Тетяна Градюк – це вольова жінка при двох посадах. Вона є мером Тисмениці і водночас головою Тисменицької територіальної громади, пише ПІК.
- Як справляється з цією господаркою?
- Як спілкується з людьми?
- Чи полюбляє тисменицькі шуби?
- Чим імпонують їй Моніка Белуччі та Наталія Сумська?
Про це та дотичні моменти діяльності Тетяни Градюк – читайте в інтерв’ю для ПІК.
Наші реалії та польські поради
– Тетяно Володимирівно, у громадських колах про Вас кажуть «помітна жінка у владі». Йдеться не лише про привабливу зовнішність. На Ваш погляд, які якості – фахові чи природні – додають позитиву Вашому іміджу?
– Приємне, але не просте питання. Та скажу щиро: я, як будь-яка жінка, я є доволі емоційною людиною у цьому житті. Але робота у сфері місцевого самоврядування дала мені можливість розвинути професійні якості. Я є достатньо дисциплінованою, впевненою в собі людиною, яка здатна ставити ціль та досягати її.
Окрім того, я є релігійною людиною. Для мене велике значення має цей бік людської особистості. Я вірю в Бога, я підтримую церкви, і підтримувала при усіх посадах, на яких була. Це додає духовних сил, віри у власні сили. Вони потрібні завжди, особливо зараз.
Адже у нас найбільша у колишньому Тисменицькому районі територіальна громада. Це разом з Тисменицею 19 населених пунктів і майже 29 тисяч мешканців. Ми перебрали на себе практично усі структурні підрозділи, які функціонували в районі. Маємо усю структуру у соціальній сфері: ЦНАП, територіальний центр обслуговування населення. На території громади 23 24 церкви і паломницький центр Погоня, 20 навчальних закладів – з них 16 шкіл та два дитячих садочки, я ких більше 300 дітей… І все потребує уваги.
– Тим часом на Прикарпатті є громади й з кількох сіл. Чому, на Ваш погляд, виникла така диспропорція?
– Є різні причини. Проте, щоб громади мали майбутнє, першим кроком треба було холоднокровно прорахувати їх фінансові спроможності. В основі мають бути економіка та фінансові можливості. У цьому переконали мене й за кордоном – ми маємо міжнародну співпрацю з Німеччиною та Польщею. Сама я розмовляю англійською, тому спілкувалася з нашими партнерами, і вони наголошували саме на вищезгаданих базових аспектах.
Їхній досвід показує, що не всі громади мусять бути виробничими зонами. Скажімо, у Галичі й на Тисмениччині можна зробити акцент на культурній, духовній спадщині. Та знову ж таки чільною має бути фінансова основа. Наприклад, Польща свого часу отримала макрофінансову підтримку, вступивши в Євросоюз. Тож, до прикладу, гміна Стшельце Опольське за п’ять років відремонтувала усі дороги. І це чудово. Адже без логістики до нас не поїде щонайменше турист і щонайбільше – інвестор.
Тому, здається мені, що добровільно об’єднані громади, які не витримають економічного екзамену, підуть на укрупнення.
– Що найближчим часом плануєте робити у своїй, відносно мегагромаді?
— Те, чого потребують люди.Треба ремонтувати дороги, робити освітлення вулиць, забезпечувати лікарні, ФАПи, амбулаторії, допомагати школам – закупити парти, мультимедійне обладнання. Ми працюємо у цьому напрямку і вважаю, що цього року зможемо показати результат.
– Але ж фінансова основа для цього у Тисменецькій територіальній громаді не дуже міцна…
– Загальний обсяг міського бюджету-2021 разом із субвенціями державного бюджету, дотаціями з обласного кошторису складає 165 мільйонів гривень. Наша дохідна частина становить близько 70 мільйонів гривень. Коли я працювала головою районної ради, районний бюджет сягав 600 мільйонів. Але їх мало вистачати на 52 населених пункти – на 82 тисячі населення.
Тому, вважаю, що нашій міській громаді вистачить коштів на фінансування основних галузей: освіту, медицину, культуру в тих аспектах, які мусимо закривати з місцевого бюджету. До того ж маємо орієнтовно 2 мільйони бюджету розвитку. Сподіваємося і на додаткові ресурси: ми маємо тісну співпрацю з фракціями усіх політичних сил в обласній раді, щиро дякуємо депутатам, які переймаються проблемами нашої громади і стараються відшукати кошти на її соціально-економічний розвиток.
Що нового в селах?
– Які з тих проєктів, що вдалося реалізувати за вашої каденції на посаді голови районної ради, надихають Вас на нові плани?
– Цього року хочемо завершити два об’єкти, які фінансуються за програмою Державного фонду регіонального розвитку. Це дитячий садочок у селі Чорнолізці та Будинок культури у селі Пшеничники. На підході проєкт добудови до Клубовецького ліцею.
Ключовим завданням на найближчі роки вважаю берегоукріплення в населених пунктах громади. Зокрема, Тисмениця постійно потерпає від річки Ворона. Є проблеми з річкою Стримбою. До цих питань треба підходити комплексно, тому ми будемо залучати кошти державного бюджету. І коли зуміємо убезпечити людей від великої води, я буду ввжати це великим досягненням.
А ще в 2019 році ми відкрили у Старих Кривотулах лікарську амбулаторію – першу в Івано-Франківській області за програмою Президента України «Доступна медицина»: з належними ремонтами, необхідним обладнанням. В рамках співфінансування ми уклали з районного бюджету в цей соціальний об’єкт понад 300 тисяч гривень. Зараз пишаюся цією амбулаторією, і люди дуже вдячні, що у них є такий достойний медичний заклад.
У 2018-ому році ми відкрили сучасну спортивну залу у селі Клубівці, рівня якої нема навіть у місті Тисмениці. До речі, у Клубівцях ми маємо спортивний комплекс, де школярі можуть грати у футбол, волейбол, баскетбол. Приїжджають туди займатися спортом й діти із довколишніх сіл.
Відкрили ми й дитячий садочок у селі Черніїв, на облаштування якого залучили кошти з різних бюджетів. Але завершальним акордом став транш із районного бюджету. Щоправда, зараз цей садочок функціонує у складі Івано-Франківської територіальної громади – новий, сучасний, з належним обладнанням.
– Приємний звіт.
– Але хочу наголосити, що в жодному випадку не хочу присвоювати собі заслуги в реалізації цих проєктів. Це була продуктивна командна робота з фахівцями, з депутатами. У нас було взаєморозуміння із депутатськими фракціями в районній раді. Ми завжди серйозно зважували, куди спрямовуємо кошти, які об’єкти завершуємо. Власне така спільна робота стала запорукою успіху.
І зараз, у великій територіальній громаді, стараюся залучати до роботи максимум фахівців, спеціалістів різних галузях. Адже окрім керівних посад, я уже вчетверте є депутатом, тож мала час переконатися, що один у полі не воїн.
– А якою потугою треба володіти, щоб вести за собою «військо»?
– Я керівник демократичний. Іноді можу бути ліберальною і закривати на щось очі. Та іноді доводиться бути авторитарною, бо штат міськради 140 людей і потрібно консолідовано йти в одному напрямку.
Ми влада того рівня, де не політика, не піар, не зірки з неба освітлюють твій шлях. Тут, якщо треба, взуваєш гумові чоботи, вдягаєш робочу куртку і – в поля. Інакше люди не відчують позитиву і не оцінять децентралізацію.
Тисменицькі шуби та надійні старости
– Пані Тетяно, Тисменицю в Україні асоціюють з хутровим виробництвом, зі стильними жіночими шубами, на кшталт тієї, у якій можна бачити вас особисто. Вона одна у вашому гардеробі?
Це таке підступне запитання (усміхається). А точніше – провокативне. Так, у світі є тенденція відмови від натурального хутра і переходу на штучне, аби зберегти життя тваринам. Але попри світові тенденції, робота з натуральним хутром – це ключовий бізнес у Тисмениці, який перейшов на приватний рівень, це основа місцевого підприємництва. І я, як місцева жителька, все ж таки буду популяризувати місцевий бізнес, бо хочу підтримати наших хутровиків.
У мене в гардеробі є кілька шуб. Їх подарував мені мій чоловік, який мене дуже любить. Образно кажучи, таким чином ми розуміємо гасло: виробляй українське – купуй українське.
– Наскільки хутровий сектор екноміки у Тисмениці впливає на місцевий бюджет та на розв’язання соціальних проблем міста, громади?
– Із великих хутрових виробництв у нас, на жаль, залишилась тільки частина українсько-європейського підприємства «Тикаферлюкс». Більшість підприємців, які займаються хутряним бізнесом – на єдиному податку, тому цей сегмент платників не є ключовим у наповненні бюджету. Натомість 60% від податку на доходи фізичних осіб, який сплачують працівники бюджетної сфери, залишається в місцевій казні. І цей податок є основним бюджетоутворюючим.
Щодо підприємців, то з ними усіма у нас добрі стосунки, вони щиро відгукуються на соціальні ініціативи місцевої влади, так само як орендатори сільськогосподарських земель, і громада їм за це дуже вдячна.
– Ви щиро дякували людям великої Тисменицької ТГ за те, що віддали Вам перевагу на виборах 25 жовтня 2020 року. Чи бували з того часу моменти, коли Ви пожалкували, що взяли на себе посадовий тягар міського голови?
– Ні, жодного разу не пошкодувала. Хоча це є досить важка праця, особливо як для жінки, бо ще менше часу залишається на сім’ю. Однак спектр робочих питань мені імпонує, я знала, куди йду та чого хочу досягти і в цьому напрямку працюю.
– Зараз, щоб тримати у полі зору таку велику територіальну громаду, Ви мусите покладатися на очільників старостинських округів. Чи в кожному зі старостів бачите свою «праву або ліву руку»?
– У нашій громаді, згідно з чинним законодавством, є міський голова, який одночасно є головою територіальної громади та 12 старостинських округів на чолі зі старостами. Десь 80% з них – це люди, які були багато років головами сільських рад. Вони мають колосальний практичний досвід, в тому числі у спілкуванні з людьми та у розумінні їх потреб. І на кожного зі старостів я повністю можу покластися.
Сім’я і робочий графік: моменти гармонії
– Пані Тетяно, Ваша посада практично не визнає чіткого робочого графіку. Хто чекає Вас вдома з роботи і як реагують, коли Ви затримуєтесь?
– Як і кожну маму, дома на мене чекають діти. У мене двоє синочків – восьми і тринадцяти років. Вони самостійні і звикли до графіку роботи мами, з розумінням ставляться до моєї зайнятості, щиро запитують, як мої справи. Старший син Станіслав мені допомагає з молодшим Євгеном. Водночас відчуваю, що емоційно дітям мене не вистачає. Після 17-ї години вони мені телефонують і питають: «Мамусю, ти скоро прийдеш?».
Я стараюся у вихідні компенсувати дітям «дефіцит себе» у будні: ми любимо разом почитати, погуляти, кудись піти, десь поїхати.
Мій чоловік Василь – працює у Польщі. Допомагає підтримувати і покращувати фінансове становище нашої сім’ї. І дає своїй дружині можливість робити кар’єру. Я йому за це безмежно вдячна.
– Чоловік теж займає керівну посаду?
– Мій чоловік має дві вищих освіти: художню та економічну. Але склалося так, що його робота не приносила достатнього доходу, тому він, як і мільйони українців, поїхав до Польщі. Зараз він працює на великому продуктовому заводі.
– А де Ви зараз мешкаєте?
– У селі Хом’яківка маємо невеликий будинок. Але з того часу, як у кінці 2017 року я стала головою районної ради, то переїхала в Тисменицю. І забрала сюди дітей до школи, щоб мені було зручніше, аби все поряд: дім, робота, школа …
– Тетяно Володимирівно, де б жінка не працювала, вона має бути насамперед жінкою. Хто з відомих представниць прекрасної статі є для вас орієнтиром?
– Щоб усі уявили собі про кого йдеться, назву відомих актрис. Ще італійська зірка Моніка Беллуччі. Вона вміє достойно переживати свій вік і демонструвати у цьому жіночу красу – зрілість, досвід, ностальгію і мудрий задум в очах. З українських жінок мені імпонують наші талановиті акторки Ада Роговцева та Наталія Сумська.
“Камо грядеші” та соцмережі
– Розповідають, що ваша мама – вчителька точної дисципліни – математики, привила вам з сестрою любов до художньої літератури, до поетичного слова. Зараз дозволяєте собі щось цікаве прочитати?
– Останні два місяці читаю виключно законодавство, в основному бюджетне, все, що стосується місцевого самоврядування. Але світову класику – і поезію Тараса Шевченка, і філософський роман «Камо грядеші» польського письменника Генріка Сенкевича, і безліч творів українських та закордонних авторів дуже люблю. І переконую своїх дітей, що література виховує людину, дає розуміння, що і чому відбувається у цьому світі, дає нам базу знань, на якій ми більш впевнено стоїмо, та сприяє розвитку особистості.
– Але ж сучасний світ затягує нас в інші ресурси, люди просто пропадають у соціальних мережах. Багатьом вже не потрібна ані книжка, ані живе спілкування. Як ви ставитесь до цього ставитесь?
– Я вважаю мережі сучасним видом спілкування. Тому і спілкуюся через них, найбільше мені імпонує Фейсбук. Знаєте, у давні часи було віче – як народна форма впливу на владу, а зараз цю функцію певним чином перебирали на себе соцмережі. Я з цікавістю читаю, що пишуть люди, навіть якщо дописи є украй негативні й зачіпають мене особисто. Проте навіть цей негатив стає тією рушійною силою, що допомагає мені розвиватися, змінюватися, бачити себе зі сторони.
Я не ображаюся на критику. У кожного своя точка зору на розвиток територіальної громади, своя поведінкова реакція на зміни. Ми всі різні, але мусимо чути одні одних. Бо інакше, скажімо, чиновник не буде бачити дальше свого вікна. А треба бачити далеко і широко, все аналізувати та робити практичні висновки. Інакше ми не будемо рухатися у потрібному напрямку.
– Чи може Вам подзвонити проста людина?
– Телефон увімкнений у мене цілодобово. Це мій робочий інструмент. Багато людей мають мій номер. Набирають і кажуть, наприклад: «У нас на вулиці проблема. Приїдьте, подивіться…». А, може, якась людина серйозно захворіла, і потрібна допомога. Я вважаю, що вислухати і допомогти – це моя робота.
– Так, але ж так можна перетворитися у «диспетчера».
– Є такий ризик, адже громада велика. Та в залежності від теми звернення я можу дати людині номер телефону керівника підрозділу чи свого заступника. І не так вже сильно у мене завантажений робочий день, щоб я не могла дозволити собі поспілкуватися з людиною. І я буду це робити.
– Ви психолог за фахом. Наскільки це допомагає керувати масштабною господаркою громади?
– У господарських справах психологія мало допомагає. Там треба бути господарем, газдою, треба мати добрих заступників, добрих фахівців. Мої заступники – чоловіки, господарі, які мені багато підказують. А психологія просто дозволяє з розумінням ставитися до всього, йти назустріч, йти на компроміси. Це те, чого дуже мало серед сучасних чиновників: більшість із них вважають, що «лише я маю рацію».
А компроміс у суспільстві це що? Це певні поступки з обох сторін, які дають шанс поступу до покращення для великого загалу. Це те, чому навчила мене психологія і практичний довід роботи у владі.
Розмову вела Марія Палюга.
Фото Романа Сернецького.
Читайте також:
Ваш гороскоп на тиждень 15-21 лютого
Паскетаріанка з Франківська вчить готувати незвичні та корисні страви
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
