Святвечір на Гуцульщині – це завжди по-божому зворушливо.
6 січня – Надвечір’я Різдва Христового. Наприкінці цього дня, за давніми традиціями, українці сідають за святу вечерю. Збираються великими і малими родинами, готують пісні страви, згадують минулий рік, родичів, які відійшли у засвіти та обговорюють плани на наступний рік, наприкінці вечері -колядують. На Прикарпатті збереглися давні традиції, особливо їх багато на Гуцульщині.
Сюди, щоб побачити «справжню» святу вечерю їдуть туристи з різних куточків України та закордону.
Чим особливе надвечір’я Різдва у карпатських селах, журналістка ПІК дізнавалася у Галини Кутащук етнографині, наукової співробітниці історико-краєзнавчого музею «Гуцульщина».
«У моїй родині завжди дотримувалися різдвяних традицій. Так зранку аж допоки не сіли до вечері всі стараються нічого не їсти і навіть не пити води. Виняток може бути для старших людей та маленьких дітей. Витримати це непросто, адже в цей день варяться та смажаться святкові смаколики»,— каже пані Галина. Протягом дня 6 січня не можна сваритися, кричати, аби увесь рік був тихим та мирним.
А ще не можна нічого нікому позичати і самим не ходити «по сіль до сусідки». Чоловіки 6 січня також мають багато роботи. Вони порядкують на подвір’ї та заготовлюють на три дні їжу для худоби. Ближче до вечора у оселях батьків збирається вся родина, бо хто не приїде на Cвятвечір додому, то увесь рік буде «по світах блукати».
Прикметно, що на Гуцульщині, люди не сідають вечеряти, допоки не дали скуштувати святвечірніх страв, приправлених дрібкою цукру, худобі, коням та домашній птиці. Залежно що в кого є. Щоправда свиням різдвяних смаколиків не дають. Вочевидь, за давніми віруваннями, свиня вважалася нечистою твариною.
«За повір’ями, у ніч перед Різдвом тварини можуть розмовляти людською мовою. Вони розповідають новонародженому Ісусові, як про них увесь рік і зокрема у цей день господарі піклувалися. Якщо хтось поскаржиться, то не бути горе-господарю щасливим, він не матиме урожаю та приплоду худоби. А якщо хтось з людей почує, як кінь чи корова розмовляють, то оніміють», – продовжує співрозмовниця.
Нагодувавши худобу, господар заносить та кладе на і під стіл сіно. Господиня обмотує стіл червоними стрічками або нитками, на 4 кутах кладе головки часнику — це обереги від злих сил. Дехто ще й зав’язує міцний шнур у вузли, та сідає на нього, приказуючи: «Аби так мої вороги мовчали, як ці вузли мовчать!».
Далі жінки та дівчата з родини розстелюють святкову скатертину-обрус, виставляють три калачі, свічку, та 12 страв. Прикметно, що здавна карпатські горян не прикрашали ялинку та не ставили дідуха. Хоча нині в гуцульських господах є ці новорічно-різдвяні атрибути. Та хто дотримується прадідівських традицій, ані ялинки, ані дідуха не ставлять. Перед тим, як сісти вечеряти, діти несуть святвечірні страви, старшим родичам або хресним.
- Коли на небі з’являється перша зоря, починається вечеря. У родині Кутащук на столі це такі страви:
1. Кутя (варена на воді пшениця, заправлена потовченими грецькими горіхами, збитим маком, зі шматочками халви та заправлена медом)
2. Голубці з квашеної капусти з начинкою з рису, або кукурудзяної крупи з підливою з олії і часнику
3. Пісний борщ.
4. Вареники з картоплею з підливою із сушених грибів.
5. Вінігрет.
6. Варені сушені гриби, приправлені олією.
7. Варена квасоля із заправкою зі смаженої муки з додаванням часнику.
8. Варена картопля «в мундирах»
9. Мариновані гриби з цибулею в олії.
10. Пампушки смажені на олії.
11. Узвар із сухофруктів (груша, яблуко, чорнослив)
12. Кисіль.
«На столах багатьох родин є ще смажена риба та оселедець. Але ми вже кілька років риби не споживаємо, лише дари землі і лісу, і маємо спокійні роки без втрат та хвороб», – мовить пані Кутащук.
Перед вечерею, якщо в родині є маленькі діти, їх просять залізти під стіл, у сіно та бекати, мекати, іржати, кувікати. Словом, імітувати голоси тих тварин та птиці, яких би хотіли господарі мати у наступному році. далі родина спільно молиться.
Господиня бере невеличку тарілочку, насипає туди по ложці з кожної страви і кладе на вікно. Це «вечеря» для душ всіх родичів, які покинули цей світ.
Першим починає вечерю господар. Він бере ложку куті та..підкидає вгору. За повір’ями, так робили наші предки, аби бджоли роїлися і щоби грошей було стільки, як підкинутих зерен.
Під час вечері ніхто не має права вставати з-за столу та класти на стіл ложку. Її слід тримати в руках, аби ніхто до наступного Різдва в родині не помер.
Повечерявши, знову моляться і колядують. А коли встають з-за столу, то не задувають свічку і залишають увесь посуд, ложки кладуть на крісла. Збирають їх наступного дня.
Неодружені дівчата йдуть після вечері надвір, беруть кілька ложок і та калатають (вдаряють одна об одну) ними. Звідки почується якийсь звук-відповідь, найчастіше це гавкіт собаки, — звідтіля слід чекати у сватів.
Діти та підлітки йдуть колядувати, але не надовго. Бо удосвіта треба йти на святкове різдвяне Богослужіння до церкви.
Злата Леміш.
фото з архіву Галини Кутащук та з мережі Інтернет.
Читайте також:
6 січня 2021: Святий вечір – як сідати з родиною до столу
Коляда на Майзлях: Івано-Франківськ готуюється до традиційного фестивалю (ПРОГРАМА)
Різдво у Львові: святкуватимуть без масових заходів (ФОТО)
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
