Івано-Франківськ
18.03
USD: 26.55
EUR: 31.6

На камеру про найближчі плани не розповідаю. Скажу чому, – Юрій Коваль, голова Яблунівської селищної ради на Прикарпатті

Раніше очільник не думав, що бодай рідко, але люди приходитимуть до нього зі словами - пропоную, раджу, готовий допомогти.

181110448 259485842279289 7134053336369941128 n novyj 1 scaled

Юрій Коваль: на фото

Свята чи будні, а у порядних людей, наділених владою у громадах Прикарпаття, сидять в  голові робочі питання. Як це виглядає у реальній ситуації, читайте у розмові журналіста ПІК з Юрієм Ковалем – головою Яблунівської селищної громади, що об’єднала 16,7 тисячі жителів Косівського району.

– Юрію Миколайовичу, насамперед розкажіть коротко про себе і чому саме Вас восени минулого року обрали головою?

– Чому обрали? Так сталося. Можливо, якби було 15 кандидатів на очільника громади, я б ним і не став. Але ж нас було тільки троє, то вибір впав на мене – легко було розгледіти.

– Що саме розгледіти – вашу напористість, досвід, патріотизм чи зовнішню фактуру?

– Мабуть, все потроху й дало результат. Я місцевий, учасник Революції Гідності, який після Майдану пішов у Нові Петрівці. Я є одним з бійців батальйону імені генерала Кульчицького – по 2016 рік. Паралельно був депутатом Косівської районної ради. А потім – були вибори 25 жовтня 2020 року, на яких отримав перевагу. І взяв на себе відповідальність за територіальну громаду.

Які ресурси маєте для її розвитку і чи є очевидні позитиви, які людей надихають?

– Якщо говорити про великі справи, то у Стопчатові будують чи не найкращий на Прикарпатті дитячий садок на 60 місць. Також буде капітально відремонтовано до чотирьох кілометрів дороги Р-24 (робота триває) та відбувається капітальний ремонт моста через річку Лючка, який був побудований ще у 1964 році.

Це об’єкти, які реалізуються за національною програмою «Велике будівництво». Щодо власних можливостей, то поки що вони доволі обмежені.

Коли я вийшов на роботу у сьогоднішньому статусі, то застав 3,7 мільйона боргів. На даний час ще є 1,8 мільйона. 90% від того, що ми винні – це невиплата заробітних плат головам, секретарям, іншим працівникам сільських рад, які увійшли до складу Яблунівської територіальної громади.

– Це, так би мовити, неприємна спадщина…

– Вважаю, що оскільки платежі по зарплаті є першочерговими, то держава повинна була на цю ситуацію відреагувати. Бо коли ви отримуєте декілька мільйонів боргу, це ж не можливо погасити в один момент. Ми ж не Київ, і не Одеса. Однак держава залишилась в стороні, мусимо самотужки справлятися з боргами. Це означає, що наразі не зможемо зробити чогось корисного для громади.

– Проте в області зазначають, що Вам, попри обмеженість коштів, вдається дбати про ту категорію мешканців, які найбільше потребують допомоги. 

– Є така історія. Серед новостворених об’єднаних громад Прикарпаття ми чи не першими, 5 січня 2021 року, створили Комунальне підприємство «Центр надання соціальних послуг». У нашій територіальній громаді, яка налічує 16,7 тисячі мешканців, орієнтовно 120 людей – це одинокі пристарілі та інваліди, які потребують соціального обслуговування вдома. У спектр послуг для них входить – оплата комунальних платежів, доставлення продуктів харчування, ліків з аптек та допомога у побуті, по господарству, біля житлових будинків.

Оскільки селищна рада наразі немає можливості забезпечити соціальних працівників заробітною платою, то корисною виявилася співпраця з Косівською філією обласного центру зайнятості. 11 соціальних працівників тепер працюють згідно з договором зі службою зайнятості про організацію громадських робіт. Завдяки цьому отримують зарплату на паритетній основі: 50% – коштом Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, і 50% – коштом селищної ради. На перше півріччя з обох сторін передбачили на це по 65 тисяч гривень. Є надія, що з другого півріччя партнерство буде продовжене.

180033746 305134811110963 8872204598935999640 n finansy scaled

– Фінансовий базис громади – це те, без чого ніякого поступу не буде… Наразі маєте 1,8 мільйона гривень. Це для Яблунівської громади дуже чи не дуже багато? Щоб люди зрозуміли – скажіть, а який місцевий бюджет на весь 2021 рік?

– 119 мільйонів гривень. Їх має вистачити не тільки на утримання 11-ти шкіл, 4-х садочків, 2-х НВК, 13 ФАПів та інші соціальні питання. Люди хочуть кращих доріг, кращого освітлення вулиць і таке інше. Наразі вдається покривати поточні платежі. Але несподівано виникають додаткові. Ось, до прикладу, ми відкрили Центр надання адміністративних послуг. І з’ясувалося, що обов’язково там має бути пандус. Тобто, треба знайти кошти на його облаштування. А на якісь великі проєкти потрібні й великі кошти. Покладатися можна тільки на себе.

– Так, центральна влада все перекладає на місцеве самоврядування. Але ж коли важко – хіба хтось забороняє звернутися в область, у столичні кабінети?

– У більшості випадків те, з чим ми апелюємо до вищих органів влади, залишається на папері. Здебільшого результат відповіді звідти (згори) – лише щоб відписатися. Виглядає на те, що нікого розв’язання проблеми не цікавить. Жодна людина з високих кабінетів за це не понесе відповідальності. Жодна. От просто відповідь і все.

– Пане голово, але ж свого часу разом Миколою Бодругом – нинішнім старостою Вижнього та Середнього Березова, Вам вдалося домогтися, аби хоча б 5% з видобутку в регіоні нафти, газу та газового конденсату поступало у місцеві бюджети.

– Так, тепер 2% отримує обласний бюджет і 3% – територіальні громади. Але на це пішло майже півтора року. Це не прості процеси.

– Тобто, треба головним чином покладатися на себе, на свою команду, на місцевий депутатський корпус?

– Саме так.

– Які місцеві проєкти щодо розвитку громади Ви все ж таки напрацьовуєте, скажімо, у сільськогосподарському секторі. Адже саме тут захований потужний фінансовий ресурс?

– Не скажу про жодну з ідей, які ми виношуємо. Зараз життя територіальних громад – це конкуренція. Все, що я озвучу «на камеру» про наші плани, за аналогією можуть зробити на випередження інші. Тому – бачення розвитку громади маємо, є певні напрацювання, але до їх реалізації – це наша «внутрішня кухня».

Однак, хочу сказати про загальну ситуацію на селі. У нас держава не врегульовує закупівельні ціни на молоко, м’ясо, картоплю, яблука та інші культури, і це біда. Ось восени закупівельна ціна на яблука була 50 копійок за кілограм, ціна літри молока – 7 гривень. Так брали у людей продукцію для переробки та подальшої реалізації. При таких низьких цінах напрошується мій прогноз: через 10-15 років в ТГ не буде жодної корови, а яблуні не будуть родити, бо не буде за ними догляду – а заради чого?

Українські споживачі будуть їсти імпортні яблука з Молдови та пити молоко, образно кажучи, з пальмової олії африканського континенту.

– Чому ж так?

– Свій екопродукт не вигідний, бо коштує в Україні значно менше, ніж промисловий. Тоді як у Німеччині чи Австрії все, що природно вирощене, воно шалено дороге, прибуткове для селянина. І так має бути. Тобто, у Європейському Союзі ці речі врегулювали, а у нас – ні. Тому наш селянин не має нічого. А великий бізнес, який експортує сільськогосподарську продукцію за кордон, заробляє мільярди на селянинові.

180510272 1786015644941543 8479534111322119805 n pytannya scaled

– Пане Юрію, чи не забагато песимізму у Вашому сприйнятті дійсності?

– Ні! І що таке песиміст? Це добре інформований оптиміст. З цієї позиції поговорімо про декларовані  рівні умови громад.

Якщо у південній, північній чи східній Україні, територіальні громади, маючи паї громадян, будуть отримувати з них податки до своїх бюджетів, то у Карпатському регіоні, де 50% земель покриті лісом, таких фінансових вливань у місцеві бюджети не буде. І державні лісгоспи не платять громадам податки. Звісно, що й Косівський агроліс земельний податок не платить.
Місцеві платежі в основному тягнуть на собі малі та середні підприємці, які мають до десяти працівників.

Мало того. Скажімо, нашою територією прокладені різні трубопроводи, лінії електропередач – хто за це платить відповідні суми до бюджету? Та ніхто. Жодної копійки впродовж десяти років! Таким чином, якщо ми говоримо про рівні умови для розвитку громад в Україні, то насправді такої рівності немає.

– Доводилось чути, що Косівське районне підприємство Агроліс, яке загрузло у боргах, можуть розформувати. А Яблунівська громада не хотіла б взяти у своє розпорядження його землі, щоб на них заробляти?

– Слушне запитання. Косівський райагроліс має орієнтовно 19,8 тисячі гектарів землі. З них відсотків 75 – це природний заповідний фонд. Це землі, на яких обмежена господарська діяльність, практично як у національному парку. І на охорону таких лісів гроші виділяють з державного бюджету. Та Косівський агроліс таких коштів чомусь немає.

Як на мене, то якщо держава хоче, щоб збереглися карпатські ліси, тут не треба змінювати форму власності, чи ще робити щось «радикальне». Достатньо налагодити охорону лісу і за цю роботу платити заробітну плату, відрахування з якої буде отримувати місцевий бюджет.

Проте, нещодавно ми проговорювали питання земель лісгоспу з керівництвом Косівської районної держадміністрації. Йшлося якраз про площі, які знаходяться у межах Яблунівської ТГ, на більше ми не претендуємо. Так ось, нас цікавить, чи будуть розподілені між п’ятьма територіальними громадами боргові зобов’язання агролісу? А вони сягнули 7,2 мільйона гривень.

За великим рахунком, брати землі з боргами – це авантюра, громада мене не зрозуміє, вона запитає – а де ж активи, чому перебираємо на себе тільки борги?

– Як вважаєте, такі «глухі кути» тільки у Яблунівській громаді та чи не втрачають оптимізму інші Ваші колеги?

– Я впевнено вам скажу за всіх голів новостворених громад: попрацювавши з кінця минулого року, більшість очільників громад сьогодні не раді, що зайняли ці посади. Повірте мені, що це дуже важка, складна робота. В основному тому, що багато питань неврегульовані на законодавчому рівні, а тому питання спроможності громад вкрай проблематичне. Але працюємо, шукаємо шляхи розв’язання проблем.

– Мабуть, більше не будете балотуватися?

– Це ж Гуцульщина. І тут ще треба свій термін добути у нормальному форматі. Бо люди у нас такі, що вони певний час чекають, а потім можуть підійти під двері кабінету й сказати: «Все, ви тут вже попрацювали, ми хочемо перевиборів».

– Наразі у Яблуневі таких мотивів немає. А наскільки Ви відкритий для людей, з якими питаннями вони до вас звертаються? Коли постійно розповідають про свої біди – як ви на це реагуєте?

181440673 902479566987475 3246820929425254164 n ne odruzhenyj scaled

– Я людей розумію, і відчуваю, що мені – одному з них – простіше. Я не одружений.

– Як це так – імпозантний, начитаний, пробивний мужчина – і вільний? Хто ж Вам готує їсти?

– О, це найпростіша справа. Навчився всьому. Вдома можу пригостити своїм фірмовим борщем.
А до селищної ради людей приводять здебільшого земельні питання та соціальні. До слова, маю цікаве, приємне спостереження: на 70 людей приходить хтось один з пропозицією новизни, що може дати громаді розвиток того чи іншого напрямку. Це дуже цікаві люди, вони приходять не просто з формулюванням проблемного питання, а з пропозицією, як його вирішувати.

Скажу чесно, раніше я не думав, що такі люди з’являться. Перепрошую, але вважав, що приходитимуть тільки зі словами «допоможіть» та «дайте». А тут звучить «пропоную», «раджу», «готовий допомогти». І це мене надихає. Я кажу людям: все буде добре.

Розмову вела Марія Палюга.

Фото Іван Денисюк.

Читайте також:

Відеоанонс: “Зараз громади – це є конкуренція”, – голова Яблунівської селищної ради Юрій Коваль

“Інтер’єр мого робочого кабінету має значно глибший підтекст, аніж просто результат якісного ремонту”, – Коломийський голова Богдан Станіславський (ФОТО)

Великдень і пандемія. Чи підуть прикарпатці до церкви та чи будуть дотримуватись карантинних обмежень? (ВІДЕО)

Приєднуйтесь до нас  у FacebookInstagramYoutube та  Telegram

Новини партнерів





Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено