Великдень — одне з найсвітліших християнських свят — для воїнів Української повстанської армії у середині ХХ століття мав особливе, глибоко символічне значення.
У 1944–1950 роках, коли боротьба за незалежність України точилася у лісах і горах, це свято ставало не лише релігійною подією, а й моментом єдності, надії та віри у перемогу.
Рідкісні фотографії тих років зберегли унікальні миті: повстанці за святковим столом просто неба, зі зброєю на плечах, серед карпатських лісів. Стіл зі зрубу, хвоя замість скатертини, освячені паски та писанки — і поруч постійна небезпека.
Великдень під гуркіт фронту
Весна 1944 року. Карпати, Чорний ліс. Фронт наближається, чути канонаду важкої артилерії. Саме в таких умовах сотня повстанців під командуванням Різуна готувалася до свят.
У спогадах повстанця Подоляка зберігся живий опис тих подій:
«Із фронту, що присувався до Дністра під Станиславів, чути тяжку гарматну канонаду. Ситуація скрізь напружена. Щодня вичікуємо новин… Серед таких обставин наближаються Великодні свята».
Попри війну, підготовка до свята була ретельною. У Великодню суботу табір «кипів, як у вулику»: одні чистили зброю, інші прикрашали колиби хвойними гілками, ще інші будували імпровізовану каплицю для богослужіння.
Куховарки готували їжу на цілу сотню бійців, адже очікували і гостей. З навколишніх сіл прибували вози з дарунками: паски, ковбаси, інші святкові страви.
Польова служба Божа і святковий стіл
Великодня неділя починалася зі спільної молитви. Вишикувана сотня повстанців стояла перед каплицею, де священник відправляв польову Службу Божу.
У проповіді звучали слова, які підтримували дух бійців:
«Вам припала честь і обов’язок здобути Україні волю. Христос воскрес — воскресне Україна».
Після служби повстанці, «наче одна велика родина», сідали до святкового столу. Вони співали, жартували, ділилися новинами — хоча поруч постійно нагадувала про себе війна: лунали постріли і вибухи.
Це були короткі миті радості серед щоденної небезпеки.
Після зими — до боротьби
Як пояснює історик і директор Музей визвольних змагань Ярослав Коретчук, Великдень мав для повстанців ще й практичне значення.
Наприкінці зими бійці виходили з криївок, де перебували малими групами по кілька осіб. Весна ставала часом збору у більші підрозділи. Це була перша нагода за довгий час зустрітися, обмінятися новинами, дізнатися про втрати і зміни.
Водночас це був символічний момент: зиму пережито, боротьба триває.
Від церков до лісів
У 1944–1945 роках, поки радянська влада ще не повністю закріпилася на Західній Україні, повстанці іноді могли святкувати Великдень разом із селянами.
Вони приходили до храмів, брали участь у богослужіннях, а потім гостювали в родинах — фактично так само, як і мирні жителі. Однак після 1945 року ситуація різко змінилася. Через небезпеку облав святкування довелося переносити у ліси.
Там усе відбувалося максимально обережно: частина бійців стояла на варті, інші накривали імпровізовані столи. Замість скатертин використовували хвойні гілки, але традиційні страви залишалися незмінними.
Підтримка людей і великодні бофони
Важливу роль у святкуванні відігравали місцеві жителі. Саме вони приносили повстанцям освячені продукти.
Існувало кілька способів допомоги:
- родичі та друзі готували окремі кошики для бійців;
- члени підпілля передавали продукти через зв’язкових;
- після освячення біля церков люди ділилися частиною своїх великодніх кошиків.
Крім того, Організація українських націоналістів випускала спеціальні великодні бофони — своєрідні грошові документи. Їх поширювали серед населення, збираючи кошти на потреби повстанців, зокрема й на святкування.
Усмішки попри війну
На збережених фотографіях повстанці усміхаються. Їхні святкові столи скромні, поруч — зброя, а навколо — ліс і небезпека. Та попри все, у цих світлинах відчувається головне — віра.
Віра у те, що навіть у найтемніші часи життя перемагає. Віра у те, що Україна воскресне. І, як показала історія, вони не помилилися.
