14-го вересня у внутрішньому дворику Івано-Франківського медуніверситету зібралося чимало поціновувачів творчості Богдана Томенчука, пише ПІК.
Автор поетичних збірок та бібліографій є Лауреатом премії імені В. Чорновола, міської премії імені І. Франка та премії імені Пантелеймона Куліша і нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та медаллю «За працю і звитягу».
Атмосферу теплої і душевної зустрічі із читачами створювала чудовий модератор – докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ольга Деркачова, яка філігранно виточувала перед присутніми образ поета – людини, що вміє бачити душу, людини, що вміє і знає, як любити світ.
Я промовчу, бо що вони слова?
Хіба короткі смисли епітафій .
Ще зостається у скляній карафі
На дні джерельнім правд вода жива…
Такими словами Богдан Томенчук почав спілкування з глядачами і зазначив:
Якщо будуть випадкові співпадіння тез і слів, то треба знати, що ця книжка писалася дуже задовго до тих подій, які зараз переживає цілий світ. Просто так випадково склалося, або я відчув щось таке особливе.
Модератор в ході зустрічі задавала п.Богдану запитання, які допомогли краще пізнати його внутрішній світ і те, чим живе його поетична душа.
Що особисто для вас означає назва “AD LIBITUM”, бо кожен буде відчитувати та інтерпретувати її по-своєму?
Даючи назву книзі, я згадав свою маму, яка говорила: “ти ніколи нічого не зробиш, як люди”. Тому я роблю все за своїм власним бажанням, що не обов’язково завжди подобається іншим. Звідси й назва “AD LIBITUM”, що в перекладі з латині – “за бажанням, необов’язково, досхочу”.
У вас достатньо довгий і успішний творчий шлях. Який же Богдан Томенчук як поет і людина у 1993-му, коли випустив свою першу збірку “На паперті душі”, і тепер, в 2021-му році, коли вийшла свіженька книжка? Що змінилося з того часу?
Напевно, я став просто сивішим. Мені не соромно за жодний свій вірш, який є у першій збірці. Це був рукопис з далеких 70-х років, який мені чудом повернули. Тодішня влада не признавала моєї творчості, та й слава Богу. Тому, перша збірка вийшла вже в незалежній Україні, через 20-ть років після написання віршів, які до неї увійшл. І я тому дуже радий.
Якщо порівнювати ваші попередні збірки, то можна сказати, що вони були драматичнішими, гострішими, ніж “AD LIBITUM”. Я би сказала, що ця книга не така болюча. Вас почало менше боліти, чи навпаки – сильніше і тому ви не пишете про це у віршах?
В принципі, я радий, що зовні цей надрив не дуже помітний, але всередині болить все те, що і раніше. Я завжди сповідую істину: якщо тобі Бог щось дав, то він дав тобі це в борг і ти маєш віддати все іншим людям, щоб не спустошити після себе світ. Я віддаю свої борги віршами, книгами…
У ваших творах простежується туга за тим, що було, за втраченою пам’яттю, своєрідна ідеалізація минулого. Ваше Минуле і Теперішнє: взаємовідносини і взаємостосунки?
Я дуже не люблю бути правим “заднім числом”, не люблю, коли ти щось відчув, прокричав, прошепотів людям, а вони не почули. Тому я не думаю, що це ностальгія, це якась спроба зазирнути в прийдешнє, туга за майбутнім, так би мовити.
У своїй інтимній, релігійній та філософській ліриці ви допускаєте доволі сміливі пасажі щодо поняття гріха. Чи радитеся ви зі священниками і наскільки можна дозволити собі в поезії те, що пишете ви?
Я б сказав, що концепт гріха є домінантним навіть в Біблії. Я не маю звички радитися з кимось стосовно написаного, але інколи приходиться доводити, що ти з Богом не “запанібрата”, що ти усвідомлюєш Бога не таким, що тяжіє над людьми і світом, а таким, що вимірює всіх і все і живе в твоїй душі та серці. Дотримуюсь одної істини: йти за порадами до церкви. яка втворЕна, а втворЕна має бути церква, що в твоїй душі.
На традиційну зустріч з Богданом Томенчуком прийшло багато друзів, колег, родичів, які цитували рядки з віршів поета, висловлювали свої враження від його творчості, ставили запитання і пан Богдан відповідав на них відверто і щиро, залучаючи аудиторію до живого діалогу та дякуючи за таку велелюдність і увагу до його творчості:
Не було би цієї книжки без моєї родини, без освітянської профспілки, без художниці Ірини Кравець, яка подала таку красиву ідею для оформлення палітурки, бо книжка починається з доторку до обкладинки.
Щира вдячність була висловлена ректору Івано-Франківського Національного медичного університету, доктору медичних наук, професору, Заслуженому діячу науки і техніки України Миколі Рожку та Миколі Палійчуку – заступнику голови Івано-Франківської обласної ради, а також своєму рідному колективу, принципом якого є не присутність, а причетність і всім, хто прийшов на зустріч, бо як сказав поет: “ви утвердили мене в мені”.
Ще довго в дворі Медуніверситету гомоніли вдячні прихильники, брали автографи та фотографувалися з поетом під звуки чарівної музики, що супроводжувала всю презентацію.
З презентації збірки – Руслана Шевчук-Гочіяєва
Фото автора
Читайте також:
- Франківчанин Тарас Прохасько – головний герой нової книги Тетяни Терен (ФОТО)
- На Прикарпатті презентували збірку Ольги Деркачової “Пальто британської королеви” (ФОТО)
- Жадан, Калитко та Брехт у Ваґабундо в Івано-Франківську (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг