Івано-Франківськ

Атовець із позивним «Лесик: «Я не хочу, щоб моя маленька дитина стояла перед окупантами на колінах» (ФОТО)

Піти на війну у 26 років для Володимира було свідомим і самостійним рішенням.

1 2 1

Про польський хліб на українських позиціях, поранення під Дебальцевим, про бойових побратимів, розведення військ, обмін полоненими та про «зомбоящик» журналістам ПІК розповідає учасник АТО Володимир ГЛИЗНЕР.

Отже, знайомтеся:

Володимир Глизнер, родом з Рогатинщини. Воював у складі 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної Закарпатської бригади Сухопутних військ ЗСУ. Під час виходу з Дебальцевого отримав важке поранення. Після реабілітації працював у військкоматі, викладав право та історію у вечірній школі. Тепер очолює відділ соціальної підтримки ветеранів та внутрішньо переміщених осіб Департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА. Активний учасник громадської організації «Івано-Франківське обласне об’єднання воїнів та інвалідів АТО».

Про «відкосити» і мови не було

Піти на війну у 26 років для Володимира було свідомим і самостійним рішенням.

«Я прийняв присягу під час строкової служби й пішов виконувати свій обов’язок. Мене не змушували, була можливість відмовитися. Але я тоді зрозумів: якщо ворога не вдасться зупинити, то він може захопити інші території України. А в мене сім’я. Я не хочу, щоб моя маленька дитина стояла перед окупантами на колінах», – переконливо каже боєць.

3 1

Польський хліб без українського сала

Батальйон, у якому воював прикарпатець, розташовувався у районі Нікішиного, Кам’янки та Ольховатки на Донеччині. Обороняли свої позиції, чергували по дві години на постах. Ні на хвилину не втрачали пильності, знаючи зухвалість і технічну міць окупанта. У самих стрілецької зброї було вдосталь, а бронетехніки таки бракувало. Якщо казати про пайок, то голодні бійці не були, але час від часу їжа була одноманітною.

«Ви знаєте, коли в українця нема на столі хліба з салом, то обід не вдався», – сміється атовець.

Він пригадує, як бійцям вперше привезли польський хліб. Хлопці не знали, що спершу його треба розмочити водою і почекати, поки розбухне. З’їли не приготований, потім шлунки боліли добряче. Зате пощастило, що спали у відносно теплому приміщенні.

Війна – не Counter Strike

5 1

На війні Володимира оточували різні люди. Дехто любив зловживати алкоголем, але за таке карали, перевиховували працею.

«Я ділю добровольців на дві категорії: тих, хто награвся у Counter Strike і захотів перевірити чи насправді все так, як у комп’ютерній грі та тих, хто свідомо прагнув захистити свою країну. З гордістю можу сказати, що під час перших трьох хвиль мобілізації більшість хлопців були патріотично налаштованими та не шукали вигоди. Пізніше щось пішло не так», – ділиться думками атовець.

Він пригадує як важко було втрачати товаришів, тому бійці старалися воєнні будні розбавляти жартами.

Поранення. «Нема вже що перев’язувати»

Володимир воював з кінця 2014-го до лютого 2015 року. Під час виходу із Дебальцевого отримав осколкове поранення у праве плече. Пригадує як забіг у бліндаж і просив побратимів перев’язати рану, а йому відповіли: «Нема вже що перев’язувати». Такий собі чорний гумор. Воїна чекало тривале й дороге лікування, потім – реабілітація, ІІ група інвалідності. Володимир вдячний тим, хто одразу відгукнувся на його біду й поміг грошима на лікування: пану Василю, Олегу Кобзану, Іванці Купер та хірургу Олександру Данилюку.

Дратує байдужість і «диванні герої»

«У тих, хто був на війні, загострене почуття справедливості. Я дратуюсь через байдужість суспільства. Хоча мені вже байдуже до тих, хто сидить у кабаках. Та важко звикнути до нерозуміння людей, коли просимо допомоги. Думаю, то неправильно, що народ забуває про війну», – каже Володимир.
«Дехто дорікає, що хтось має на війні 20-30 тисяч гривень зарплати. Є й так, погоджуюсь. Але не сприймаю, коли кажуть, що за таку суму можна й на будові працювати. Можна, але ж українські території під окупацією. І поки хтось мирно мурує, мають бути й хлопці, які, ризикуючи життям, наближають визволення. Треба, щоб всі ми про це не забували», – додає Володимир.

Честь і звитяга не у бляшаній відзнаці

Останнім часом, окрім диванних героїв атовця нервує бюрократія, з якою раніше не стикався. А також символи, які, на думку атовця, нічого не вартують.

До слова, у 2016 році Володимир Глизнер свідомо відмовився від відзнаки міського голови «За честь і звитягу». Каже: «Це проста бляшка, яка нічого не вартує. Краще б влада більше цікавилася насущними потребами бійців». Проте, за словами прикарпатця, наша область все-таки дбає про своїх бійців.

Зокрема, першою в Україні розробила програму підтримки атовців, знаходить можливість виділяти більше коштів на їхні потреби (цього року близько 9,5 мільйонів гривень).

Міська Асоціація учасників АТО дарує бійцям квартири. Однак залишається потреба у житлі, земельних ділянках, кращому харчуванні у деяких закладах реабілітації, куди атовці отримують путівки.

Бійцям хочеться розуміння та домашніх вареників

2 2

Володимир – волонтер обласного об’єднання воїнів та інвалідів АТО. З небайдужими збирає, зокрема, провіант, постійно потрібний на фронті. Знає, що там бійцям не вистачає насамперед домашньої їжі. Від голубців та вареників ніколи не відмовляються. Тому ці страви обов’язково є у волонтерських вантажах.

Щодо розуміння стратегічних речей на сході, то важко атовцю і його побратимам збагнути, яку стратегію вибудовують владні голови.

Про розведення військ, обмін полоненими та маніпуляції ЗМІ

Володимира обурюють дії теперішньої влади. На його думку, немає вагомих кроків, які б наближали Україну до перемоги у війні з Росією. А розведення військ – це не що інше, як державна зрада.

«Розведення – це нісенітниця. Хлопці боролися, вмирали за кожен метр землі. А тепер на наші позиції заходить ворог», – вважає Глизнер.

Незадоволений атовець й обміном полоненими.

«Згадайте, у полон захопили наших моряків і обміняли на терористів. При цьому українська сторона подає одні списки на обмін, а терористи привозять інших людей, не даючи можливості перевірити їх спецслужбам України», – обурюється Володимир.
«Телевізор зіпсував ХХ століття. Він зомбує людей», – вважає воїн. За його спостереженнями, останнім часом поменшало новин про війну на Сході. «Думаю, це неправильно, що народ не відчуває війни, що його від цього відмежували», – констатує Володимир.

Атовець вважає, що цьому посприяло й заблокування деяких українських телеканалів, хоча російські залишилися. Навіть український ефір заполонили проросійські програми, все більше звучить російська мова. Володимир пригадує як в зоні бойових дій хлопцям приходили СМС російською «ваш ротный убежал». Це для того, щоб дезінформувати, підірвати бойовий дух.

Війна забрала у Володимира частину здоров’я, але подарувала друзів-атовців, які стали для нього, сім’єю, родиною, широким колом побратимів. Вони досі зустрічаються не тільки на урочистостях, а й за риболовлею, на пікніках, дружать сім’ями.

«Героєм себе не вважаю. Я просто виконував обов’язок. Не жалію, що був на війні, що так сталося з плечем. Думаю, наша доля десь написана, а від неї не втечеш», – підсумовує Володимир Глизнер.

Діалог вела Марія Гурецька.

Підписуйтесь на нашу сторінку у FacebookInstagram та Youtube.

Читайте також у ПІК:

Олег Головенський: «День зйомок – це 2-3 хвилини кіно на екрані»

Гуцулка дивує іспанців унікальними прикрасами з бісеру (ФОТО)

 

Читайте нас у тг




Новини партнерів







Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено