Якщо раніше австрійську та польську архітектуру понищили війни чи радянська влада, нині цей процес бачимо й надалі. Тільки тепер знакові кам’яниці або покинуті напризволяще, або нищяться нащадками.
ПІК пропонує добірку будинків, яких, ймовірно, у недалекому майбутньому Франківськ або втратить остаточно, або побачить зміненими до невпізнання.
Фабрика шоколаду
Локація: вул. Січовий Стрільців (у дворах, позаду крамниці «Оле Тур»)
Історія: свого часу «Фабрика шоколаду і десертних цукрів Кровицького» була одним із найбільших харчових підприємств Станиславова. Тепер це напівзруйнована часом будівля по вулиці Незалежності, черговий будинок-привид. На час заснування у 1926 році польським кондитером Владиславом Кровіцьким підприємство було оснащене обладнанням найновіших систем, сировина була найвищої якості, а вироби перевищували своєю якістю аналоги.
У 1931 році фірму перейменували як «Локарно акціонерне товариство – Фабрика шоколаду і десертних цукрів». В 30-х роках вона була найбільшим підприємством харчової промисловості міста. Обсяг виробництва у 1932 році, наприклад, складав 10 000 кг на рік при 40 робітниках. Розвиток підприємства продовжився і після приходу совітів. Так тривало до 70-их років минулого століття, коли підприємство переїхало на теперішню територію ПАТ «Ласощі».
Сучасність: зараз будівля фабрики нагадує радше місце для зйомок фільмів жахів, аніж місце, де виготовляли шоколад. Вікна побиті, стіни обшарпані, де-не-де провалюється підлога. І лише вивіска «Fabryka» неначе поклик з далекого минулого. Кажуть, що територія, на який знаходиться фабрика, придбана одним із забудівників.
Готель “Центральний”
Локація: вул. Січових Стрільців №4
Історія: у травні 1904 року готель «Центральний» відкрився у Станіслвавові. На початку ХХ століття це був найкращий готель міста. Там зупинялися імениті гості, зокрема, намісник Галичини і прямий нащадок засновників міста граф Анджей Потоцький, маршалок Галицького крайового сейму граф Станіслав Бадені та чиновники рангом нижче.
У січні 1912-го готель змінив власника. На зміну Кесслера прийшов Гюбнер, який придбав його за 300 тисяч корон. На цьому видатна історія закладу закінчується. За совітів готель перейменували у «Червону зірку» (там зупинялись офіцери, які приїздили у відрядження).
Сучасність: З Незалежністю назва готелю стала «Зірка», а сам заклад протримався до 2000-х, поки остаточно не припинив свого існування. Нині доля приміщення вирішується, а доки йдуть майнові спори, кам’яниця руйнується.
Будинок Кальмана Йонаса
Локація: Вічевий майдан №2/1
Історія: двоповерховий будинок в самому центрі міста, збудований у 1875 році. Його власником був Кальман Йонас. Кам’яниця має сім вікон по фасаду, у центрі балкон із металевою ажурною огорожею. На нижньому поверсі працювали торгові заклади, вгорі мешкали люди. У радянські часи перший поверх будівлі займало кафе «Пельменна», яке полюбляли місцеві пияки.
Сучасність: усередині 2000-х стався нещасний випадок: через обвал страховий агент впав та отримав травми. Відтоді аварійний будинок обнесений зеленим парканом. Останнім часом там можна спостерігати будівельні роботи, але кінця та краю їм не видно.
Повітове староство
Локація: вул. Мельничука №14
Історія: домовласник Й. Гендліх в 1843 році спорудив двоповерхову орнаментовану кам’яницю палацового вигляду. Власники використовували будинок, як прибутковий, здавали його в оренду державі. В середині ХІХ століття тут почергово містилися шляхетський суд, фінансова дирекція, окружний цивільний суд, а з 1911 року – орган державного управління повіті – повітове староство.
Сучасність: праве крило будинку (зі сторони вулиці Крушельницької) виглядає просто катастрофічно. Зруйнований фасад, пошкоджений фундамент будівлі, всередині все прогнило. І наче для того, що приспати пильне око мешканців, поставили паркан, за яким, так само суцільний бруд та безлад. Очевидно, що усе йде до того, що 170-річна кам’яниця, яка, між іншим, одна з небагатьох пережила страшну станіславську пожежу 1868 року, рано чи пізно відійде у небуття. І не виключно, що на її місці вже заплановане зведення чергової новобудову.
Єврейська гімназія
Локація: вул. Мельничука №16
Історія: у XVII-XVIII століттях на цій території проходив оборонний мур Станиславівської фортеці. Після 1812 року укріплення знесли, землю під ними продали під забудову, яка мала місце в 1870 році. У переписі 1910 року власниками вілли й саду зазначені двоє – Йонас та Імердауер. Можливо, останній доводився зятем старому негоціантові. Після Першої світової кам’яниця з житлової перетворюється на «освітянську».
Від 1921 році тут розмістилась єврейська початкова школа, а у 1925 році – єврейська гімназія. У 1931-му до лівого крила прибудували двоповерховий об’єм у стилі конструктивізму, а через шість років вимурували третій поверх (архітектор Ліппман). Весь комплекс споруд називався «Єврейським народним домом». У повоєнний час тут теж діяла школа, але вже середня радянська. Спочатку це була школа №5, а пізніше – № 9.
Сучасність: у 1991-му школу ліквідували, а будинок передали російській громаді для створення гімназії. Але не судилося. З 1996-го особняком Хуне Йонаса опікувався Економіко-правничий інститут, але тож протягнув недовго. Відтак, старовинна кам’яниця затулена новобудовою і фактично руйнується на очах.
Семирічна школа Тадеуша Чацького
Локація: вул. Шевченка №32
Історія: кам’яниця збудована у 1877 році. До 1939 року там розміщувалася загальноосвітня чоловіча семирічна школа ім. Тадеуша Чацького. Зокрема, в ній навчався відомий польський поет, сатирик, автор сценічного мистецтва, літературний перекладач Горацій Сафрін.
У післявоєнні роки в будинку на вулиці Шевченка,32 було училище, згодом розмістився один з корпусів педінституту, а в 1966 році в педагогічному інституті відкрили музично-педагогічний факультет. На самому початку 80-х років минулого століття музично-педагогічний факультет перенесли в іншу будову на тій же вулиці Шевченка, а в будинку № 32 на певний час «оселився» щойностворений художньо-графічний факультет.
Сучасність: після того, як худграф перенесли у будівлю на вулиці Мазепи, будинок використовували під різноманітні потреби. Зокрема, там навіть був гуртожиток для викладачів. Але зараз будівля покинута та занедбана.
Колійова лікарня
Локація: вул. Тарнавського №12
Історія: будинок датований 1903-м роком є пам’яткою архітектури місцевого значення. Кам’яниця двоповерхова, цегляна, побудована у стилі функціоналістичного модерну, на високому цоколі, із великим підвалом. Дата будови викарбувана на картуші у верхній частині ризаліту. Поруч є два маскарони у вигляді амурів, які збереглися донині, але в очі не впадають через товстий шар сірої штукатурки. За час свого існування він змінив не одного власника (Кузьминська, Островська, Дзеконський).
У 1945 році там відкрилась відомча залізнична лікарня, об’єднана із будинком №10, зруйнувавши внутрішні торцеві стіни. На другому поверсі містилось терапевтичне відділення, а на першому – хірургія.
Сучасність: у 2010-му колійову лікарню перетворили на денний стаціонар, а через п’ять років взагалі перевели у приміщення залізничної поліклініки. Цікаво, що будівля перейшла у комунальну власність територіальної громади Івано-Франківська. Але це її не врятувало від руйнації. Вже довший час будівля сильно зношена, занедбана та потребує реконструкції. Але жодних натяків на відновлення й досі немає.
