Івано-Франківськ
27.89
USD: 27.45
EUR: 32.2

Як продавчиня з Коломийщини стала кутюр’є тканого строю

Вже понад 30 років  відроджує народне ткацтво Катерина Романенчук із Корнича.

На ринку свої роботи майстриня не продає, більше презентує на виставках. Їх бачили у музеях Німеччини, Києва, Запоріжжя, Коломиї.

Майстриня декоративного ткацтва, вишивки, бісероплетіння, членкиня регіональної Спілки майстрів народного мистецтва «Журавка» та Союзу українок у свої поважні  роки проводить багато часу за ткацьким верстатом. Напередодні 73-річчя пані Катерини журналістка ПІКу  поспілкувалася про справи творчі.

Пані Катерино, коли й чому ви почали ткати, чи може у вашій родині були ткачі?

– Ткачів у моєму роді не було. За станок я сіла у зрілому віці, коли мені виповнилося 40. За освітою я технолог харчової промисловості. А працювала продавчинею. Про те, аби стати ткалею, і не думала (сміється). Все сталося випадково. Друг мого батька, Іван Антонюк, був  знаним майстром. Так любив ткацтво, що коли вийшов на пенсію, організував у Корничі, килимарний цех. І мене туди запросив. Я пішла, але надовго там не залишилися, килими не ткала. Та дядько Іван був наполегливий, бачив, напевно, що з мене буде ткаля, тому  допоміг придбати ткацький верстат. Привезли його із села Залуччя. Ой, леле, як згадаю, то і смішно, і сльози навертаються! Я до того верстата не знала як підійти.

І анітрохи не вміли на ньому працювати?..

– Ну, ну…таки не вміла, бачила, як інші ткачі та ткалі працюють, а сама… а дядько Іван сказав: «Тисни на підніжки ногами, в руки бери човник і «кидай»…». Куди кидати, що і як?.. Я зажурилися, сиджу,  ледь не плачу, на верстат дивлюся, з одного боку підійду, з іншого, нічого не розумію. Але й ткати кортіло… Допомогла мені зрозуміти ткацьку премудрість жінка із Залуччя, в якої верстат купили. Вона мені все пояснила, і ось я вже більше 30 років тчу.

Що зараз тчете?

– Чоловічі, жіночі та дитячі сорочки, рушники, хустки, запаски (частина народного покутського одягу, що складається з двох половин, одягається поверх довгої сорочки), опинки (схожий на запаску елемент з однієї частини, якою  обгорталися «опиналися» жінки). А ще рушники, серветки, скатертини, тканини для оздоблення інтер’єрів. На виробах використовую барви та візерунки рідного Корнича. Скажімо, основа запасок та опинок — темно зелена, із червоними та білими пасками, унизу геометричний візерунок: червоні, жовті та фіолетові ромби, зигзаги, безкінечники. Власне, по опинках і запасках здавна було впізнати, що жінка чи дівчина з Корнича.

Чи є сьогодні попит на тканий вручну одяг?

– Більший був у 1990-х, але й тепер охочих не бракує. Зараз купляють значно менше тканих речей. Беруть, зазвичай, сорочки, запаски та опинки, бо в них ходять просити на весілля, одягають на церковні і народні свята. Свої вироби я не продаю на ринку, тчу лише на замовлення. Ціна на сорочки, запаски та опинки (бо саме їх роблю найбільше) залежать від розмірів та складності роботи. В середньому це від 1200 до 6500 гривень. За ці гроші потрудитися треба добряче. До прикладу, аби виткати одну річ, треба працювати 7-8 днів упродовж 6-7 годин.

Окрім ткацтва, чим займається?

– Родиною: дітьми, онуками, вирощую квіти, опікуюся місцевим краєзнавчим музеєм, освоїла новітні гаджети, є активною користувачкою Фейсбуку.

Розмовляла Злата Леміш.

Фото з архіву Катерини Романенчук.

Читайте також:

На Франківщині сім’я фермера з Криму вирощує американську чорницю 

Шедеври Прикарпаття: шоколадні цукерки авторської роботи Яни Лейбюк (ФОТО)

Приєднуйтесь до нас у Telegram

Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено