Його садиба зачаровує, бо з пляшок чоловік вимурував чималеньку огорожу, зробив підмурівки до квітників, сходи до альтанки, піддашшя та комору. Найбільшу увагу привертає міцний та добротний паркан, який в селі жартома назвали “великою незвиською стіною”. Про скляні споруди самоука дізнавалася журналістка ПІКу.
“Насамперед розкажу про паркан. У мене була кам’яна огорожа. Такі здавна клали в Незвиську, бо каменю в нас вдосталь, і кожен старався викласти перед хатою “гідний мур”. По цьому навіть визначали, чи добрий господар живе в тій чи іншій хаті, чи так собі—середнячок. З часом мій кам’яний паркан постарів посірів та змалів, бо камінь викришився”, – розповідає пан Садов’як.
За словами Галини Філіпової, доньки майстра, її батько з телебачення, з газет і журналів дізнався, що можна збудувати огорожу з пляшок. Про свій задум розповів родичам. І першим допоміг йому брат Микола, який після п’яти весіль своїх дітей мав удома, в селі Космач, на Косівщині, кілька сотень пляшок з-під шампанського. Цю склотару він не міг здати, бо такі пляшки ніде не приймали. Тому він завантажив тару на машину й привіз у Незвисько. Із пляшок з-під шампанського сільський майстер-самоук спорудив одну частину муру й підмурівки для квіткових клумб.
Згодом чоловік вирішив, що хоче пляшками обгородити всю господу. Та скляного “будматеріалу” вже не було. Тому пляшки з-під пива, води, горілки, вина, мінеральної води на інші дві частини паркана господар збирав у ярах, на полях, вулицях, на берегах потічків та річки, біля магазинів у рідному Незвиську, а згодом у Луці та Воронові. Коли чоловік зібрав кілька сотень пляшок, він посортував їх за розмірами. Далі робив розчин з дрібного каміння, піску, цементу та клав його як основу.
Зовнішній бік муру майстер-самоук зробив таким, що видно всі денця пляшок. У деякі господар запхнув блискучі обгортки від цукерок й шоколаду. Від цього у сонячну погоду паркан сяє. Внутрішній бік огорожі пан Василь замастив будівельним розчином. Тому, коли ви на подвір’ї, то ні за що не здогадаєтеся, що у паркані замуровані пляшки.
“Я зробив так для того, щоби за герметизувати “шийки”. Якби залишив їх відкритими, то при кожному подуві вітру, я мав би тут таку “музику”, що всі сусіди би порозбігалися, та й мені би життя не було”, – пояснює Василь Садов’як.
Скляний мур понад 150 метрів завдовжки, 0,5 метра завширшки та 1,5 метра заввишки.
Господар каже, що охоче поділиться своїми знаннями та уміннями з кожним, хто захоче спорудити біля свого обійстя скляний паркан. І додає, що такі огорожі ще й економічно та екологічно вигідні, бо у селах та містах зменшиться сміття, і люди не витрачатимуть шалені гроші на матеріали для парканів.
Злата Леміш
Фото з архіву Василя Садов’яка.
Читайте також у ПІК:
Читайте нас у тг
