16 липня 1941 р. у присутності партійних, державних і військових діячів Німеччини А. Гітлер оголосив про свої плани розчленування українських земель. Зокрема, було вирішено приєднати Галичину «як стару австрійську провінцію» до складу Третього Рейху. Зазначалося, що «угорцям, туркам і словакам не обіцяно нічого певного».
17 липня 1941 р. вийшов наказ німецького рейхсканцлера про запровадження цивільного управління на окупованих територіях СРСР замість військової адміністрації. 1 серпня 1941 р. був утворений дистрикт «Галичина», що увійшов до складу краківського Генерального губернаторства, очолюваного Гансом Франком.
Губернатором дистрикту призначили доктора Карла фон Ляша. Згідно з «Розпорядженням про адміністрацію Галичини» від 1 серпня 1941 р., до складу п’ятого дистрикту входили території колишніх Львівського, Тернопільського та Станіславівського воєводств.
Карл Ляш, Отто Вехтер, Ганс Франк, Людвіг Фішер, Ернст Зорнер.
У зв’язку з цим у перші дні серпня 1941 р. в обласних та повітових центрах Станіславівщини відбулись офіційні церемонії передачі влади від угорських військових представників до співробітників німецької окупаційної адміністрації. З цього часу Станіславівську обласну тимчасову управу, окружні та повітові управи області розпустили. Замість них на чолі округів, повітів та великих міст створювали німецькі адміністративні органи. За політичну ситуацію на цих територіях відповідали органи таємної поліції (гестапо), а громадський порядок контролювала німецька жандармерія.
Після того, як угорці передали німцям усю повноту військової та цивільної влади на території Станіславівської області, офіційний Будапешт остаточно не відмовився від своїх територіальних претензій на українське Прикарпаття і робив у подальшому дипломатичні спроби схилити Третій Рейх розділити Східну Галичину на дві частини: північну планувалося залишити у складі Генерал-губернаторства, а південну – приєднати до Угорщини. Одним із головних зовнішньополітичних завдань гортистського режиму напередодні та в роки Другої світової війни було встановлення угорської гегемонії в Карпатському регіоні.
На думку офіційного Будапешта, участь Угорщини у війні проти СРСР неодмінно надавала їй право на включення до свого складу частини окупованих нею територій. У якості такої винагороди за участь у німецькому «хрестовому поході проти більшовизму», угорські військово-політичні кола розраховували на можливість закріплення за короною св. Стефана південної Галичини, зайнятої у липні 1941 р. гонведськими військами.
До того ж під час спільних нарад та консультацій між двома генеральними штабами в січні – червні 1941 р. німецькі керівники неодноразово натякали і відкрито заявляли про можливість передачі Угорщині якогось «шматочка із радянського пирога» як політичну компенсацію за участь у війні. Зокрема, під час німецько-угорських переговорів у Берліні в січні 1941 р. йшлося про землі «старого князівства Галич», передгір’я Карпат до р. Дністер.
За свідченнями начальника 2-го відділу угорського генштабу генерал-майора І. Уйсаси, наприкінці квітня 1941 р. перед приїздом до Будапешта нового німецького військового аташе Р. Туссена, аби підштовхнути Угорщину до активної участі у війні проти СРСР, фюрер надав останньому неофіційні повноваження ще раз пообіцяти угорцям «області Східної Галичини» (включаючи нафтові родовища Дрогобича). У травні 1941 р. у листі міністра закордонних справ Німеччини Й. Ріббентропа на адресу угорського прем’єра Л. Бардоші йшлося про можливість передачі його країні «частини території Східної Галичини».
Ласло Барджоші
Ставлення угорських військових кіл до проблеми можливих територіальних надбань Угорщини в разі її участі у війні проти СРСР пліч-о-пліч з німецьким вермахтом досить красномовно відображає секретне донесення угорського військового аташе в Берліні полковника Шандора Гомлока, відправлене на адресу начальника угорського генерального штабу Г. Верта за два дні до німецького вторгнення, 20 червня 1941 р. Активно виступаючи за приєднання Угорщини до воєнної кампанії на сході, він насамперед наголошував на можливих територіальних вигодах для останньої:
«Залишаючи позаду постійно повторювані причини, ми маємо це зробити в першу чергу тому, що в такому випадку наша армія повинна буде зайняти нові території на північ від Карпат, щоб, володіючи ними, можна було вести переговори про задоволення інших наших вимог. Якщо ми проґавимо цей момент, то станемо сторонніми спостерігачами створення спільного німецько-румунського кордону».
У свою чергу, головний представник військового інтервенціоністського лобі генерал Г. Верт намагався довести уряду Бардоші, що «територіальних та інших вигод, у тому числі і передачу всього Карпатського басейну виключно угорцям, а також участь у розподілі радянської сировини можна досягнути тільки за умови війни проти СРСР більшими силами».
Хенрік Верт
Однак цього А. Гітлер офіційно ніколи не обіцяв своєму дунайському сателіту саме зі стратегічних мотивів, адже отримання Угорщиною додаткових територій призвело б до її надмірного посилення. Це не відповідало гітлерівській політиці в Південно-Східній Європі, що намагалася утримувати Угорщину та Румунію в стані напруження та взаємних територіальних претензій один до одного. Така позиція мала гарантувати домінуючий вплив на них з боку Третього Рейху. Зважаючи на більш активну участь румунських збройних сил у воєнній кампанії на сході, при розподілі здобутих радянських благ більше переваг надавалося саме східному сусідові Угорщини.
Далі буде…
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
