Світова спільнота 21 серпня відзначала Міжнародний день пам’яті і поминання жертв тероризму. І якщо десь раніше ми асоціювали це поняття із сомалійськими піратами чи ісламськими терористами, то нині маємо набагато підступнішого ворога, який донедавна вважався дружнім народом. І тим болючіше сприймаємо його претензії на наші території.
Війна лишає по собі страшні руїни. І шрами – не тільки на тілах наших відважних захисників, а й на серцях та душах тих, хто пройшов пекло бойовиська. А ще – тисячі потретів на Алеях пам’яті. Й проникливі очі наших Героїв. Погляди, в яких навічно застигла радість життя…
Символи нескореності
Алеї пам’яті – це не лише про втрату. Це про любов, що сильніша за смерть, і про вічне нагадування: Герої поруч. У їхніх поглядах – наше завтра.
Є така Алея Слави і в Рожнівській територіальній громаді. На площі перед місцевим ЦНАПом по обидва боки – десятки портретів загиблих Героїв. Як нагадування живим не тільки про ціну мирного життя у віддалених від зони бойових дій регіонах, а й про постійну потребу допомоги фронту. Алея пам’яті закликає не забувати про Героїв, їхні родини. Та тих захисників, які мужньо борються з ворогом.
“Важлива посилка – вже в дорозі до захисників, – інформують на сайті Рожнівської сільської ради. – Щиро дякуємо працівникам “Незалежність” в Антверпені, яке діє при храмі святих Михаїла і Петра УГКЦ, а також отцю Руслану Піху – за щире серце, турботу і постійну підтримку українських воїнів. Завдяки вашій ініціативі та жертовності було передано 1150 євро, які спрямовано на закупівлю коліс і дисків для потреб наших захисників. Ця допомога – не просто матеріальна підтримка, це знак єдності, вдячності й сили нашого народу. Просимо не зупинятися! Допомога потрібна щодня. Саме вона рятує життя та наближає Перемогу”.
Це тільки останній запис із численних – на сайті громади та відповідній сторінці в соціальній мережі. До благодійності долучаються й батьки загиблих Героїв. Приміром, Петро та Марія Данилюки із Рожнева три роки поспіль після загибелі свого сина Петра щомісяця роблять пожертви на потреби ОГШБ “Едельвейс”, де служив захисник.
Він загинув під час мінометного обстрілу 15 березня 2022 року поблизу села Ситняки на Київщині, де виконував бойове завдання у складі артилерійського дивізіону. Поховали Героя в рідному селі, а його портрет – на Алеї Слави.
“Рожнівська територіальна громада втратила вже 24 своїх мужніх синів, – повідомив заступник сільського голови Мирослав Погрибенник. – Ще 15 захисників вважаються зниклими безвісти. Опікуємося їхніми родинами. Приміром, наша сільська рада спільно із обласною держадміністрацією організували виїзд мешканців громади із числа родин наших Героїв до місць історичної пам’яті: до криївки “Черемош”, музей Степана Бандери в селі Старий Угринів, Гошівського монастиря. Побували й на Скеля Довбуша в Бубнищі. Поїздка стала нагодою вшанувати полеглих, відчути плече громади й провести день разом”.
В Рожнівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини працює фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Оксана Луканюк До неї за допомогою можуть звертатися ветерани війни, учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, члени сімей загиблих Героїв, добровольці та інші особи, які мають статус, пов’язаний із захистом України.
Фахівець надає допомогу з питань:
- супроводу до медичних фахівців;
- організації проходження медоглядів та реабілітаційних заходів;
- сприяння у призначенні та отриманні медичних, соціальних та реабілітаційних послуг;
- консультування з питань пільг і державних гарантій для ветеранів та їхніх родин;
- координації з іншими службами та установами, які опікуються питаннями ветеранів.
Серед ветеранів Рожнівської громади – Володимир Петринич. Він став до лав захисників у перші дні війни. Мирослав Погрибенник розповідає, що попри інвалідність, колишній боєць займається волонтерством, організовує збори необхідного для потреб ЗСУ.
“Добровольцем став на захист Вітчизни, відгукнувся на заклик стати до лав Збройних Сил на початку повномасштабного вторгнення, – розповів Володимир Петринич. – Воював на Житомирщині, Київщині, на Донецькому напрямку. В 2022 році після ворожого ракетного обстрілу отримав множинне поранення: одразу відірвало праву ногу. На щастя, вчасно евакуювали, адже була сильна кровотеча. Опісля осколки виявили в нирках та легенях”.
Володимир спочатку не сказав дружині про важке поранення. Тетяна має інвалідність, тай син Мирослав – інвалід дитинства. Отож шкодував їх. Каже, що прагнув якомога швидше завершити лікування. Протезування робили у Вінниці державним коштом.
“Став на ноги десь через півроку, – пригадує Володимир. – Даю собі раду в побуті, сам воджу звичайну автівку. Прагну підтримати інших ветеранів: щоб навіть після важких поранень не падали духом. Звісно, хотілось би в реабілітаційний центр потрапити – не тільки підлікуватися, а й поспілкуватися з іншими”.
Ветеран займається волонтерством, адже добре знає потреби захисників. Контактує із бійцями з громади та зі своєї частини. Не забуває й про підтримку родин загиблих Героїв: бодай добрим словом, увагою.
“Коли ми йдемо повз Алею Героїв, вони дивляться нам у вічі. В цих очах – віра в Україну. І кожен із нас має дати відповідь: чи гідні ми цієї віри? Бо кожен погляд із цих портретів – ніби мовчазна присяга. Вони вже віддали життя за нашу свободу. Тепер наш обов’язок – берегти їхню пам’ять, продовжувати їхню боротьбу та допомагати тим, хто тримає небо над Україною”, – акцентує Володимир Петринич.
Людмила Стражник. Фото авторки
Оперативні новини у TELEGRAM
