Гарне розміщення цієї місцевості так захопило Станіслава Реверу Потоцького, що 1654 р. він почав перетворювати на місто первісне сільське поселення Заболоття.
Однак, постійно зайнятий справами суспільного добра, виконання цього похвального рішення доручив своєму синові Андрієві, який для вшанування пам’яті свого попередника надав містові назву Станиславів і, незважаючи набагато перешкод і суперечностей, з честю виконав узяте зобов’язання. Адже заснування цього міста припало на майже найнещасливішу пору для Польського Королівства.
Безперервні як зовнішні, такі внутрішні війни постійно потрясали Річчю Посполитою і з’єднаними з нею краями, особливо Червоною Русою. На міста щохвилини чекали нападів численних ворогів: козаків, москалів, мадярів, волохів і татар, які то разом з гайдамацькою ордою Хмельницького, то самі грабували і пустошили цей багатий край.
У ті часи небезпечно було залишати місто без фортифікацій і засобів, необхідних для оборони. 3 цієї причини засновник міста з немалими витратами зводив навколо фортеці високі мури і насипав широкі вали. Та передусім свої старання він спрямовував на будівництво Божих храмів і примноження слави Того, хто є найпотужнішою твердинею й охороною всіх міст.
Для збільшення дуже вже нечисельного русько-польського населення він спровадив з Молдавії й Угорщини вірмен і навіть дозволив проживати гебреям , щоб через торгівлю і ремесла забезпечити потреби мешканців.
А щоб чимшвидше здійснити свої рятівні наміри, у 1662 р. надав новозаснованому містові такі права і привілеї:
«В ім’я Господа. Амінь. Я, Андрій з Потоку Потоцький, староста галицький, лежайський і коломийський, полковник Його Королівської Милості. Всім і кожному зокрема, кому тепер і в майбутньому слід знати: свідомо чиню, що з Божою допом огою на своїй спадковій землі, там, де було село Заболоття, задумав місто під назвою Станиславів (збудувати-перекл.), яке я вже зласки Божої почав, щоб тут могли Грунтовно селитися, а моїм коштом (обіцяю – перекл.) фортифікувати його, зміцнити валами, оточити мурами і закрити міцними брамами. При цьому (обіцяю – наук, ред.) забезпечити його артилерією і відповідними боеприпасами так, щоб не тільки ворожим чатам, але й, дай, Боже, здоров’я і щасливої перемоги, самій ворожій силі був учинений опір, щоб мешканці згаданого міста при своїх маєтках і здобутках за л иш ал ись безпечними. Всім, хто тут буде поселятися, надаю свободи на двадцять років, протягом яких їм вільно приходити і відходити. наказую відміряти місц е спорудження будинків відповідно до потреби і бажання кожного. На передмісті дозволяю будувати броварні, солодовні, винниці, фільварки, на що кожному будуть виділені ділянки. Даю свободи насівбу, городи, поля, всяку торгівлю, шинки, варіння пива, ситіння меду, гнання горілки, продажїхтаінших речей, які можуть найкращі привезти із собою, як у місті, так і на передмістях. Та насампередхристиянин кожну справу муситьпочинати з примноження слави Божої, а потім дотримуватися закону, який є основою всьогоі на якому стоять іутверджуються цілідержави. Тому під назвою Найсвятішої Діви, святих Андрія і Станіслава я збудував костел. Будуть відміряні місця на церквудля вірмен грецького обряду та на школу гебреям , і дозволяю кожному з них відправляти богослужіння відповідно до своєї віри. А так як закон, про що вже згад увало ся, всьому робить порядок, то я за традицією всіх найголовніших містзгаданому моему містові і жителям дозволяю це магдебурзьке право’, щоб ним судилися і в усіх справах його дотримувалися . А щоб мешканці могли цим правом повністю користуватися і щоб добрих з-поміж себе охороняли, а поганих віддавали до суду і виключали з-поміж добрих, – дозволяю раз на рік на свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа вибори, щоб усі, зійшовшисьдо ратуші або в іншому пристойному місці, вислухавши перед тим згідно з католицькими традиціями молитви до Святого Духа, відповідно до порядку магдебурзького права обрали з-поміж себе дванадцять чесних мужів, добре забезпечених, які розбираються умагдебурзькомуправі, і мені самому та моему спадкоємцеві або під час моєї відсутності моему заступникові, з-поміж десяти мужів, поданихуденьзгаданого свята. Вони, атакожясам і мійспадкоємець мусять вибратидвохбургомістрів і подати їх громаді, а на їхнє місце з громади будуть вибрані двое, щоб залишався повний склад. Напередодні свята св. АГнеси всі мешканці, а також виборні з бургомістрами , перед тим домовившись і вибравш и з-поміж дванадцяти мужів чотирьох радних і війта, мусять повідомити мене і мого спадкоємця через бурграфа “чи мого делегата. Після затвердження у новому складі виборні разом з іншими повертаються до ратуші і складаютьофіційну присягу. Надругий або натретійдень чотири лавники або, якщо буде необхідно, то і дванадцять, мусять бути обрані з громади загальним голосуванням і приведені до присяги відповідно до Саксону “. А так як я з особливої ласки в нагороду заслуг у заселенні міста благородному Бенедиктові Андрушевському дарував право на пожиттєве війтівство (він мае на це відповідний документ, в якому я обіцяю зберегти за ним це місце), то після його смерті у щорічних виборах нікому не надається перевага. Після цих виборів уряду і виконання ним присяги на другий день уряд з усією громадою мусять вибрати двох містян, гідних довіри і які мають власне го спо д а р ство , котрі мусять завідувати люнаріями (своєрідний податковий відділ – перекл.). Вони мають називатися люнарями…… і мусять бути дуже чесні. Вони розділяють всі, які нижче будуть описані, міські податки і щорокупісля виборів уряду перед ним і переді мною або моїм спадкоємцем мусять звітувати для порядку. До цих податків ані замок, тепер і в майбутньому, ані уряд, тільки сама громада мае належати. Ці кошти слід використовувати тільки на ремонт валів і мурів, придбання артилерії, пороху та всякої амуніції, необхідної для оборони міста на вічні часи. Суди, як війтівські, так і радницькі, мусять відбуватися в ратуші (якуя обіцяю збудувати власним коштом), а поки що в іншому місці. Ці суди мусять судити і карати згідно із законом, добре пам’ятаючи про свою присягу. Бургомістр з радними мусять судити цивільні справи, а війт – кримінальні і вічні заповіти. Якщо у справі буде доказана виназаякийсьзл очин містян мого міста, кара за якийвиносила б п’ять гривень’, то вона повинна належати люнареві. Bei менииі суми належать обом урядам , і вони можуть їх використовувати для власних потреб. Однакякщо якомусь містянинунесподобається рішення суду і він вважатиме його несправедливим, то мусить апелювати до мене самогоабодо мого намісника, і цьомууряд не повинен заперечувати, наказавши писареві правильно описати весь судовий процес. Кримінальні справи, які називаються карою голови, якби комусь загрожувала кара смерті, мусить розглядати війтівський суд і виголошувати вирок на ратуші разом з моїм намісником відповідно до закону і Торунського статуту”.
Для потреб згаданому урядові дозволяю мати лазню, цегельню з вапняною піччю, бляхарню і перекупні крами на столах від місця на ринку, щоб з них обидва уряди брали прибутокі використовували на свою корпеть.
Усі інші прибутки, як з ваг, шротарні”‘, буркове, жирове (різновиди середньовічнихміськихподатків – перекл.), помірне” ” , з привозного пива, воскобійні, повинні належати люнареві, крім: торгового, ярмаркового і мостового, які належать до прибутків замку. Цими коштамизавідуватимутьлюнарі і мусятьїх використовувати, якбуло сказано вище. 3 цих коштів належить також платити міським слугам і щ ор окуза безпечуватиїход ягом . Бажаю іпризначаю , щоб цих слуг було шістьна взірець львівських ціпаків, які з наказу уряду повинні виконувати всякі послуги та стежити за порядком у місті, особливо за замиканням брам, і запобігати вночі пожежам і різним галасам, а також виконувати всі урядові розпорядження. Bei ремісники повинні належати до радних, щоб у них усе було в порядку. Коли їх буде дванадцять, радники мусять дати їм дозвіл настворення своїх цехів’ і, скопіювавши з подібних цехів у відповідності до ремесел в інших містах, повинні піти до мене і мого спадкоємця задозволом і затвердженням, щоб відповідно до своїх прав справувалися і виконували церковні повинності. Радні мого міста, відповідальні задіяльність цехмістрів, обраних цеховою братією, мусять їх затвердити і прийняти від них присягузгідно із Саксоном, і вислуховувати їхні звіти з фінансів, щоб їх не використовували ні на що інше, тільки на цехові потреби. Ці ж радні мусять чесно контролювати всі товари, які міряють вагами, ліктями, гарнцями, щоб не було жодного фальшу, а якби фальш виявився, карати відповідно до закону так, як це відбувається у коронних містах.
Я збудував ятки для різників. 3 них аж до закінчення свобод і в пізніші роки кожей муситьдавати від ремесла і стола щорокутри камені лою, з нихдва – до замку, а третій – на костел. Крім того, з кожної ятки повинен давати окремотри злоті”.
Для більшого збагачення цього міста я випросив у його милості нашого короля ярмарки і торги. І всі вони мусять відбуватися протягом чотирьох тижнів. Про ці ярмарки слід сповіщати ратушевим дзвоном. Обіцяю купецькому людові до війтівського судудавати свого суддюдля справедливого вирішення справ. На ці ярмарки дозволяється всякому людові, якчужоземному, так і польському, приїжджати, торгувати, купувати, привозити, продавати різноманітні якнайкращі чужоземні і польські товари як великим, так і малим купцям безусякого винятку. Також оголошую і зобов’язуюся, що після закінчення свобод, або радше волі надвадцять років, містяни і всіжителі на вічні часи не будуть зобов’язані до жодного боргу, тільки за звичаєм усіх міст мусять сплачувати до моєї скарбниці наденьсв. Мартиначинш”‘ утри злоті здому, сім злотих з лану поля, три злоті від горілчаного котла (хто гнатиме горілку), три злоті закожнен развідпівбочки меду прашногоситіння”, атакожчотири злоті з міроювідварінняпива.
Аміра мусить бути як від усякого збіжжя у млині, такі відстолів (крамарських- перекл.). Понад ці повинності не мусять вони давати жодних десятин, як то: бджолиної, овечої, свинячої та поволощизни”, тільки відбджолиного вулика потри гроші”. Не мусять їх заставляти ні я, ні мої спадкоємці, і зобов’язую своїх спадкоємців, щоб увсьому цих прав, наданих містові, яке я заклав, дотримувалися. Обіцяю, що спадкоємці мої невиконуватимуть всякі панщизняні роботи: ні шарварки” “, ні підводи, ні розношення листів, ні взагалі до жодних робіт, крім передмістян, якізавжди мусять виконувати всякі повинності, що збереглися при тих правах і свободах. Кожен мусить з домудати чотири злотих, з лану – вісім злотих, з горілчаного котла (хто гнатиме) -чотири злоті. Нівина, ні меду не мусять продавати, тільки купувати від містян для продажу; не мають права ні ситити собі меду, ні перепродувати його. Відваріння пива з м і рою-п’ять злотих, шарварки, коли тралиться необхідність, слід відправляти до міських млинів, бджолинудесятину від кожного вулика -сплачувати пошістьгрошів. Ці кошти на день св. Мартина разом з міськими повинностями слід віддавати домоєїскарбниці. Цього їм цілкомдотримуватися обіцяю і своїм правом стверджую, що ці права будутьоднаковослужитилюдям всякого віросповідання і національності, котрі будуть тут селитися. Бажаючи якнайкраще їх авторизувати, стверджую підписом своєї власної руки і прибиттям печатки. Діялося це у Станиславові, дня 7, місяця травня, року Божого 1662. Андрій Потоцький».
Подарувавши містові такі гарні привілеї, його засновник забезпечив і прибутки парафіяльному костелові таким записом:
«В ім’я Господне. Амінь. Андрій з Потоку Потоцький, староства галицький, лежайський, коломийський і т. д., пан і власник міста Станиславова та інших маетностей, які належатьдо нього, доводжудо відомаспадкоємців, орендарів і всіх моїх наступників, котрі після менеотримаютьуспадок новозбудоване місто Станиславів із селами, які до нього належать, тепер і потім з Божої волі до нього приєднаними, і всі маєтності. Я для примноження більшої й необмеженої Божої слави, а також прославляння Непорочно)’ Діви Марії, Божих святих: апостола Андрія і єпископа-мученика Станіслава – патронів наших та Матері Богородиці Анни – патронки нашої, почавши від основи нове місто під назвою Станиславів з прославляння Господа, якеє початком усякої справи, офіруюфарний костел і нижче підписаним документом зі спадкусвого забезпечую, збагачую і облаштовую. Перш за все отця-настоятеля з двома священиками-вікаріями до цього костелу призначаю та наставляю до виконання духовних потреб і його милість Войцеха Бялашевського, який добре прислужився молитвами за мою душу на війні, вдома і в костелі, пропоную до цієї нової фундації (настоятелем – перекл.) і закликаю та благаю його присвятити тут свою працю Святій Римській Церкві. Повинністю цих двох священиків і настоятеля будуть обов’язкова відправа щодня малої літургії або іншим разом за моїм поданням курсу проповідей і однієї співаної Служби Божої за живих фундаторів та нашого батька. А коли з цього світу з Божої волі переселимось, той курс і Службу Божу за померлу душу слід продовжувати. 3 них літургії слід відправляти щотижня дві, одну в середу – за очищения душ померлих, які не мають жодної допомоги, другу – в п’ятницю- поминальну за батьків фундаторів та їхню родину. А так як зараз подаю його милість отця Бялашевського за настоятеля до могостаниславівського костелу, то ж з моєї волі ніхто інший, тільки мій спад коєм ець римо-католицької віри може займатися цим і пропонувати (кандидата на посаду настоятеля – перекл.). Якби ж з мого дому і родини не стало спадкоємця-католикаі згадані маєтності потрапили в некатолицькі руки, тоді колатуру (право опікуна місцевого костелу пропонувати кандидатуру настоятеля – перекл.) згаданого костелу слід передати ординаріату. Для згаданого вже станиславівського фарного костелу й отця-настоятеля з його священикамитакийдарнавічневолодіннячиню. Насампередцепевна частина в с.Пасічній, набута від шляхетного пана Станіслава Метельського, з млином, корчмою і всіма приналежностями, з підданими і їхніми повинностями. Собіжя нічогонезалишив, босам її купив. Як свідчитьзапис згаданого пана Станіслава Метельського, я віддаю в оренду згаданому настоятелеві цей Грунт – власність станиславівського костелу. Грунти, що належатьдо цього села, крім селянських, теж до фільварку отця-настоятеля мусять належати. Перший Грунт тягнеться від с. Пасічної, починаючись від тамтешньої церкви, йде пагорбом вшир до кінця тамтешніх шляхетських та селянських ланів, далі аж до угринівських полів старого села, звідти вздовж через галицький гостинець (великий битий шлях – перекл.), який пролягає від Загвіздя, з гостинця – панським ланом угору до меншої могилки, а від неї – до більшої могили і просто до пасічнянської дороги, що йде з Угринова. Там удовжину ці Грунти закінчуються біля угринівських полів та дороги. В ширину на другому кінці вони повинні простягатися до вільшини і вздовж пасічнянських полів до лану Беднарчика, а вище – попід лазом. У лазах Грунти позначаються в ширину і довжин вище угринівських полів, почавши від пасічнянської і загвіздянської межі, від самого лісу і лазу Міхалка, який живе в с. Пасічній, підданого загвіздянського пана. Ці так звані лази до цих пір називають Розцішаковський, Шенковський, Пилипівський. амалий яр чирівділить посередині лази Тиховічовський і Шайковський. 3 другого боку того яру вони тягнуться аж під ліс і вшир до пасічнянської та загвіздянської межі, далі йдуть вгору і вздовж до дороги і гостинця, який веде до загвіздянського монастиря, де й повинні закінчуватись. Крім того, до цієї пасічнянської частини додаю четвертину поля на станиславівському передмісті, тобто старому селі Заболотті, яке повинно відповідати в довжину і ширину іншим чвертям цього поля. А якби випадково млин у селі Пасічній через повінь або з іншої причини було зруйновано, тоді я дозволяю через свого заступника отцеві-настоятелю виділяти борошно на потреби парохії, не міряючи, стільки, скільки буде потрібно в усіх моїх млинах, що належать до Станиславова, поки не полагодять млина. Цьому ж отцеві-настоятелеві дозволяю і на вічні часи наділяю і записую десятину з усіх моїх фільварків, які тепер йому належать і пізніше належатимуть до Станиславова, а також врожаї і пашу з городів. Також дарую і навіки встановлюю давати щороку теперішньому отцеві- настоятелю і його наступникам щороку 600 польських злотих, розділяючи їх на чотири частини. 3 них він сам себе, а такожсвящеників і костельних слуг щороку міг би утримувати, додаючи до цього столове’, якому щороку служитиме від усіх богобоязливих жителів міста Станиславова з будинків на Ринку- п’ятнадцять грошів, а з кожної вулиці і двору по шість грошів, від різників з кожного окремого стола щороку -камінь” л о ю налам пи, про що записано у їхньому статуті. Однак до цієї повинності вони не належатимуть аж до закінчення терміну цих свобод. В усіх моїх лісах, окрім дубових, підмістом згаданомуотцеві- настоятелю і всім його наступникам, а також його підданим дозволяю вільне вирубування набудинки, опалювання і всяку домашню потребу. Даю також теперішньому отцеві-настоятелюі всім його наступникам вічну силу і владу для необмеженого відправлення релігійних обрядів у місті Станиславов! для всіх, крім русинів грецького обряду і гебреїв. Цим пунктом зобов’язую своїх спадкоємців, щоб у дотриманні цього права отцеві-настоятелю сумлінно допомагали. А щоб ця фундація моя і воля мали достатню вагу, правдивість, певність і довговічність, поступаючи згідно з народним правом, до галицьких актів міських і земських, як і до львівських значних консисторських подати і законодавчо затвердити зі своїм потомством зобов’язуюся і записуюся виконувати непорушно. Під цим своею власною рукою підписуюсь і прикладаю свою печатку.
Діялося це в місті Станиславові, моїй власності, дня дев’ятого місяця, року Божого 1662. Андрій Потоцький, староста галицький, коломийський, лежайський і т. д.».
