Людмила Гургач-Радко, лаборантка екстреної медичної служби з Чорткова, що на Тернопільщині, у час пандемії відновлює фізичні та моральні сили, розмальовуючи стареньку родинну хату.
Про мистецтво та непрості будні медичної лаборантки жінка розповіла журналістці ПІК.
«Малюванням, вишиванням та в’язанням шпицями я захоплююся ще з дитинства. Згодом почала плести прикраси з бісеру. Після навчання аж у Запоріжжі, здобула фах фельдшерки-лаборантки, повернулася до Чорткова. Зараз працюю лаборанткою в комунальному некомерційному підприємстві «Чортківська центральна комунальна райлікарня». Робота мені подобається, та коли світ та Україну охопила пандемія, стало важко», – розповідає Людмила.
Так, у цей непростий час сотні медиків покинули роботу. Пані Людмила про це навіть не думала. Сили жінка відновлює, реставруючи та прикрашаючи родинну хату свого чоловіка – в селі Босири Гусятинської ОТГ.
«У цій хаті жив ще Ілля Пуцинтело, прадід мого чоловіка, який був офіцером австро-угорської армії, а згодом поважним та багатим господарем. Він мав багато землі та ось цю, на той час велику садибу. До речі, на цю хату збереглася страховка, датована 1916-им роком. А це означає, що саме помешкання було збудовано ще на рік-два раніше», – розповідає Людмила Гургач-Радко.
Хата – на дві кімнати, є коридор та невеличка кухня, опалення пічне, усі зручності – надворі. Але щось докорінно переробляти «під сучасність» родина не збирається. Каже, що в цій хаті, якій понад 100 років, вони відчувають себе навіть здоровішими.
«У березні 2020-ого, коли в Україні був жорсткий карантин, і всім медикам, та й мені було важко, гнітила невідомість, я взялася розмальовувати зовнішні стіни хати, бо давно міряла це зробити. Розмальовувала в стилі наївного мистецтва. Зобразила переважно квіти, а на задній, найбільшій, суцільній стіні, де немає вікон, намалювала гори, нашу річку Дністер, сонце, трави. Згодом ще й розмалювала паркан, криницю», – розповідає Людмила Гургач-Радко.
Для прикрашання хати жінка використала червону, жовту, оранжеву, зелену, синю фарби. Темних барв уникала. Через кілька місяців фарби від сонця та дощів трохи потемніли.
«Це закономірно. Наші предки двічі, а то й тричі на рік, підмазували та підмальовували хати. Буду так робити і я», – пояснює лаборантка-мисткиня.
Жінка додає, що в селі Босири є багато таких хат, які можна розмалювати та ще й туристів приймати. Щоправда, чимало господ стоять пустками. У Босирах зараз проживають понад 70 осіб, а колись мешкало до 600.
Місцевість гарна, але віддалена: до Чорткова – 47. У родинній розмальованій хаті жінка готова після пандемії приймати відпочивальників та проводити різноманітні майстер-класи, адже пані Людмила — багатогранна мисткиня.
Найбільше її знають як бісероплетільницю, з-під рук якої виходять чоловічі краватки, прикраси для капелюхів, пояси. Плете вона й жіночі кулони, кольє, сережки, очілки (стрічки з бісеру, які пов’язують на голову), паски для годинників. А ще робить за давніми зразками «кризи»– широкі лемківські нагрудні прикраси, сучасні весільні атрибути та прикраси для молодят, вишиває бісером рушники, картини. До того ж займається східними танцями та співає в аматорському народному хорі медиків «Галичина».
«У мене стільки багато захоплень та майбутніх справ, що часу на депресію анітрохи немає»,– мовить, сміючись, лаборантка-мисткиня. І відчуваєш, як її зайнятість та устремління відганяють навіть думки про жорстокий вірус.
Злата ЛЕМІШ.
Фото з архіву Людмили Гургач-Радко.
Читайте також:
Металеві прикраси Христини Фарилюк з Франківщини беруть за живе (ФОТО)
Скульптурний зоопарк різьбяра Івана Мисюги з Прикарпаття
Шедеври Прикарпаття: шоколадні цукерки авторської роботи Яни Лейбюк (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