Провінційні будинки на Коновальця
Локація: вул. Коновальця №8/№10
Історія: обидва будинки не входять реєстру архітектурних пам’яток. Але вони дуже цінні й цікаві. Однак звідти люди вже давно виїхали. Цінність будинків у тому, що вони останні з таких провінційних, маленьких споруд, де відбувалося таке специфічне життя і всі ці елементи, подвір’я, мають в собі автентичну оазу.
Сучасність: на думку архітектора Ігоря Панчишина, варто провести конкурс, щоб було декілька варіантів відновлення, і визначитися, чи вони потрібні. «По-перше, це поки що історична зона, тобто історико-заповідна територія. По-друге, між ними розташовані дві пам’ятки архітектури – будинки №4 та №12, а разом із будинками №6-10 – вони створюють певний ареал, певну зону», – наголошує архітекр.
Як вже зазначалося, наразі обидва будинки в поганому стані. Вони ще не аварійні, але вже напіваварійні. Втім, за словами Панчишина, завжди є способи побудувати і красиву лінію вулиці, і можливість оптимально використати функційно цю територію, зберігши автентику.
Контора торгової фірми «Ревера»
Локація: вул. Січових Стрільців №26
Історія: цей житловий будинок зведений ще у 1896 році і був житловим, а також слугував конторою для торгової фірми «Ревера». Окрім того, тут розміщено одну з найдавніших аптек у Франківську, яка діє й нині. Споруда зареєстрована як пам’ятка архітектури місцевого значення.
Сучасність: зі сторони жвавої вулиці Січових Стрільців, на 1-му поверсі, працює популярна аптека (в якій, до слова, є власна лабораторія), а також вулична кав’ярня та цілодобова крамниця. А на другому поверсі – житлові приміщення, в які можна потрапити через старі масивні двері. Втім, інша сторона будівлі, цілком занедбана. Там порожні приміщення, а перший поверх подекуди займають склади.
Майстерня Опанаса Заливахи
Локація: вул. Незалежності №69
Історія та сучасність: Кам’яниця, розташована на початку вулиці Лепкого, у дворі, позаду колишнього фотоательє «Горизонт». Будинок має понад 100-річну історію, адже збудований ще за часів Австро-Угорщини. На жаль, на сьогоднішній день він порожній і фактично руйнується на очах. Цікаво, що свого часу тут вирувало мистецьке життя. Тепер будинок нагадує «притулок» для безхатьків.
За твердженнями знаного франківського художника Богдана Бринського, саме в цьому будинку була перша майстерня видатного митця Опанаса Заливахи. Відтак, є пропозиція, скажімо, облаштувати музей на першому поверсі.
Натомість, професор кафедри дизайну і теорії мистецтва Навчально-наукового інституту мистецтв, заслужений діяч мистецтв України Богдан Губаль наголошує, що будинок є знаковим для франківських митців.
“Цей будинок історичний! З цього будинку почалося Велике мистецьке життя Прикарпатських художників, бо звідси почалася історія Спілки художників та художньо-виробничого комбінату”, – розповідає він.
“Раніше у цій будівлі вирувало мистецьке життя, кипіла творчість! Колись доводилося бувати тут у майстернях відомих івано-франківських художників та скульпторів, а на першому поверсі замовляв багетні рами для своїх картин. Тепер давня споруда вмирає. Будь-яких старих споруд шкода, але тут мова не просто про споруду, а про місце, де колись жило МИСТЕЦТВО. І могло би й далі жити”, – наголосив франківський художник-живописець, журналіст, фотограф, блогер Ігор Роп’яник.
Замість післямови
Зрозуміло, що таких унікальних будинків в Івано-Франківську набагато більше. Але головний месидж цього матеріалу – достукатися, насамперед, до місцевої влади, яка не просто зобов’язана зберігати історичні кам’яниці, але й докладати усіх зусиль для їх відбудови та повернення історичного обличчя.
У статті використана інформація зі статей краєзнавця Івана Бондарева та книги “200 вулиць Івано-Франківська” (М.Головатий).
Фото: з особистого архіву автора та відкритих джерел.
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
