Ранок за будь-якої пори року та погоди заслужений художник України Богдан Кузів розпочинає о 5:50. А вже о шостій ранку на стадіоні навпроти власного будинку йде на розминку. Разом із друзями-сусідами намотують щодня до п’яти кілометрів.
Позитив – як енергія полотна
“Маю гарні приклади: моя бабуся Дарія дожила до сторіччя та й мама – до 89 років, – розповідає митець. – І сам не здаюся, бо аніскілечки не відчуваю свої шістдесят. Тримаю себе у формі та не вірю паспорту, бо в душі – молодість, як і в кожного художника. Більше позитивних емоцій – і це відображається на фізичному стані”.
Богдан розповідає про дитинство, яке неодмінно проводив у бабусі в селі Озеряни неподалік Бурштина. У четвертому класі вступив до Івано-Франківської художньої школи, то ж літні канікули ставали суцільним позитивом і натхненням для малювання.
“Закладене з дитинства дало відбиток на все життя. Бабуся водила мене всюди: на озеро, до ліщинового лісу, на місцеві галявини. Сама – суцільний живчик, до кінця життя ні таблеток якихось, ні уколів. То й мені передавала ту енергію. А ще навчила прищеплювати дерева, – каже співрозмовник. – І серед природи я насичувався. Так само дякую мамі, що помітила мої здібності до малярства й відвела до художньої школи. Там був великий вступний конкурс і набір уже завершили, але директор подивився на мої роботи й запросив навчатися”.
Мистецтво, що змінює стан
Хлопчик не пропускав занять у художній школі навіть якщо хворів. Наставники, зокрема відомі художники Микола Вечірко та Орест Заборський, мали підхід до здібного учня, рано помітили його талант і запропонували після 5 класу вступити до школи-інтернату при Київському художньому інституті.
“Мама не заперечувала, але як мені, дитині, було відважитися на переїзд до столиці? Та хто зна, як би склався тоді творчий шлях, адже престижний заклад давав відповідну навчальну базу. А освіта – велика справа”, – роздумує Богдан Кузів.
Юнак завжди був зачарований мистецтвом. Мама передплачувала йому ілюстрований журнал “Юний художник”. А згодом саме творчість врятувала Богдана Кузіва від Афганістану: під час служби в армії був картографом.
Творчі межі один одного не переходимо
Після демобілізації Богдан Кузів отримав вищу художню освіту в Івано-Франківському педінституті і далі пов’язав своє життя з творчістю.
Із дружиною Оксаною, журналісткою і відомою письменницею, мають сина, теж художника. Як каже митець, син – то найкращий Божий проект.
“Те, що наш Орест – реалізований художник, завдячую своєму колишньому вчителю Оресту Заборському, який виплекав у синові необхідні для митця навики, – додає Богдан Кузів. – Орест після третього курсу Прикарпатського університету перевівся до Київської академії мистецтв. Згодом закінчив магістратуру Львівської академії мистецтв. Дружина Каріна всіляко його підтримує: вже вивчила всі ази живопису, зрештою, як і моя дружина Оксана. Це надважливо для художника – мати свого домашнього критика й порадника, хоч творчі межі один одного не переходимо”.
Богдан Кузів разом із дружиною Оксаною мешкають зараз в Угорниках. Мають виплеканий палісадник, де майже всі дерева господар нащепив сам, а ще доглянутий виноградник, квітник. Відпочинок для душі та натхнення для творчості.
“На початку нашого подружнього життя я їздив до Польщі, де в Татрах заробляв малярством, адже треба було утримувати сім’ю, – акцентує художник. – І, дякувати Богу, на художньому ремеслі тримаємося. А з творчих експедицій найбільше запам’яталися Афіни, де ми разом із Оксаною та сином Орестом були протягом десяти днів. То випадок долі. Я робив персональну виставку в музейному комплексі “Давній Галич”, мої роботи помітив тодішній директор Львівської картинної галереї Борис Возницький. Їх за карпатською тематикою відібрали на міжнародну виставку в українському посольстві Грецької Республіки. То був 2012 рік, запрошені на презентацію нашого національного мистецтва 22 посли з різних країн – неабияка подія! А ми вже скільки там набралися вражень та емоцій, а головне – творчих ідей”.
Натхнення Богдан Кузів плекає насамперед у природі. Його пейзажні роботи впізнавані та є в багатьох вітчизняних музеях, численних приватних колекціях у нашій країні та за кордоном.
“Люблю сюжетні роботи, – каже митець. – От наближається Різдво, то це надихає на творчість. Я емоційний: зображаю святковий настрій людей, їду в Карпати за позитивом. Там народні обряди, гуцульський побут, пісні, колядки, вбрання, устрій. Козацьку історичну тематику вклинюю неспроста, особливо тепер, коли ворог прагне присвоїти собі наші національні надбання. А влітку виїжджаю на пленери. Цікаво спостерігати, як кожен художник по-своєму передає пейзажі. Одні від одних вчимося, надихаємося”.
Післясмак виставки
До свого 60-річного Ювілею Богдан Кузів підготував персональну імпрезу “Мелодія живопису” у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України, яка триватиме до 15 грудня. А це 66 різнопланових полотен – своєрідний підсумок творчої діяльності.
Привітав митця із вагомою подією міський голова Руслан Марцінків, який вручив художнику відзнаку “Гордість Івано-Франківської громади”.
“Богдан Кузів представив добірку робіт, які поєднують колір, емоції та справжню любов до рідного краю, – сказав Руслан Марцінків. – Тішить, що митці продовжують творити й розвивати франківське мистецьке середовище. Такі події роблять наше місто ще теплішим і культурно багатшим. Раджу знайти час і завітати – бо це варто побачити на власні очі”.
Добрі слова на адресу ювіляра лунали із уст ректора Університету Короля Данила Мирослава Луцького та першого проректора УКД Михайла Косьмія, голови ГО “Мистецьке Братство Івано-Франківська” Ігоря Роп’яника. Привітали митця очільниця обласної організації НСХУ Світлана Повшик, колеги-художники, мистецтвознавці, журналісти, родина та друзі. А із зали засідань Верховної Ради – народна депутатка Оксана Савчук.
Учасниця “Мистецького братства” Наталія Іванюк відзначила, що твори Богдана Кузіва вирізняються вишуканою культурою письма, майстерним володінням світлотінню і тонким відчуттям кольору.
“У кожному полотні – благородна стриманість, продумана гармонія і здатність передати велич простору, що відкривається погляду мов урочисте одкровення природи, – наголошує п. Наталія. – Краєвиди під його пензлем набувають знакової символічності, стають духовним осердям композицій і несуть у собі ту любов, яку можна вкласти лише в те, що справді дороге серцю”.
“Ми не спортсмени – хто перший прийде на дистанції, – усміхається митець. – Тішуся, коли приходжу на виставки колег. Це дає стимул. Кожен художник має свій стиль, напрям: хтось у тебе вчиться, ти в когось”.
“Митець ніколи не стоїть на місці, а повинен розвиватися. Тож і сам аналізую, чи є прогрес, і думка колег важлива. У художників своя азбука. Хочеться, щоб кожен глядач почерпнув для себе закладену в роботах емоційну алхімію мистецтва”, – підсумовує Богдан Кузів.
Читайте також:
Оперативні новини у TELEGRAM
