реформи в XVI столітті прийняли Григоріанський. Відтоді минуло 400 років, і різниця між календарями становить 14 діб.
Невід’ємною частиною святкування Різдва є колядки, в яких прославляється новонароджений Христос. Колядники ідуть від хати до хати, сповіщаючи радісну новину – народження Божого Дитяти. У всіх храмах відправляються святкові Різдвяні Літургії. За святковим столом збирається вся родина, вітаючись словами: «Христос Рождається! Славімо його!».
Символічне число 12
Страви до Святої Вечері традиційно мають бути пісними. А ще готують їх 12: за числом Христових апостолів, за кількістю місяців у році. Звісно, цифра символічна й десь навіть сягає дохристиянських часів, коли таким чином дякували Богу за сільськогосподарський рік.
Від того – й традиція заносити до хати дідуха зі снопу колосся, й прикрашати домівки павуками з соломи та класти на стіл під обрусом сіно. А ще побутує традиція напередодні Святвечора перепрошувати живих і померлих за якісь образи.
На Прикарпатті збереглася традиція перед вечерею йти з кутею та свічкою на цвинтар і запрошувати померлих родичів на спільну трапезу. Глава сім’ї скроплював свяченою водою не лише домівку, але й усе господарство, щоб велася живність. Й аж тоді з молитвами родина сідала за святвечірній стіл.
Кожен регіон має свої звичаї. Скажімо, на Львівщині печуть струцель. І хоч цей посипаний маком плетений здобний калач споживають аж на Різдво, на Святвечір його ставлять так само на стіл. Різдвяний хліб тут є символом новонародженого Ісуса, і при випіканні до нього додають свяченої води.
Штрихом – про посуд на Святвечір. У багатьох родинах це ритуальний набір, який використовують лише на Різдвяні свята. Великою популярністю користуються глиняні сервізи. Скажімо, саме такі миски, полумиски пропонують у Покутській кераміці.
Основні страви
Тепер про страви. Кутя є символом вшанування предків. Саме тому її залишають на столі до Різдва, щоб духи померлих родичів так само символічно прийшли її скуштувати.
На Івано-Франківщині основою куті є зварена спеціальна “впихана” пшениця. Тобто зерна цього злаку товчуть у ступці, щоб відокремити від висівок. Можна придбати й готову. Крупу промивають, заливають звечора теплою водою і залишають на ніч для набухання. Варять на малому вогні десь 30 хв. Вимикають, накривають кришкою та залишають упарюватися на кілька годин. Далі знову ставлять на малий вогонь на 30 хв і знову упарюють. Для цього рецепту може підійти навіть звичайна пшенична крупа із цілих зерен.
Пшеницю для куті зазвичай не солять, натомість приправляють натуральним медом, тертим добіла маком, подрібненими горіхами. Деякі господині додають родзинки та халву. А на Городенківшині при подачі на стіл готову кутю заливають у мисці окропом з цукром.
У родині Ольги Литвин з Дрогобича на Святвечір збираються великою гостиною: дві дочки з дітьми та чоловіками, братові та сестрині діти із сім’ями. Старший зять Юрій Стецик – професор Дрогобицького держуніверситету, який спеціалізується на історико-релігійній тематиці. Він привніс свою домашню святвечірню традицію – пиріжки з вишнями та мачанкою з меду й маку. А молодший зять Тарас Бабич – військовослужбовець ЗСУ: завжди бажаний за родинним столом, він бодай на кілька днів забуває тут про бої на передовій.
Малечі у цій великій родині багато, то для них пані Ольга (відома на Дрогобиччині весільна господиня) готує дерунову піцу з тертої картоплі.
Вареники є назагал традиційною святвечірньою стравою: з капустою, картоплею чи вишнями, або й маком. А от в Олієво-Королівці на Городенківщині готують краплики – маленькі вареники з тушкованим оселедцем, який загорнутий у тісто на зразок пірамідок. Ой, як же смакують ці краплики до червоного борщику!
