Одинадцятого листопада Польська Республіка відзначає День незалежності. Останнім часом до цієї держави посилена увага міжнародної спільноти в розрізі російсько-української війни. Адже те, як будує взаємовідносини сусідня з Україною країна, є знаковим для політиків і пересічних громадян з інших держав Європи.
Зміни в умовах прийому українських біженців
“Станом на 31 березня 2025 року понад 4,26 мільйона громадян країн, що не входять до ЄС, які втекли з України внаслідок російської агресії проти України, мали тимчасовий статус захисту в Євросоюзі”, – такі останні офіційні дані є на сайті https://ec.europa.eu/.
- Країнами ЄС, що приймають найбільшу кількість осіб, які отримали тимчасовий захист з України, є Німеччина (1 184 890 осіб; 27,8% від загальної кількості осіб у ЄС), Польща (997 120 осіб; 23,4%) та Чехія (365 055 осіб; 8,6%).
- Порівняно з кінцем лютого 2025-го загальна кількість осіб, які перебували під тимчасовим захистом у ЄС на кінець березня, зменшилася на 45 455 (-1,1%).
- Найбільше зменшення зафіксовано в Чехії (-32 695; -8,2%), Швеції (-20 505; -43,2%) та Литві (-4 845; -9,9%). Це значною мірою пояснюється тим, що статуси тимчасового захисту закінчувалися у березні 2025 року. Деякі особи могли бути тимчасово виключені під час їхнього поновлення.
- Кількість осіб, які перебувають під тимчасовим захистом, зросла у 18 країнах ЄС, причому найбільше абсолютне зростання спостерігалося в Німеччині (+7 090; +0,6%), Польщі (+2 330, +0,2%) та Іспанії (+2 275; +1,0%).
Попри те, що термін легального перебування у Польській Республіці для біженців через збройний конфлікт на території України – до 4 березня 2026 року, кінцевий термін їх прийняття до центрів колективного розміщення завершився 31 жовтня 2025-го, за винятком вразливих груп населення.
Отож із 1 листопада на допомогу в розмірі 15 злотих на добу можуть розраховувати діти з багатодітних сімей, жінки-пенсіонери віком 60+ та чоловіки – 65+, а також особи з довідкою про інвалідність або помірний чи значний ступінь інвалідності.
“Умови отримання допомоги 800+ уточнюються таким чином, щоб вона також виплачувалася дітям, які закінчили повну середню школу до 18 років та виконують зобов’язання навчатися, відвідуючи університет або курси професійної кваліфікації”, – інформує сайт https://www.portalsamorzadowy із посиланням на Міністерство внутрішніх справ та адміністрації Республіки Польща.
На цьому ж ресурсі повідомляють, що школи з додатковими класами для українців можуть виділяти вчителям понаднормову роботу. Буде продовжено підтримку органів місцевого самоврядування у виконанні додаткових освітніх завдань, пов’язаних із навчанням, вихованням та піклуванням про дітей та учнів, які є громадянами України.
Всесвіт справді чує все – що віддаємо, те й отримуємо
Про життя в Польщі спілкуємося з Уляною Воробець – львівською журналісткою, яка перебуває в сусідній країні понад 10 років, разом із чотирма своїми дітьми. Тож на собі відчула всі проблеми адаптації до умов життя в іншій державі та може порівняти, як то було до 2022-го й після.
Отож точка відліку для Уляни в Польщі – 2015 рік. То був важкий час: для виїзду на роботу необхідно було шукати посередників і платити за вакансії. Крім цього, для виїзду за кордон треба було візу, а для візи – запрошення.
“Польська “карта побиту” в Сілезькому воєводстві – це взагалі розкіш чекати рік, два, і стільки ж часу ти не можеш виїхати нікуди поза межі Польщі, – розповідає Уляна. – Попри труднощі я зуміла самотужки не тільки дати раду малечі, але й створила в місті Бельсько-Бяла Ініціативну групу, яка об’єднала місцевих українців. Разом із екс-депутаткою до Європарламенту Гражиною Станішевською ми майже 10 років проводимо етнофестивалі та інтеграційні польсько-українські зустрічі”.
За активну суспільну діяльність Уляна Воробець у 2017-му отримала номінацію “Людина року” газети Виборчої. Того ж року – почесне звання “Особистість року” від медіаресурсу “Дженнік Заходні”. А цьогоріч у вересні – статус “Перлина Подбескідзе”, і на додачу до всього отримала запрошення на навчальну поїздку до Європарламенту у Брюсселі.
“За цей час – багато проектів: інтеграційні зустрічі, консультації, коучинг для дорослих, середня школа, легалізація іноземців, журналістика та соціальна робота. Тисячі історій і ще більше людських доль розгорнулися протягом багатьох років, – роздумує Уляна. – Іноді я задавалась питанням, чи все це має сенс… Нині знаю, що воно того варте! Бо я потрапила у надзвичайний всесвіт жінок – сповнений енергії та натхнення. Дякую колегам – українцям і полякам – за віру та підтримку. Дякую моїм дітям, бо саме вони мене найбільше мотивують. Щодня моя робота – це історії людей, які шукають свій шлях: легалізація, документи, нове життя. Всесвіт справді чує все – що віддаємо, те й отримуємо”.
Уляна отримала в Польщі не одну післядипломну освіту, а від початку повномасштабного вторгнення здійснює важливу роботу щодо інтеграції біженців з України. Надає правову допомогу, є освітньою менторкою та викладає у польській школі.
Освіта по-польськи
“Ті, хто приїхав до Польщі до 2022 року, знають, як важко все тут давалося, – наголошує Уляна. – Тепер же багато нарікають на поляків. А пригадаймо, якою турботою огорнули тут гнаних війною українців! Відкрили і свої серця і двері своїх домівок. Станом на 2023 рік у Польщі перебувало понад півтора мільйона українських біженців, які отримали тимчасовий захист або інші форми допомоги. Ситуація постійно змінюється. Зараз тут багато жінок і дітей до 18-и років. Тепер – ще й потік українських юнаків віком до 23 років. А люди приїжджають різні. Тож і ставлення поляків так само змінюється”.
Звісно, переважна більшість українців – законослухняні громадяни, які взялися за роботу, відкривають власні фірми, навчаються, набувають нових навиків, щоб опісля застосувати їх у себе вдома. А ще прагнуть інтегруватися у польське суспільство.
“Але є випадки ігнорування чи обходу законодавства, і то стосується не тільки українців, а й інших іноземців, – стверджує Уляна. – Буває, що діти ніде не навчаються. Біженці шукали оправдання – війну. А Польща була настільки лояльною до нашої держави, що дозволила освіту онлайн в українських школах. Батьки іноді зловживали цим і надавали фальшиві довідки. Десь ці факти і спонукали польську владу ввести цьогоріч освітній закон, зокрема й щодо обов’язкового навчання у польських школах”.
Раніше іноземці, зокрема й українці, навіть без знання мови вступали до навчальних закладів і вже там освоювали польську. У післяліцейних (поліцеальних) школах навчалися дорослі, яким потрібен певний рівень знання мови для отримання картки постійного перебування та додаткова освіта безкоштовно. Десь були і зловживання: люди шукали якихось посередників для вступу у виші. Хтось на тому заробляв. Тепер зменшили квоту для всіх іноземців, а не тільки для українців.
“Непорядні іноземці хімічили завжди, то й самі винні, що дійшло до такого закону, – коментує Уляна. – Багато кому ці афери тепер урвалися. Але через них законослухняні люди, що дійсно хочуть вчитися, адже мають зараз бар’єр у вигляді обов’язкового сертифікату на знання польської мови В1 для поліцеальної школи і В2 – для ВНЗ. Його можна отримати тричі на рік – у лютому, червні і листопаді. Тож хто не мав на початку вересня сертифікату – пролетів з навчанням”.
У Польщі навчання триває 12 або 13 років. Після 8 класів початкової (базової) школи діти подаються до середніх шкіл. Вони можуть вибрати до трьох навчальних закладів, а рекрутація проходить у кілька етапів – із травня до липня, коли оголошуються результати. Потім відбувається другий тур. У першому турі беруть участь лише випускники польських шкіл, а іноземці, які закінчили школу за кордоном, можуть подаватися лише у другому етапі.
Типи середніх шкіл у Польщі:
- ліцей – навчання триває 4 роки (аналог наших 11 класів);
- технікум – 5 років навчання, поєднує середню освіту з отриманням професії;
- заводова школа (професійна) – 3 роки, лише професія без повної середньої освіти.
У Польщі навчання є обов’язковим до 18 років. Цей обов’язок пов’язаний із виплатою допомоги “800+”: з нового року батьки зможуть її отримувати лише за умови, що працюють мінімум на ½ ставки або є активними на ринку праці.
“Тут інша ментальність, – пояснює Уляна. – Якщо в Україні престижно мати одну, а то й дві вищі освіти, але покласти диплом “на поличку” і працювати не за здобутим фахом, то тут молодь шанує свій час. Люди свідомо обирають професію, і вчитися ніколи не пізно. Я юридичні навички здобула в 33 роки, а педагогічний закінчила в 40. Приміром, мій син хотів працювати, то перевівся з ліцею до вечірньої школи, навчався два рази в тиждень. Додатково захоплювався електрикою, тому зробив сертифікат SEP, готується зараз до вступу в університет на напрямок “відновлювальна енергія”. А старша дочка після навчання в професійному ліцеї отримала аж два дипломи, але цього їй замало: по дорозі – ще декілька курсів зовсім в іншому напрямку. Вона готується до вступу в університет на психолога, а зараз відвідує заняття ерготерапії”.
У Польщі діти вчаться довго, бо тоді виплати отримують більші. Якщо навчаєшся до 26 років, можна не сплачувати податків: тобто, скажімо, мінімальну зарплату отримувати повністю, 4666 злотих, а не 3500, як інші. Так, податки тут немалі. До 18 років навчання обов’язкове, далі – за бажанням. Часто наші українські діти, як тільки стукне 18, кидають навчання. Частина тихенько вже зробила собі документи про середню освіту в Україні, а частина має лише 9 класів і незакінчений ліцей. Діти хочуть грошей і йдуть працювати. До речі, якщо до 18-и дитина не вчиться в Польській школі, то їхні батьки не матимуть отих виплат на дітей 800+.
Подолати ворожнечу
Чи помітне за останній рік погіршення у ставленні до українців? Уляна порівнює з тим, як приїхала до маленького польського містечка 10 років тому. В Бельско Бяле не те що українців – іноземців було небагато.
“Іду якось у товаристві молодого польського подружжя й тут чую біля вокзалу, як інші поляки-перехожі говорять між собою, вказуючи на групу людей, що розмовляли українською: “О, Боже, українці!”, – пригадує ті часи Уляна. – Полька в остраху, ледь не в паніці: “О, Боже, о, Боже, матко, українци…”. Думаю: що сталося? А вони: пані не знає, хто такі українці? Я кажу своїм новим знайомим, що я також українка. А вона – не може бути, ти ж нормальна. І я собі подумала, що такий образ українця – то, напевне, складна свідомість. Почала досліджувати і так створила групу у ФБ. Познайомилася з панею Гражиною Станішевською, і ми почали знайомити поляків з Україною, але на іншому рівні: не на призматі історичних подій, а нашої культури, щоб дати зрозуміти, хто ми є. Бо історію треба шанувати, але нею не можна нею жити.”
Почали з гастрокультури і концертів. Це різні польсько-українські фестивалі для ознайомлення з українськими та польськими звичаями звичаями і традиціями. Багато ініціатив Уляна проводить благодійно, за власний кошт та із залученням меценатів.
“І так поступово ми будували мости між поляками та українцями, – стверджує Уляна. – Запанував спокій. А через 10 років, у 2025-му, виборча кампанія у Польщі все знову порушує: політики навмисне загострюють польсько-українське питання і будують собі на цьому рейтинги. Однак чимало накручують і в Україні. Треба тримати баланс між патріотизмом і націоналізмом. Деякі наші партії, політики, релігійні лідери так само мусують події. Бо пробудити ненависть дуже легко, а заспокоїти важко. Бо потім люди вже не розуміють межі”.
Уляна додає, що наші країни – ментально складні. Українці нарікають на поляків у Польщі, а себе не бачать.
“Поляки, які живуть в Україні від народження і мають право на проживання: їм також кажуть “випердати” до Польщі, – підтверджує сказане Уляна. – Ми, українці, маємо проблеми з собою, тільки їх не бачимо. Колега-поляк каже: “Я тобі українські нарізки зроблю з Фейсбука: жодної різниці з польськими”. Але комусь же вигідно робити українсько-польську інформаційну війну… Що головне: дуже багато українців теж ведуться на провокації: йдуть на все заради заробітку. Працюють боти, російська пропаганда, технології, агентура… Було кілька справ у Польщі, де мітки ставили чи інше… Прикро що часто в цьому замішані українці, заради грошей: за одну букву дають 50 євро… А ще є Телеграмканали, де самі шукають потенційних жертв. Та й українці іноді самі зливають інформацію. Й оце все читає москва: коментарі людей, де без газу, без світла, як люди реагують. А ще вражені ракетами об’єкти показують, коли й де потрапили… Люди не розуміють: як можна в російських аккаунтах видавати військову інформацію…”.
Тож, перш ніж дивитися на сусіда і бачити скалку в його оці, варто помітити колоду у своєму, як мовиться у відомому прислів’ї. Тож краще звертати увагу на позитив в українсько-польських відносинах, а його, з досвіду Уляни Воробець, набагато більше.
А що кажуть політики?
Осінь має історичний контекст в українсько-польських відносинах – це вшанування памʼяті українців, примусово виселених із Польщі в 1944-1951 роках. Як відомо, 9 вересня 1944 року УРСР та Польща уклали угоду про “взаємний обмін населенням”, внаслідок якої майже 700 тисяч українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини були примусово виселені зі своїх домівок.
“Примусове переселення українців супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей, – інформує Посольство України у Польщі за матеріалами Українського інституту національної пам’яті. – В радянській Україні їх розселили на території 17 областей – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв. Продовженням депортації українців стала акція “Вісла”, проведена польським комуністичним режимом”.
Однак у сьогоденні актуальним є посилення співпраці в розрізі нової російської загрози.
“Основна увага – посилення оборонної співпраці для подолання спільних безпекових викликів, – повідомив Міністр оборони України Денис Шмигаль на своїй сторінці в соціальній мережі. – росія обрала стратегію ескалації гібридної агресії, загрожуючи всім країнам Європи. Саме тому ми шукаємо спільні рішення, які підвищать обороноздатність як України, так і її європейських партнерів. Україна готова ділитися з союзниками досвідом боротьби з безпілотниками, обмінюватися технологіями та запускати спільні підприємства в межах проєктів Build in Ukraine та Build with Ukraine. Водночас Польща зацікавлена у спільному виробництві дронів та далекобійних засобів, зокрема балістичних ракет. Від імені наших воїнів дякую за послідовну та всебічну підтримку, яку Польща надає від початку російської агресії”.
А позаяк темою нашої публікації були здебільшого питання освіти, тож завершимо її ось такою інформацією.
“Україна продовжує ділитися історіями своїх підлітків зі світом і запрошує долучитися до глобальної ініціативи – Уроку миру “Знімки з України: нерозказані історії підлітків”, створеної в рамках П’ятого Саміту перших леді та джентльменів, – інформують на сайті Посольства України в Республіці Польща. – Матеріали доступні польською мовою за посиланням: https://summitflg.org/…/migawki-z-ukrainy…/. Через історії українських ровесників школярі з усього світу можуть дізнатися, як виглядає підліткове життя під час війни – навчання в укриттях, життя далеко від дому, відновлення шкільних спільнот після втрат”.
Людмила Стражник. Фото надані Уляною Воробець
Оперативні новини у TELEGRAM