“Заздалегідь квашу червоні буряки, – розповідає мешканка села Ірина Лучків. – Сирі чищу від шкірки, ріжу на частинки і заливаю холодною водою. Через тиждень квас готовий. На краплики філе оселедця дрібно нарізаю і тушкую з цибулею на олії. А ще готуємо краплики з капустою та підпеньками, підсиаженимм на цибульці. На вареники треба готувати на воді, щоб було пісне”.
Можна зварити борщик і зі свіжих буряків. Тоді їх натираємо на тертці, обсмажуємо злегка на олії і кидаємо до каструлі з окропом. Приправлюємо до смаку, додаємо лимонної кислоти, і наприкінці варіння – шматок буряка для кольору.
У Корналовичах на Львівщині колись готували підбиваний квас з крижівки. Для нього використовували серединку від квашених головок капусти, нарізали грубими брусочками і варили. Заправляли підсушеним борошном, смаженою цибулею. Якщо ж варили зі свіжої капусти, то додавали до смаку капустяного розсолу.
У цьому ж селі ще подекуди роблять квасолеву печеню. Для цього її варять та добре виколочують і пропускають через сито. Заправляють лляним олієм (саме така назва цієї неодмінної святвечірньої заправки побутує і на Прикарпатті).
Згадувані страви були доволі популярними й у Самборі на Львівщині, коли ще там мешкало багато поляків. До слова, стіл на польський Святвечір майже не відрізняється від нашого.
Пісні голубці на Прикарпатті готують з вареної гречки та смаженої цибулі, подекуди – з пшоняною начинкою. А ще – з дріжджовим тістом. Щоправда, для такого варіанту треба квашених листків капусти. Їх квасять звичайним способом восени та вкладають разом із посіченою в бочки, опісля закатують у скляні банки.
На Львівщині голубці готують з начинкою із тертої сирої картоплі. А в Дубівській громаді Прикарпаття такою приправленою цибулею картоплею начиняють свинячі кишки та опісля варять чи запікають на зразок кров’янки.
Голубці з квашеної капусти можна приготувати з тертою картоплею і пшоном. Картопляна начинка: терта сира картопля і цибуля, сіль, перець. Пшоняна: просто у підсоленій воді наполовину зварена каша. На дно каструлі кладемо обрізки з листків квашеної капусти. Заливаємо водою. Накриваємо більшими листками. Варимо в каструлі з грубим дном 2 години та укутуємо опісля в грубий рушник. Ще краще виходять такі голубці з сільської печі, або ж запечені в духовці.
Переселенці з Лемківщини принесли свої святвечірні традиції на Прикарпаття. Зокрема це підбиваний польський борщ. Його варять як звичайно, а наприкінці заправляють підсмаженим на олії та розведеним у воді борошном.
На Рожнятівщині Святвечір не обходиться без гопки. То цілий ритуал, який принесли гірські бойки-пастухи. Картоплю варимо в казанку, відливаємо воду й гарячою добре товчемо її, додаючи на піст смажену на олії цибулю. Готову гопку заправляємо мачанкою з грибів.
Грибні страви посідають чільне місце й на Гуцульщині. Це й мариновані гриби, й підлива-мачанка з сушених боровиків – до пирогів з квашеної капусти.
“Робимо пироги так само з грибами і маком, – розповідає Марія Поляк, бібліотекарка Космацької книгозбірні. – А ще з сушеними грибами в нас готують шухи. Для цієї страви до відварених грибів додаємо порізані червоні буряки та заправляємо часником і смаженою цибулею. Неодмінно на Святвечір подають варену квасолю з чорносливом”.
На Покутті готують шупеню – варену квашену капусту з квасолею та пшоном або перловою крупою логазою, зверху приправлену смаженою цибулькою.
Подекуди подають і деруни з пісною грибною підливкою. Або печуть із тертої картоплі бабку з кукурудзяним борошном.
Святвечірній стіл не обходиться без рибних страв. Це й традиційний оселедець, і смажені в самому борошні короп чи карась, і запечена скумбрія, і різноманітні консерви.
Можна пофантазувати й над салатами. І тут якнайбільше підходить шуба: пошарово викладені на таріль терта варена картопля, червоний буряк, солоний огірок та подрібнений оселедець.
Традиційний узвар із сушениць готують в усіх етнорегіонах Прикарпаття. А от на Львівщині з нього роблять ще й солодкий кисіль, додаючи розведений у воді крохмаль.
Вінчають святвечірній стіл пампушки. Це так само пісна страва, тож готувати дріжджове тісто треба без яєць, масла і молока. Натомість можна начинити такі смажені пампухи вишнею або маком. До них на Бойківщині подають ябчінку: перетерті через сито сушениці, що залишилися від узвару.
“Цікаву страву з сушениць готують і в чоловіковому родинному селі Новосілка на Тлумаччині, – розповідає франківчанка Марія Гранат. – Спочатку варимо сушені яблука і в’ялені грушки, опісля додаємо чорнослив та консервовані вишні і засипаємо пшоном. До смаку можна додати меду. До святвечірнього столу подаємо так само кутю, пироги з капусти, вишень, маку. А ще узвар, пампушки з маком і вишнею, оселедець, смажений хек, борщ із сухими білими грибами або опеньками. Колись, пригадую, виловлену у Дністрі дрібну рибу тато сушив. То її замочували, оббирали від кісточок і додавали до борщу. Дуже смачний виходив той червоний борщ із сушеною рибою. А на Щедрий вечір неодмінно варили квасолю та горох”.
Багату кутю готують саме напередодні Різдва. Бо перед святом Богоявлення маємо ще й Щедрий вечір. Страви так само пісні, але цього разу їх може бути менше.
“Господиня розпалювала піч, добуваючи живий вогонь за допомогою шматків дерева, або кресала. У піч клала сім або дванадцять полін. Для приготування страв набиралася досхідня вода: нею заливали пшеницю, сушені фрукти, і ставили в піч варити дві головні страви – кутю та узвар, – читаємо в книзі Ольги Вербенець і Віри Манько „Обряди і страви Святого Вечора”. – Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі. Варили кутю у спеціальному горщику. На Лемківщині – з ячмінної каші (панцаку), оскільки пшеницю в горах не сіяли. Капусняк із пшоном і квасолею, затертий олією, на Гуцульщині називали “шупенею”. Інша страва “киселиця” сьогодні зовсім забута. Напередодні Святвечора замочували мелений овес, потім переціджували той заквас через сито, щоб відділити востюги. Очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла. Заправляли її кмином, часником та лляною олією. На Тернопільщині робили напій, який мав назву “голопас”. До відвару сушених фруктів додавали житню закваску або дріжджі, а також карамель”.
Вимолюємо в Господа мир і спокій
Після Вечері у деяких регіонах ходять колядувати. Подекуди є всеношне Богослужіння, яке завершується святковою Різдвяною літургією.
“Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва мають однаковий характер по всій Україні, а відмінність у південних та північних областях пояснюється впливом інших культур. Багато із самобутніх звичаїв втратилися або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці по-новому відкривають себе для Бога, рідні традиції та обряди”, – підсумовуємо тему словами зі згадуваної книги „Обряди і страви Святого Вечора”.
Отож, як мовиться на Галичині, дай, Боже, добрий вечір, ті свята впровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа. І з миром у країні.
Людмила Стражник. Фото авторки
Читайте також:
- Рецепт на вихідні: мікрозелень за лічені дні
- Рецепт на вихідні: все про сир і трохи більше (ФОТО)
- Рецепт на вихідні: готуємо шоколадні цукерки власноруч (ФОТО)
- Рецепт на вихідні: самим хлібом не наїшся
- Рецепт на вихідні: виноградні смаколики для настрою та розмаїття (ФОТО)
